3.4. Технічні бар’єри та митні процедури

Технічними заходами називають нетарифні обмеження, основані на контролі якості, безпеки або характеристик товару, включаючи адміністративні умови, термінологію, символи, перевірку та методи перевірки, вимоги до упакування, маркування. До цієї групи входять такі види:

1) технічне регулювання – це застосування норм, що встановлюють технічні вимоги до продукту, до них відносять санітарне регулювання, фітосанітарне регулювання, регулюючі заходи по захисту оточуючого середовища (такі заходи вводяться шляхом видання інструкцій, детально регламентуючих дії митниці по здійсненню контролю);

2) спеціальні митні формальності – вимоги надати більш детальну інформацію, ніж міститься у вантажно-митній декларації та інші.

Технічні бар’єри різноманітні як за своєю сутністю, так і за своїми проявами. З точки зору своєї юридичної форми технічні бар’єри існують в різних формах. По-перше, у вигляді відповідних законодавчих актів даної країни, які мають універсальний характер і застосовуються до конкретного товару в цілому, коли він реалізується на території країни, незалежно від того, вироблений він всередині країни чи був імпортований. По-друге, технічні бар’єри існують у вигляді нормативних актів в межах діючого митного законодавства, прийнятого до виконання відповідних нормативних актів загального характеру. По-третє, останнім часом збільшується кількість випадків, коли поява тих чи інших технічних бар’єрів і обмежень витікає з участі країни у міжнародних угодах. Найбільш відомими є угоди про захист озонового шару та угоди про торгівлю промисловими відходами, кількість таких угод і кількість країн – учасниць швидко збільшується.

Технічні бар’єри передбачають застосування заборон, обов’язкових інспекцій товарів, спеціальних дозволів на ввезення, інспекцій підприємств –постачальників, спеціальних вимог до маркування та упакування, а також фактично сформованих технічних параметрів.

Найчастіше технічні бар’єри виражаються у заборонах на ввезення продукції, яка не відповідає тим чи іншим технічним вимогам. Наприклад, у США заборонено ввіз авто, які не відповідають вимогам національного законодавства до безпеки автомобілів (стандартам безпеки). Обов’язкова інспекція товарів найчастіше застосовується до товарів, які можуть створювати небезпеку розповсюдження захворювань людей і тварин, забруднення оточуючого середовища та інших несприятливих наслідків. Наприклад, м’ясо і м’ясопродукти, що ввозяться до США, повинні у обов’язковому порядку пройти контроль відповідних органів США. При ввезенні до США чаю може бути представлений сертифікат, що засвідчує відповідність певним стандартам, а інспекція проводиться у випадку відсутності такого сертифікату.

Ввезення окремих товарів може бути дозволено за умов, якщо ввезення даної партії товару підтверджується компетентними органами країни-імпортера. Наприклад, до США заборонене ввезення живих бджіл, якщо вони походять з країни, яка не кваліфікується як безпечна з точки зору захворювань бджіл. Однією з досить жорстких форм обмежень – дозвіл на ввезення лише такої продукції, що вироблена на підприємствах, які успішно пройшли процедуру спеціальної інспекції спеціалістами країни-імпортера. Дана інспекція повинна підтвердити відповідні умови виробництва для забезпечення належної якості товару (наприклад, зберігання продовольчої сировини та необхідних гігієнічних умов виробництва консервованої продукції). Дані заходи мають місце коли вже виявлено поступлення неякісного товару і країна-імпортер вважає за необхідне запобігти цьому у майбутньому.

Спеціальні вимоги до маркування та упакування вводяться з метою захисту прав споживачів. Наприклад, законодавство більшості країн вимагає робити надписи на продуктах харчування на національній мові із вказівками про склад або харчову цінність продуктів. Фактично сформовані технічні параметри являють собою специфічний випадок технічних бар’єрів, виникнення яких обумовлено не заходами державного регулювання, а технічною політикою фірм, спрямованою на закріплення своєї присутності на ринку. Прикладом такого явища може бути розробка та застосування в окремих країнах кольорового телебачення, систем радіомовлення, параметрів мережі електропостачання та ін. Зрозуміло, що такі відмінності далеко не завжди пояснюються прагненням ускладнити збут іноземних товарів. Однак у цілому ряді випадків це дійсно так, а існування різних фактичних стандартів вимагає певних додаткових витрат для пристосування вироблених товарів до технічних параметрів, що існують у тій чи іншій країні.

В числі технічних бар’єрів виділяють і декілька специфічних областей – санітарні, ветеринарні та фітосанітарні норми і правила. Ці області регулювання тісно пов’язані не лише із стандартами та ті чи інші товари, але із забезпеченням безпеки населення, сільськогосподарських тварин і рослин, оскільки потенційну загрозу розповсюдження захворювань можуть представляти вся сільськогосподарська сировина – найважливіша для світової торгівлі група товарів.

