Тема 1. Предмет і методологія політичної економії як науки

1. Виникнення і розвиток політичної економії. Предмет і функції політичної економії.

2. Методологія та методи дослідження в політичній економії. Економічне моделювання.

3. Макро- і мікроекономіка. Позитивна і нормативна економіка. Мета економічної політики.

1. Термін “економіка” вживали давні греки (Ксенофонт та Арістотель) ще V-IV ст. до н.е. Цей термін походить від двох грецьких слів: ойкос, що означає “дім”, “господарство”, і номос – “закон”, “вчення”.

Термін “політична економія” (гр. politicos, oiconomia – “мистецтво державного управління господарством”) уперше вжив французький економіст Антуан Монкретьєн у праці “Трактат політичної економії” в 1615 р. Як окрема дисципліна і предмет викладання політична економія сформувалася в кінці XVII - на поч. XVIII ст.

У сучасній економічній науці також вживається термін “аналітична економія” (економікс), який запровадив Альфред Маршал (“Принципи аналітичної економії”, 1890 р.).

Предмет економічної науки змінювався в процесі розвитку суспільного виробництва. Так, в епоху Середньовіччя (у XV – XVIII ст.) панувала економічна школа меркантилізму (фр. merchante – “торговець”, “купець”). Меркантилісти досліджували джерела багатства країни і вважали, що багатством є гроші, а джерелом багатства – торгівля. Основними представниками цієї школи були Т. Мен, А. Монкретьєн, А. Сєрра та ін.

Представники школи фізіократів (XVIII ст.), основоположником якої був Франсуа Кене, вважали, що багатством є продукти землі, а джерелом багатства – сільськогосподарське виробництво.

Класична школа «Політична економія» сформувалася у XVII – XIX ст. (Вільям Петті, Адам Сміт, Девід Рікардо, Томас Мальтус, Джон Мілль та ін.). Відповідно до поглядів прабатька цієї школи В. Петті, багатством є сукупність вироблених продуктів, а джерелом багатства – праця, незалежно від сфери її застосування. А. Сміт у праці “Дослідження про природу і причини багатства народів” (1776 р.) підсумував розвиток політичної економії.

З другої половини XIX ст. розвиток економічної думки відбувався у трьох різних напрямках. На основі класичної школи політичної економії розвинулись марксистська політекономія (Карл Маркс, Фрідріх Енгельс та ін.), неокласичний напрям (Альфред Маршал, Леон Вальрас, Карл Менгер та ін.) та історичний напрям (Вільгельм Рошер, Луї Брентано та ін.).

Протягом тривалого періоду поширеним напрямом економічної теорії було кейнсіанство (зародилось в умовах гострої соціально-економічної кризи 20-і початку 30-х років ХХ ст.), яким обґрунтовувалась необхідність активного державного втручання в макроекономічні процеси. В 60-70 роках ХХ ст.набув поширення неокласичний напрям, в якому виділялись:

- монетаризм;

- економіка пропозицій;

- теорія раціональних сподівань.

У сучасному розумінні політична економія – це наука про те, як суспільство забезпечує задоволення потреб людей, раціонально використовуючи обмежені економічні ресурси. Вона досліджує особливості та закономірності процесів виробництва, розподілу, обміну та споживання товарів і послуг.

Політична економія як наука виконує такі функції:

1) теоретико-пізнавальну – пояснює закономірності розвитку національної економіки, процеси і явища економічного життя суспільства;

2) практично-прогностичну – виробляє рекомендації для проведення економічної політики та прогнозування соціально-економічного розвитку країни;

3) світоглядно-виховну – формує економічне мислення, економічну психологію та економічну культуру людей;

4) методологічну – формує поняття, категорії та наукові узагальнення, які використовуються в інших економічних науках.

2. Метод науки – це спосіб, знаряддя дослідження певного об’єкта. Методологія – це сукупність методів і прийомів дослідження.

Економічна наука використовує логічні методи (аналіз і синтез, наукова абстракція, індукція і дедукція та ін.), методи історичного аналізу, економіко-статистичні методи, методи математичного моделювання та ін.

Першим кроком на шляху економічного дослідження є спостереження, тобто виявлення і нагромадження економічних фактів (описова або емпірична політична економія). Наступним кроком є економічний аналіз, що передбачає систематизацію, тлумачення та узагальнення фактів.

Аналіз передбачає розчленування об’єкта на окремі елементи і дослідження кожного елементу як необхідної складової частини цілого. Синтез передбачає поєднання окремих елементів об’єкта і дослідження його як єдиного цілого.

