
- •Слово як об’єкт морфемного та словотвірного аналізів.
- •Морф, аломорфи і морфема.
- •Варіанти морфеми.
- •Коренева морфема. Загальна характеристика.
- •Характеристика афіксальних морфем:
- •2. Основа слова. Характеристика основи слова.
- •1.Основні зміни в морфемній будові слова: спрощення, перерозклад, ускладнення.
- •Завдання та принципи повного морфемного аналізу слова.
- •Повний морфемний аналіз слова:
- •1. Комплексні одиниці словотвору, їх характеристика:
- •2. Способи словотворення в сучасній українській мові. Загальна характеристика.
- •1. Різновиди морфологічного способу словотворення:
- •2. Завдання і принципи словотвірного аналізу слова.
ПРОГРАМОВІ ВИМОГИ З МОРФЕМІКИ І СЛОВОТВОРУ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ
Слово як об’єкт морфемного та словотвірного аналізів.
Поняття про морфеміку сучасної української літературної мови. Предмет і завдання морфеміки.
Морфема – мінімальна значуща частина слова.
Морф, аломорфи і морфема.
Варіанти морфеми.
Кореневі й афіксальні морфеми, функціональні відмінності між ними. Загальна характеристика.
Коренева морфема. Загальна характеристика.
Характеристика афіксальних морфем:
а) префікс, б) суфікс (нульовий суфікс), в) закінчення, г) постфікс,
ґ) інтерфікс,
д) конфікс,
е) уніфікс,
9. Афіксоїд (суфіксоїд та префіксоїд).
10. Основа слова. Характеристика основи слова.
11. Основні зміни в морфемній будові слова: спрощення, перерозклад, ускладнення.
Завдання та принципи повного морфемного аналізу слова.
13. Словотвір як учення про творення слів і загальні принципи їх мотивації.
14. Основоцентричний і формантоцентричний словотвір.
15. Твірна (похідна і непохідна) основа та словотворчий засіб (формант). Загальна характеристика.
16. Словотвірне значення.
17. Словотвірна модель.
18. Словотвірний тип.
19. Комплексні одиниці словотвору, їх характеристика:
а) словотвірна пара,
б) словотвірний ланцюжок,
в) словотвірна парадигма,
г) словотвірне гніздо.
20. Способи словотворення в сучасній українській мові. Загальна характеристика.
21. Неморфологічні способи словотворення:
а) лексико-семантичний спосіб словотворення,
б) лексико-синтаксичний спосіб словотворення,
в) морфолого-синтаксичний спосіб словотворення; його основні різновиди: субстантивація, ад’єктивація, прономіналізація, адвербіалізація.
Різновиди морфологічного способу словотворення:
а) суфіксальний
б) безсуфіксальний,
в) префіксальний,
г) префіксально-суфіксальний (конфіксальний),
ґ) постфіксальний,
д) інтерфіксальний,
е) основоскладання,
є) словоскладання,
ж) абревіація.
23. Завдання і принципи словотвірного аналізу слова.
24. Розвиток лексики української мови на сучасному етапі і засоби словотворення.
Плани лекційних занять
ЛЕКЦІЯ № 1
Вступ. Морфеміка як розділ мовознавчої науки
План:
Слово як об’єкт морфемного та словотвірного аналізів.
Поняття про морфеміку сучасної української літературної мови. Предмет і завдання морфеміки.
Морфема – мінімальна значуща частина слова.
Література: основна (2, 4, 5, 7, 9, 12, 15, 16); додаткова (16, 20, 31, 33),
довідкова (3, 4, 7, 12, 16).
Слово вивчають у різних аспектах. Окремі з них – морфемний та
словотвірний. Морфеміка і словотвір – це взаємозв’язані, але різні дисципліни. Вони мають свої одиниці, закономірності сполучування та пристосування морфів у словах, структурні особливості. Від глибини усвідомлення морфемної підсистеми мови залежить розуміння словотвірної і семантичної будови слова, його зв’язку з іншими лексичними одиницями.
Морфеміка як наука виділилась порівняно недавно. Є багато праць у
галузі морфеміки, проте ґрунтовно цю проблему досліджують Є. Карпіловська та Н. Клименко.
У морфеміці вивчають морфемну будову слова, приципи морфемного аналізу. У словотворі вивчають словотвірну структуру слова і способи словотворення: наприклад, слово «підказка»
під (префікс) каз (корінь) к (суфікс) а (закінчення) – морфемний аналіз;
підказати
підказка
– суфіксальний спосіб словотворення.
Для того, щоб ділити слова на морфи, виводити морфемну структуру слова, необхідно знати правила виділення морфем, які морфеми мають вільне значення, а які зв’язане, а також те, що деякі морфеми є унікальними, а деякі перехідними, афіксоїдами – префіксоїдами чи суфіксоїдами.
Зупинимось детальніше на співвідношенні морфемної і словотвірної структури слова.
Морфемна структура слова – це закономірна єдність частин, розташованих у певній послідовності.
Завдяки мрфеміці і словотвору наш словниковий склад – відкрита система.
