3.2. Кількісні обмеження у зовнішній торгівлі

Кількісні обмеження – установлення максимального обсягу товару, який дозволений для експорту або імпорту протягом певного часу (наприклад, року або кварталу). Заходи кількісного контролю полягають перш за все у квотуванні та ліцензуванні імпортних та експортних операцій. Кількісні обмеження – квотування (за фізичним обсягом або по вартості), а також ліцензування (вимога отримання спеціальних дозволів при поставках певних товарів, а деколи і у певні країни або з них) є традиційними нетарифними заходами регулювання імпорту та експорту.

Кількісні обмеження є більш жорсткою формою обмежень у порівнянні з митом. Мито лише послаблює конкурентні позиції експортера або імпортера на ринку. Квотування обмежує саму можливість конкуренції, оскільки лімітує поступлення товару на ринок. При цьому економічний ефект залежить від розміру квоти, організаційних особливостей її застосування, структури ринку та умов кон’юнктури.

Експортні квоти застосовуються, як правило, у двох напрямах. По-перше, для того, щоб обмежити відтік товарних ресурсів з внутрішнього ринку. Цей захід загалом протирічить міркуванням економічної ефективності, стримує розвиток виробництва та переважно є вимушеним. Як правило, її застосовують лише по відношенню до стратегічно важливої сировини – продовольства або палива, коли створюється загроза їх нестачі. В той же час квотування експорту завжди стримує розвиток виробництва тих товарів, по відношенню до яких воно застосовано, тому тривале застосування експортних квот як реакція на дефіцит важливої сировини на внутрішньому ринку призведе до прямо протилежного результату: зацікавленість у виробництві товару буде падати, внутрішнє виробництво скорочуватися, а дефіцит – посилюватися. В результаті експортні обмеження призведуть до посилення дефіциту та залежності від імпорту. При цьому скоротяться експортні доходи країни. По-друге, метою введення експортних квот може бути спроба навмисно обмежити пропозицію товару на світовому ринку і, таким чином, досягнути підвищення цін та експортних поступлень. Успіх у даному випадку буде залежати від того, яка частка країни у сукупній експортній пропозиції (практично країна повинна бути монопольним експортером), а також від поведінки інших експортерів, можливостей використання замінників або альтернативних джерел сировини та еластичності споживання (вона повинна бути низькою). У такому випадку введення квот може принести країні економічні вигоди у вигляді підвищення доходів від експорту. На практиці стабільні результати досягаються тоді, якщо на світовому ринку вже склалася ситуація, коли попит перевищує пропозицію та відчувається дефіцит товару. Спроби окремих країн вплинути на ситуацію, коли ринок складається на користь імпортерів, рідко завершуються успіхом.

Яскравим прикладом успішного застосування цього інструменту є діяльність Міжнародної угоди по каві. В умовах перевиробництва кави завдяки узгодженим діям експортерів та імпортерів вдалося протягом кількох років проводити політику підтримки цін на світовому ринку. В рамках Міжнародної угоди по каві контролювалося 99% експорту та біля 80% імпорту цієї продукції у світі.

Використання експортних обмежень не позбавлено недоліків, головними з яких є утиск власного виробництва, великі витрати на зберігання запасів, а нерідко і скорочення валютних поступлень. Крім того, негативні моменти пов’язані з проблемами розподілу квот, які, в принципі, подібні для експортних та імпортних квот.

Квотування імпорту – традиційний протекціоністський захід, який є класичним прикладом інструменту захисту внутрішнього ринку. Загальні відмінності від мита полягають у тому, що по-перше, це більш жорсткий спосіб обмеження іноземної конкуренції, по-друге, використання квот не дає додаткових поступлень до бюджету; по-третє, у випадку застосування квот іноді вдається добитися дещо більшої гнучкості системи обмежень. В той же час наслідки введення квот менш передбачувані по відношенню як до реакції ринку, так і розподілу економічних вигод. Економічні наслідки введення квот залежать від структури ринку та особливостей конкурентного середовища, системи розподілу квот між постачальниками та поведінки іноземних постачальників.

