3.5. Податкові засоби регулювання та заходи цінового контролю

Паратарифні заходи – це платежі і збори, що стягуються з товару, який перетинає митний кордон, що збільшують вартість товару на додаткову величину, окрім мита. По мірі зниження мита і пов’язаних з цим падінням фіскальних митних доходів держава намагається ширше використати паратарифні заходи для поповнення своїх фінансових поступлень. Зазвичай ці податки і збори оплачує імпортер.

Застосування податкових інструментів до імпортованих та експортованих товарів справляє істотний вплив на експорт та імпорт. У даному випадку йдеться про внутрішні податки та збори (частіше за все це акцизи, податок на додану вартість, інші збори і податки, що застосовуються при використанні будь-яких товарів). До таких податкових інструментів відносять також податок з обороту, податок на споживання, які також включаються в ціну товару. Іноді податки з продажу або споживання можуть носити цільовий характер, тобто вводяться спеціально для фінансування певних програм (наприклад, по захисту оточуючого середовища або реструктуризації окремої галузі).

Такі податки найчастіше зачіпають імпорт, їх вплив на імпорт проявляється, по-перше, у можливому загальному підвищенні цін на внутрішньому ринку у порівнянні з рівнем світових цін, що є значним фактором стримування внутрішнього попиту в загальному. По-друге, податкові інструменти використовуються в якості компенсуючого заходу для вирівнювання умов реалізації імпортних і вітчизняних товарів, тобто внутрішні податки застосуються до імпортованих товарів при ввезенні. Така практика характерна для багатьох країн, перш за все це стосується акцизів і податків на додану вартість.

Застосування даних заходів створює додатковий бар’єр на шляху імпортних товарів, однак вони необхідні з точки зору забезпечення умов для справедливої конкуренції вітчизняних та іноземних товарів. Чи проявляються у даному випадку елементи протекціонізму чи ні, залежить від методики і практики застосування оподаткування. Якщо розміри податків та процедури стягування для імпортних і вітчизняних товарів еквівалентні, то такі заходи не можна відносити до проявів протекціоністської політики. В той же час конпенсуюче оподаткування може бути використане як інструмент протекціонізму, якщо умови оподаткування у частині рівня або процедур обкладення менш сприятливі для імпортних товарів.

По-третє, використання податкових інструментів по відношенню до імпортних товарів може призвести до послаблення конкурентоспроможності імпортних товарів.

Стосовно податків на імпорт та експорт, то вони є формами безпосереднього оподаткування імпортних і експортних операцій. За своїм економічним результатом податки на експорт і імпорт не відрізняються від експортного та імпортного мита. Головна їх відмінність полягає у тому, що як правило, основною метою їх застосування є не захист внутрішнього ринку, а доходи в бюджет. Крім того, податки на імпорт часто використовуються як засіб загального обмеження імпорту з метою скорочення валютних видатків і покращання платіжного балансу. Інша відмінність від імпортного мита – практична відсутність диференціації на основі товарної номенклатури і неможливість використання в якості торгово-політичного інструмента по відношенню до різних груп країн, як це можливо в рамках багатоколонного тарифу.

Частіше всього податок на імпорт застосується за уніфікованими ставками до всіх товарів або великих товарних груп, наприклад, до всіх споживчих товарів. Податок на експорт зазвичай застосовується у вигляді диференційованих ставок податку по відношенню до експортерів найбільш валютомістких сировинних товарів. Його головна мета – забезпечення поступлень у державний бюджет.

Таким чином, податки на експорт близькі до експортного мита. Найбільш істотні відмінності можуть полягати, перш за все, у системі нарахування і стягування. Зокрема, об’єктом спеціальних податків на експорт може бути не кількість вивезеного товару або його вартість, а, наприклад, різниця між експортними і внутрішніми цінами або між світовими довідковими цінами і внутрішніми вільними або фіксованими цінами.

Податки на імпорт і експорт застосовуються, як правило, у країнах, що розвиваються, які мають монокультурну економіку, орієнтовану на експорт. Їх бюджет будується на доходах від експорту, тоді як економіка країни в цілому не розвинута і відповідно внутрішня база оподаткування практично відсутня. Характерною особливістю цих країн є також неврівноваженість платіжного балансу та необхідність обмеження імпорту. В той же час податок на імпорт являє собою менш гнучкий засіб протекціонізму у порівнянні з митним тарифом, оскільки передбачає менший ступінь диференціації ставок за видами продукції.

Заходи цінового контролю вводяться з метою підтримки або стабілізації внутрішніх цін, а також для усунення збитків, які може нанести нечесна торговельна практика іноземних конкурентів. До них відносять:

- адміністративне фіксування цін (країна-імпортер встановлює верхню і нижню межі цін або пов’язує їх з цінами світового ринку);

- добровільне обмеження експортних цін (експортер підтримує ціну на свій товар не нижче світового ринку);

- ковзаючи збори (встановлення додаткових платежів, призначених для вирівнювання ринкових цін);

- антидемпінгові заходи (накладання антидемпінгового мита);

- компенсаційні заходи (використання фінансових доплат, які вводяться, якщо імпортні товари субсидуються).

До фінансових заходів відносяться такі, що регулюють доступ імпортерів до іноземної валюти, ціну валюти для них, а також умови платежу. В цю категорію зазвичай включають – вимоги попередньої оплати вартості імпорту та/або сплати імпортних податків; багаточисельні валютні курси (встановлення різних валютних курсів для різних категорій товарів); офіційні обмеження на накопичення іноземної валюти; відстрочки платежів.