90.Справи про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред’явника та векселі.

Цінні папери забезпечують реалізацію певних суб'єктивних прав. їх втрата чи втрата ознак їх платоспроможності перешкоджає такій реалізації, тому в держателя цінних паперів виникає юридичний інтерес відновити свої права за втраченими цінними паперами. Можливість такого відновлення передбачена главою 7 розділу IV ЦПК, яка встановлює ряд особливостей при розгляді цієї категорії справ.

Відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі можливе лише щодо документів, які за своїми характеристиками визнані цінними паперами. Частиною 1 ст. 194 ЦК встановлено, що цінними паперами є документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права і визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила (видала), і власником та передбачають виконання зобов'язань згідно з умовами їх випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цих документів, іншим особам. Цінним папером можуть бути посвідчені права, які належать: пред'явникові цінного папера (цінний папір на пред'явника); особі, яка названа у цінному папері (іменний цінний папір); особі, названій у цінному папері, яка може сама здійснити ці права або призначити своїм розпорядженням (наказом) іншу уповноважену особу (ордерний цінний папір) — ч. І ст. 197 ЦК. В Україні можуть випускатися і перебувати в обігу пайові, боргові та інші цінні папери. У сфері господарювання у випадках, передбачених законом, використовуються такі види цінних паперів: акції, облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик, облігації місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов'язання, ощадні (депозитні) сертифікати, векселі, сертифікати фондів операцій з нерухомістю (сертифікати ФОН), іпотечні сертифікати (сертифікати з фіксованою доходністю, сертифікати участі), інші види цінних паперів (ч. 2 ст. 163 Господарського кодексу України (ГК).

Спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює відносини, що виникають під час розміщення, обігу цінних паперів, та дає їх класифікацію, є Закон України від 23 лютого 2006 р.

"Про цінні папери та фондовий ринок". Відповідно до нього цінними паперами на пред'явника можуть бути, зокрема:

1) облігація — цінний папір, що посвідчує внесення його власником грошей, визначає відносини позики між власником облігації та емітентом, підтверджує зобов'язання емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у передбачений умовами розміщення облігацій строк та виплатити дохід за облігацією, якщо інше не передбачено умовами розміщення. Емітент у порядку, встановленому Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, може розмішувати відсоткові, цільові та дисконтні облігації.

Відсоткові облігації — облігації, за якими передбачається виплата відсоткових доходів.

Цільові облігації — облігації, виконання зобов'язань за якими дозволяється товарами та/або послугами відповідно до вимог, встановлених умовами розміщення таких облігацій.

Дисконтні облігації — облігації, що розміщуються за ціною, нижчою за їх номінальну вартість. Різниця між ціною придбання та номінальною вартістю облігації виплачується власнику облігації під час її погашення і становить дохід (дисконт) за облігацією.

У сертифікаті облігації зазначаються вид цінного паперу, найменування та місцезнаходження емітента, міжнародний ідентифікаційний номер цінного паперу, номінальна вартість облігації, загальна сума випуску, строк погашення, розмір та строки виплати відсотків (для відсоткової облігації), дата прийняття рішення про розміщення облігацій, серія та номер сертифіката облігації, підпис керівника емітента або іншої уповноваженої особи, засвідчений печаткою емітента;

2) казначейське зобов'язання України — державний цінний папір, що розмішується виключно на добровільних засадах серед фізичних осіб, посвідчує факт заборгованості Державного бюджету України перед власником казначейського зобов'язання України, дає власнику право на отримання грошового доходу та погашається відповідно до умов розміщення казначейських зобов'язань України. Казначейські зобов'язання України можуть бути: довгострокові — понад 5 років; середньострокові — від 1 до 5 років; короткострокові — до І року;

3) ощадний (депозитний) сертифікат — цінний папір, який підтверджує суму вкладу, внесеного у банк, і права вкладника (власника сертифіката) на одержання зі спливом встановленого строку суми вкладу та процентів, встановлених сертифікатом, у банку, який його видав.

В ощадному (депозитному) сертифікаті у документарній формі зазначаються вид цінного паперу, найменування і місцезнаходження банку, що випустив сертифікат, серія і номер сертифіката, дата випуску, сума депозиту, процентна ставка, строк отримання вкладу, підпис керівника банку або іншої уповноваженої особи, засвідчений печаткою банку;

4) вексель — цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю). Векселі можуть бути прості або переказні та існують виключно у документарній формі.

Усі вищезазначені цінні папери на пред'явника є правовстановлювальними, оскільки посвідчують права власника вимагати здійснення емітентом обов'язків, що передбачаються цим цінним папером, мають законодавчо встановлену форму та певну вартість. Тому права за документами, які за законодавством не належать до цінних паперів, у судовому порядку не поновлюються (наприклад, права за лотерейним квитком).