Здійснення економічного аналізу передбачає використання методу наукової абстракції. Суть цього методу полягає в тому, що при дослідженні певного економічного явища чи процесу увага зосереджується на його усталених і типових ознаках і не враховуються випадкові, швидкоплинні та другорядні ознаки.

Виділяють індуктивний та дедуктивний напрямки економічного аналізу. Індукція передбачає систематизацію та узагальнення фактів, що дає змогу сформулювати закон чи теорію, які відображають закономірності функціонування економіки (рух від фактів до теорії). Дедукція полягає в тому, що дослідник на основі логіки, інтуїції чи випадкового спостереження формулює певну гіпотезу (тобто неперевірену теорію), а потім перевіряє її правильність на основі фактів (рух від теорії до фактів).

Індукція та дедукція є взаємодоповнюваними методами економічного аналізу. В політичній економії логічний метод тісно пов'язаний з історичним підходом, що дає змогу простежити еволюцію розвитку економічних систем та їхніх елементів.

При дослідженні економіки вчені часто використовують припущення “за інших одинакових умов”, яке означає, що всі чинники, за винятком того, який у даний момент розглядається, залишаються сталими.

У процесі економічного аналізу виділяються економічні категорії, виводяться принципи, закони, теорії. Економічні категорії – це узагальнені логічні поняття, наукові терміни, що відображають суть реальних економічних явищ і процесів (напр. “товар”, “гроші”, “інфляція” та ін.). Економічні закони відображають сталі причинно-наслідкові зв’язки між економічними явищами та процесами (напр., закон попиту який відображає взаємозалежність між ціною і величиною попиту).

Економічні закони бувають емпіричними (вони є очевидними, їх можна виявити на основі фактів) і теоретичними (відображають зв’язки між абстрактними узагальненнями і не можуть бути виявлені на емпіричному рівні). Економічні закони мають об’єктивний характер, виявляються через практичну діяльність людей та характеризують основні тенденції економічного розвитку суспільства. Вони мають історичний характер та діють в конкретних історичних умовах.

В результаті економічного аналізу виводяться економічні теорії – сукупність положень, що пояснюють явища господарського життя. Важливим засобом вивчення економіки є моделювання. Економічні моделі відображають економічну дійсність у спрощеному вигляді. Вони можуть бути графічними, табличними, математичними.

3. В економічній науці використовуються два рівні аналізу: макроекономічний і мікроекономічний.

Макроекономіка досліджує національну економіку в цілому. У макроекономіці використовуються такі узагальнені показники, як валовий внутрішній продукт (ВВП), загальний рівень зайнятості, загальний рівень цін, сукупний попит і сукупна пропозиція тощо.

Мікроекономіка вивчає діяльність окремих суб’єктів національної економіки (домогосподарств та фірм), закономірності їхньої поведінки та прийняття ними рішень, а також досліджує особливості формування окремих ринків і галузей. Мікроекономіка використовує такі показники, як ціна конкретного товару, витрати окремої фірми, видатки окремого домогосподарства, попит і пропозиції на окремий товар тощо. Мікроекономіка та макроекономіка тісно взаємопов’язані.

Важливо розрізняти позитивну і нормативну економічну науку. Позитивна економічна наука досліджує фактичний стан економіки, уникаючи суб’єктивних оцінок. Позитивна економіка має на меті описати, пояснити і передбачити динаміку обсягу національного продукту, зайнятості, доходів та інших показників і дає відповідь на питання: “як є?”.

Нормативна економіка відображає погляди людей стосовно того, якою має бути економіка, який конкретний захід політики доцільно використати для розв’язання тієї чи іншої економічної проблеми, тобто дає відповідь на питання “як має бути?”.

Економічна теорія є основою для формулювання економічної політики. Під економічною політикою розуміють сукупність заходів держави, спрямованих на досягнення певних економічних цілей.

Основними цілями економічної політики в ринковій економіці є:

• економічне зростання, яке забезпечує вищий рівень життя населення країни;

• повна зайнятість працездатного населення;

• стабільний рівень цін;

• економічна ефективність національного виробництва (одержання максимальної віддачі від використання обмежених ресурсів);

• справедливий розподіл доходів, економічна забезпеченість громадян, які не взмозі заробити необхідні їм кошти;

• раціональне міжнародне співробітництво, забезпечення торговельного та платіжного балансу країни.

Досягнення цих цілей можливе за умови свободи економічного вибору, конкуренції та виваженого втручання держави в економічні процеси.