В умовах вільної конкуренції, коли немає можливості для монополізації ринку, а механізми розподілу квот діють ефективно, економічні наслідки запровадження квот мало відрізняються від результатів використання мита. Встановлення імпортної квоти у цьому випадку просто обмежує пропозицію імпортного товару на внутрішньому ринку. В результаті відбувається ріст цін на внутрішньому ринку з такими ж наслідками для виробників та споживачів, як і у випадку застосування мита. Розподіл виграшів та втрат буде у багато чому подібним та більшою мірою залежатиме від показників еластичності виробництва та споживання і розміру квоти. При цьому також виникають виробничий та споживчий ефекти. Розміри та розподіл виграшу виробників і споживачів будуть аналогічні тим, що виникають у випадку введення мита, величина якої дорівнює фактичному підвищенню цін після введення квот.

Основні відмінності наслідків введення квот від наслідків запровадження мита наступні:

1. При введенні квот країна в цілому не може отримати виграш за рахунок зниження цін експортерами, так як це відбувається при введенні оптимального тарифу. В результаті одні іноземні постачальники несуть втрати від припинення торгівлі, інші постачальники, що діють в межах квот, застраховані від втрат та знаходяться у найбільш вигідному положенні.

2. При введенні квот неможливо однозначно визначити, кому дістанеться виграш, який у випадку введення тарифу виступав як додатковий дохід бюджету та дорівнював добутку обсягу імпорту на величину підвищення цін (у випадку з митом – величини імпорту на розмір мита). Ймовірніше всього, цей виграш дістанеться іноземним постачальникам, що вміють продовжувати поставки в рамках квоти за ціною вище світового ринку, оскільки внутрішні ціни будуть вище світових, а різниця при цьому не стягується у бюджет. Дана ситуація може змінитися, якщо імпорт в рамках квот буде монополізований окремими компаніями-імпортерами. Монополісти-імпортери зможуть присвоїти цю різницю цін, примусивши конкуруючих постачальників поставляти товар за світовими цінами та реалізуючи його на внутрішньому ринку за більш високими внутрішніми цінами.

Таким чином, при повній відсутності елементів монополізації в області як виробництва, так і розподілу квот, основні вигоди отримують виробники товару всередині країни та іноземні постачальники. У тому випадку, якщо імпорт буде монополізований, частина або вся вигода від іноземних постачальників перейде привілейованим фірмам всередині країни. Відповідно, при введенні квот економічні втрати країни можуть бути більші, ніж при введенні еквівалентного тарифу, а характер розподілу вигод менш передбачуваний, ніж при введенні мита. Важливо відмітити, що і розмір підвищення внутрішніх цін передбачити складно, оскільки в загальному випадку при введенні мита він дорівнює розміру мита, а при введенні квот буде залежати від еластичності виробництва та споживання.

Якщо виробництво товару всередині країни монополізовано або є передумови для монополізації, наслідки впровадження квот ще менш передбачувані. Монопольні постачальники товару на внутрішньому ринку скористаються тим, що іноземна конкуренція обмежена, і встановлять монопольно високі ціни.

В той же час за певних умов застосування квот може дати відомі переваги. Квоти зручні як компенсуючий інструмент тоді, коли необхідно підтримати стабільне співвідношення імпорту та внутрішнього виробництва, обмеживши імпорт лише частково. Така ситуація виникатиме при регулюванні ринків з нестабільним попитом або пропозицією або при застосуванні захисних заходів, коли надмірний імпорт може нанести збитки національній економіці. Крім того, квоти вигідні, коли потребується вибіркове введення обмежень по відношенню не до всього імпорту, а лише його частини, наприклад по відношенню до певного торговельного партнера та коли потрібне прийняття тимчасових обмежувальних заходів.