Головна риса всіх технічних бар’єрів – це те, що вони офіційно застосовуються не як засіб обмеження імпорту, а для забезпечення цілісності національної системи стандартизації і безпеки використання товарів. В той же час складно провести чітку межу між необхідними заходами в області стандартизації та використанням національних технічних норм та вимог в якості протекціоністського інструмента. Наприклад, може відбуватися поступове посилення технічних вимог кожен раз, коли посилюватиметься конкуренція з боку іноземних товарів. При цьому зміни відбуваються так, що вони мало зачіпають внутрішнє виробництво, а імпортна продукція виявляється невідповідною новим вимогам. Важливим є і те, що прийняття обмежувальних заходів знаходиться у повній компетенції відповідних органів країни-імпортера та за своїм характером може бути суб’єктивним.

В сучасних умовах неможливо оспорювати права держав на застосування технічних стандартів, правил і норм безпеки, тому важливими є питання про впорядкування системи їх застосування та уніфікації національних стандартів та інших технічних норм і правил.

Митні процедури традиційно вважаються інструментом, який прямо не обмежує доступ іноземних товарів на внутрішній ринок, однак за певних умов і механізмів застосування здатні помітно ускладнити поставки імпортних товарів. Загалом митні процедури – це адміністративні правила і процедури (включаючи практику їх застосування), які необхідно виконувати при переміщенні товарів через митний кордон або розміщенні товару під певний митний режим.

Митні процедури представляють собою лише технічні аспекти митного регулювання і практику застосування митного законодавства, самі по собі вони не спрямовані на те, щоб впливати на обсяг, динаміку або структуру імпорту або експорту. Але особливості митних процедур можуть вплинути на основні параметри зовнішньоторговельного обігу. Обмежувальний ефект митних процедур частіше за все пов’язаний з такими факторами, як уповільнення здійснення торговельних операцій через особливості системи митних формальностей, порушення принципів транспарентності і недискримінації по відношенню до всіх торговельних партнерів або окремих товарів і постачальників.

Для того щоб система організації митних процедур сприяла розвитку митних відносин, як правило, необхідно їх спрощення, забезпечення принципів транспарентності і недискримінації, уніфікація митних процедур в різних країнах на основі єдиних принципів, яка дозволяє значно полегшити міжнародний обмін товарами.

Істотною проблемою є також, з одного боку, запобігання зловживань представниками митних органів, а з другого боку, необхідність забезпечення чіткого виконання встановленого порядку митних правил і процедур, а також сплати мита і інших податків. З точки зору впливу на розвиток торгівлі велике значення мають як митне законодавство, що стосується організації митних процедур, так і реальна практика його застосування, яка визначається і внутрішніми правилами митної служби і фактично існуючою практикою.

Основні елементи митних процедур включають підготовку до митного оформлення, підготовку необхідної інформації і документації, доставку і надання товарів для митного оформлення, вибір митного режиму, процедура митного контролю, визначення країни походження та митної вартості товару, розрахунок і оплата мита, зборів і податків та ін. Наслідки, пов’язані із погіршенням умов доступу на ринок іноземних товарів через особливості митних процедур, досить різноманітні. Вони виражаються у наступному: тимчасові затримки зовнішньоторговельних операцій та пов’язані з цим витрати, неможливість здійснення окремих операцій, потенційна можливість дискримінації тих чи інших товарів або постачальників.

Перші пропозиції по спрощенню митних процедур були підготовлені Конгресом європейських комерсантів і представлені до Ліги націй. У подальшому був підготовлений проект багатосторонньої угоди, яка стала основою Конвенції по спрощенню митних та інших формальностей від 1923 року. Наступним кроком у напрямі впорядкування митних процедур стали вимоги ГАТТ, що містять базові принципи митної оцінки і визначення країни походження товарів, а також загальні положення про те, що митні правила і процедури повинні застосовуватися таким чином, щоб не перешкоджати розвитку торгівлі. Однак ці правила були сформовані лише у загальному вигляді.

У 1947 році було створено декілька робочих груп у рамках роботи по створенню Європейського митного союзу. У подальшому незалежно від процесу створення митного союзу їх діяльність продовжилась в області спрощення і уніфікації митних процедур, і у 1950 році у результаті цієї роботи була підписана Конвенція про створення Ради митного співробітництва. В її завдання входило сприяння гармонізації та удосконалення митних процедур. Одночасно були підписані угоди про митну оцінку та товарну номенклатуру.

У 1972 році у м. Кіото (Японія) була прийнята міжнародна Конвенція по спрощенню і гармонізації митних процедур, яка отримала назву Кіотської конвенції. Основна перевага цієї конвенції – спрямованість на спрощення і уніфікацію митних процедур, які полегшують ведення торгівлі, скорочують кількість необхідних документів. Положення конвенції повинні бути відображені у законодавстві країн, що до неї приєдналися. Конвенція охоплює практично всі питання, пов’язані із митним и процедурами, і тому представляє собою важливе джерело систематизованої інформації з цих питань.