І в морфеміці, і в словотворі – регулярні відношення. Наприклад, у словах «квасолина», «картоплина» суфікс «ин» вказує на одиничний предмет. Інший приклад:
казати
до
писати
р
обити.
Морфеміка і словотвір пов’язані з усіма мовознавчими науками, а також із когнітологією, прагматикою, соціолінгвістикою тощо.
У морфеміці вивчають передусім морфеми, їх варіанти; у словотворі – словотвірні моделі, комплексні словотвірні одиниці, способи словотворення.
Словотвірна модель – це схема або формула побудови слова: « префікс + дієслово недоконаного виду» (Р + Y нед. виду) – «доказати».
І морфеміку і словотвір можна розглядати з погляду синхронії і діахронії.
Оскільки між словотвором і морфмікою є відмінності, то й виникла потреба рогдядати слово у двох аспектах: морфемному і словотвірному.
Морфемний аналіз Словотвірний аналіз
Мудр (кор.) ість (суф.) + нульове зак. |
м |
Таким чином, при морфемному аналізі основний акцент ставимо на морфемах, а при словотвірному – на твірній основі і словотворчому засобі (форманті).
Термін «морфеміка» використовується у двох значеннях:
1) це наука, що вивчає поділ слова на морфеми, формальні семантичні відношення між ними; 2) сукупність морфем, що виділяютьс в словах і використовуються в мові за певними законами сполучуваності: дорога, дорозі.
Об’єкт морфеміки – морфеми і морфемні структури слів
У морфеміці вивчають:
1) поділ слова на морфеми;
2) виділення у словах морфів;
3) склад морфем, їхні класи за роллю в слові, за значенням, за походженням, за ступенем поширеності;
4) сукупність морфемних структур та розподіл їх за частинами мови (кожна частина мов має свої морфеми);
5) закони конструювання морфемних структур.
Складниками морфеміки є:
морфотактика, яка вивчає правила формальної семантичної та стилістичної сплучуваності: зоренятко, вітренятко;
морфонологія, яка вивчає звукові зміни в морфемному складі слова (особливо на морфемних швах: празький).
Морфеміка є розділом граматики, тому що її одиниці, зокрема афікси, служать для вираження і словотвірних, і граматичних значень, наприклад, хлопець, водиця, білявий.
Морфеміку розглядають з погляду синхронії і діахронії. Таким чином, морфеміка – це окрема самостійна дисципліна, яка має свій предмет вивчення.
Термін «морфема» (від гр. morhe – вигляд, форма) означає найменшу значущу частину слова (Енц., 342).
Морфема – це найменша неподільна значуща одиниця мови;
елементарна, мінімальна одиниця мови, формально не подідільна в межах одного слова, але подільна за семантикою.
Цей термін вперше в українському мовознавстві в 1907 р. вжив Є. Тимченко.
Морфема – двостороння одиниця – вона має значення та матеріальне вираження: синюватий - -юват- виражає значення прикметника і неповноу вияву ознаки;
Морфема існує тільки у складі слова і є його найменшим компонентом, який наділений значенням;
Вона не має синтаксичної автономності;
Морфема – це родове поняття, яке охоплює такі видові: корінь, префікс, суфікс, конфікс, інтерфікс, постфікс, флексія.
Отже, морфеми поділяються на кореневі та афіксальні.
корінь – основна обов’язкова морфема, афіксальні – службові; вони доповнюють і уточнюють його значення;
характерна особливість усіх морфем – це їхня відтворюваність і повторюваність у мові (морфема з тим самим значенням зустрічається у ряді слів, принаймні у двох): дощик, столик, носик – суфікс -ик, нульове закінчення;
морфемі притаманне денотативне (кореням), структурне, стилістичне (у різних стилях), експресивне (позитивне чи негативне заарвлення); класифікаційне (дієвідміни, відміни, розряди слів), диференційне (імпортувати – експортувати), конфігуративне (здатість одного з елементів сполучатися з іншим) значення;
є синкретичні морфеми, що водночас виражають ріні граматичні значення, наприклад, прикметникове закінчення вказує на рід, число, відмінок;
за характером виявлення морфеми увають сегментними (вираженими звуковими відрізками), нульовими (хід, зелень) і суперсегментними (несегментними, що розрізняють слова і форми слів): замок – замок, землі – землі;
морфеми мають валентні характеристики: а) з вільним / зв’язаним значенням; б) їм властива полісемія (викладач = діяч, приймач = предмет), омонімія (зима – писати), синонімія (українець – грузин), антонімія (зайти – вийти);
морфеми є продуктивні і непродуктивні (мир, вир, жир, дар; царівна, князівна, сотниківна);
морфеми є питомі і запозичені (гідро, аеро, аква, анти, контр).
Таким чином, морфема – це найменша неподільна значуща одиниця мови, яка виступає як носій лексичного чи граматичного знаень, регулярно відтворюється відповідно до законів мови; це узагальнений тип конкретного значення.
ЛЕКЦІЯ № 2
Кореневі та афіксальні морфеми. Загальна характеристика
План: