1.2. Теоретичні основи та концептуальні засади функціонування митно-тарифної системи країни

Митно-тарифну політику розглядають як складову зовнішньоекономічної політики держави. Формування й реалізація митно-тарифної політики – це складний і системний процес, у якому беруть участь не тільки суб’єкти функціонування всіх гілок державної влади, але й безпосередні учасники міжнародних економічних відносин – підприємства. Від гармонійного поєднання реалізації економічних інтересів усіх суб’єктів функціонування залежить ефективність проведення митної політики.

Митно-тарифна політика – комплексна система заходів, спрямованих на забезпечення економічного суверенітету країни, охорони державних кордонів, реалізації зовнішньоекономічної стратегії через сферу митних відносин.

За допомогою митно-тарифних регуляторів держава коригує товаропотік і географічну структуру експорту та імпорту з урахуванням довгострокових цілей розвитку країни, забезпечення макроекономічної стабільності, підтримання платіжного балансу, стабільного курсу національної валюти, але основними завданнями митно-тарифної політики є: створення оптимальних умов для конкуренції між національними й іноземними виробниками; забезпечення найбільш ефективного використання інструментів митного контролю і регулювання товарообміну на митній території; участь у реалізації торговельно-політичних завдань щодо захисту ринку України; стимулювання розвитку економіки; сприяння здійсненню структурної перебудови і реалізації інших завдань економічної політики; забезпечення належного рівня надходжень до державного бюджету країни.

Важливим аспектом дослідження митно-тарифної політики є формулювання її основних засад. Прийняття ефективних рішень у сфері митно-тарифних відносин неможливе без визначення концептуальних положень, тобто загальних принципів митно-тарифної політики.

Основними принципами митно-тарифної політики є:

- єдність митно-тарифної політики як складової зовнішньоекономічної політики України;

- єдність системи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності і контролю за її здійсненням;

- єдність політики експортного контролю;

- єдність митної території;

- пріоритет економічних заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

- рівність учасників зовнішньоекономічної діяльності та їх недискримінація;

- захист державою прав та інтересів учасників зовнішньоекономічної діяльності.

Митна політика у сфері зовнішньоекономічних зв’язків загалом відбивається у двох моделях, які втілюють загальні підходи до міжнародної торгівлі, - це протекціонізм і вільна торгівля.

У цих двох підходах проявляється також протиріччя, що викликане участю країни у міжнародних економічних відносинах та пов’язане з тим, що, з одного боку, підвищується ефективність економіки, а з другого – загострюється іноземна конкуренція.

Протекціоністська політика спрямована на створення умов, які стимулюють, насамперед, розвиток національної економіки шляхом обмеження її від іноземної конкуренції. Тому при виборі моделі взаємодії національної економіки з міжнародною застосовуються не лише високі ставки митного оподаткування товарів, що ввозяться на внутрішній ринок країни, але й обмежується або існує повна заборона ввезення певних товарів, а також досить жорстка система митного контролю і митного оформлення.

Як правило, такі обмеження називають торговими бар’єрами. Вони спрямовані на то, щоб штучно створювати більш сприятливі умови для вітчизняних підприємств, правда, ціною певного зниження інтенсивності зовнішньоекономічних операцій та відмови від частини вигод, пов’язаних з розвитком міжнародних економічних відносин.

Політика вільної торгівлі, навпаки, спрямована на всебічне стимулювання як імпорту, так і експорту товарів шляхом встановлення мінімального рівня мита або звільнення від нього повністю та спрощення процедури митних формальностей.

Політика вільної торгівлі спрямована на створення умов, що сприяють розвитку міжнародного обміну товарами, послугами та факторами виробництва. У цьому випадку економічні переваги участі країни у міжнародному розподілі праці та факторів виробництва проявляється у найбільшій мірі, однак підприємства змушені вести більш жорстку боротьбу з іноземними конкурентами – їх положення ускладнюється.

Загалом практична політика є поєднанням елементів протекціонізму та вільної торгівлі. При цьому важливо відмітити, що протекціонізм завжди носить національний характер, тоді як політика лібералізації торгівлі переважно є результатом взаємних домовленостей держав на двосторонній або багатосторонній основі. Відмітимо, що політика вільної торгівлі більш відповідає задачі найбільш ефективного використання сприятливих умов для розвитку економіки в цілому, а політика протекціонізму використовується для розв’язання конкретних завдань, які частіше всього пов’язані із подоланням тих чи інших економічних проблем.

У додатку А наводяться основні риси політики протекціонізму та вільної торгівлі, згруповані в залежності від системи формування політики, її мети, найбільш сприятливих умов для застосування, впливу на внутрішній ринок та міжнародну торгівлю. При цьому слід враховувати те, що не дивлячись на всі відмінності, кінцева мета і тієї, і іншої політики однакова – формування найбільш сприятливих умов для участі країни у міжнародному поділі праці та факторів виробництва.

Загалом існують певні формальні критерії відкритості економіки. Наприклад, на думку деяких зарубіжних економістів, торговий режим можна вважати відкритим, якщо кількісні обмеження у жорстких формах у вигляді заборон, квотування та ліцензування застосовуються по відношенню до менше ніж 10% імпорту (експорту), або м’які форми кількісних обмежень застосовуються по відношенню до менше ніж 25% імпорту (експорту). При цьому рівень середньозваженої ставки митного тарифу не перевищує 25%.

Навпаки, торговельний режим вважають обмежувальним (протекціоністським), якщо жорсткі кількісні обмеження охоплюють більше ніж 10% імпорту (експорту) або кількісні обмеження у будь-якій формі покривають більше 25% імпорту (експорту) незалежно від рівня середньозваженої ставки тарифу. Якщо середньозважена ставка тарифу перевищує 25%, то торговельний режим також можна вважати обмежувальним незалежно від масштабів застосування кількісних обмежень.

Існують і інші кількісні критерії. Так, за методикою МВФ торговельні рижими країн, що розвиваються, оцінюються за такими критеріями:

- режим з жорсткими обмеженнями – кількісні обмеження охоплюють 50% імпорту;

- режим з істотними обмеженнями – кількісні обмеження охоплюють менше 50%, але не більше 15% імпорту;

- відносно відкритий режим – кількісні обмеження охоплюють від 5 до 15% імпорту або менше 5% імпорту, якщо рівень максимального імпортного мита та інших зборів складає не менше 50%.

Не дивлячись на такі характеристики систем оцінки, як простота і універсальність, до них слід відноситися умовно. По-перше, завжди необхідно враховувати особливості економіки та зовнішньої торгівлі конкретної країни. По-друге, кількісний і якісний аналіз торговельних обмежень не завжди можна вкласти у стандартні рамки наведених вище показників.

З урахуванням перетворень, що відбуваються в економіці України, визначають необхідність побудови концепції митної політики за умов трансформації економічної системи. Наголошують на трьох основних аспектах, які повинні бути визначальними:

- митна політика має спрямовуватися не на роз’єднання країн митними бар’єрами, а навпаки, на зближення їх шляхом спрощення та уніфікації митних процедур відповідно до світових стандартів;

- основна діяльність має спрямовуватися на захист економічних інтересів України.