Під втратою цінного паперу слід розуміти його загублення, випадкове знищення (пожежа, повінь тощо), суттєве пошкодження тощо. Разом з тим зверненню до суду із заявою за правилами глави 7 ЦПК щодо пошкодженого цінного паперу, внаслідок чого останній втратив достовірність, повинно передувати попереднє вирішення питання його відновлення установою, яка видала такий документ. Однак у будь якому випадку, при вирішенні справи у суді необхідним є встановлення факту, що право вимоги, яке надає цінний папір, не використано.

Заява про відновлення права на втрачений цінний папір подається за місцем знаходження емітента цінного папера або за місцем платежу за векселем. Емітентом цінних паперів є юридична особа, яка від свого імені випускає цінні папери і зобов'язується виконувати обов'язки, що випливають з умов їх випуску. Заява має відповідати загальним правилам, встановленим ст. 119 ЦПК, і особливостям, передбаченим ст. 261 ЦПК. До заяви повинен бути доданий документ, що підтверджує сплату заявником судового збору, та документ, що підтверджує сплату витрат на інформаційне забезпечення розгляду цивільних справ. Невиконання зазначених вимог тягне процесуальні наслідки, передбачені ст. 121 ЦПК.

У разі порушення провадження у справі суд в процесі підготовки справи до судового розгляду повинен заборонити особі, яка видала цінний папір (емітенту), проводити будь-які операції за ним здійснення платежів, видача грошових коштів тощо. Прийняття такого рішення здійснюється шляхом постановлення мотивованої ухвали. Вжиття судом такого заходу є способом забезпечення заяви, що в цілому не притаманне окремому провадженню, однак у цій категорії справ забезпечення заяви, на відміну від справ позовного провадження, є обов'язковою процесуальною дією, здійснення якої не залежить від волевиявлення заінтересованих осіб або розсуду суду.

З дати постановлення ухвали суду зупиняється перебіг всіх строків щодо обігу втраченого цінного паперу на пред'явника, встановлених законодавством (ст. 262 ЦПК, ст. 164 ГК, закони України від 5 квітня 2001 р. "Про обіг векселів в Україні", від 6 липня 1999 р. "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі").

Суд до судового розгляду на виконання вимог, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 262 ЦПК, повинен постановити ухвалу про здійснення публікації про виклик держателя втраченого цінного паперу на пред'явника або векселя до суду. Метою запровадження цієї норми є не тільки захист прав можливого володільця документа, повідомлення його про порушення судового провадження, здійснення його виклику з пропозицією заявити про свої права на документ, а й попередження торговців цінними паперами про спірність прав на зазначені у публікації цінні папери. Публікація робиться за рахунок заявника у місцевій газеті за місцезнаходженням емітента цінного папера або за місцем платежу векселя, а також в одному з офіційних друкованих видань (ч. 2 ст. 263 ЦПК).

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 1 грудня 2010 р. № 2171 -р "Про друковані засоби масової інформації загальнодержавної та місцевої сфери розповсюдження, в яких у 2011 році розміщуються оголошення про виклик до суду відповідача, третіх осіб, свідків, місце фактичного проживання (перебування) яких невідоме", визначено таким друкованим засобом газету "Урядовий кур'єр", а також затверджено перелік друкованих засобів масової інформації місцевої сфери розповсюдження, в яких у 2011 р. розміщуються оголошення про виклик до суду відповідача, третіх осіб, свідків, місце фактичного проживання (перебування) яких невідоме.

Враховуючи вимоги диспозиції ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 266 ЦПК, справа може бути призначена до розгляду лише після спливу законодавчо встановленого 3-місячного строку, якщо від фактичного держателя втраченого цінного паперу на пред'явника або векселя не надійде до суду заява про те. що він є його держателем. Якщо держатель втраченого цінного папера на пред'явника або векселя подасть таку заяву до суду, останній постановляє ухвалу про залишення заяви про визнання втраченого цінного паперу на пред'явника або векселя недійсним та відновлення прав на нього без розгляду та встановлює строк для пред'явлення заявником позову в загальному порядку до держателя цього цінного папера на пред'явника або векселя про їх витребування (ч. 1 ст. 265 ЦПК). Подання держателем заяви до суду виключає розгляд справи за правилами окремого провадження та свідчить про виникнення між держателем та заявником спору про право, розгляд якого здійснюється в порядку позовного провадження. При цьому строк пред'явлення такого позову відповідно до ч. 2 ст. 265 ЦПК не може бути більшим 2 місяців. У разі непред'явлення такого позову до держателя втраченого цінного папера на пред'явника або векселя, суд постановляє ухвалу про зняття накладеної заборони здійснювати будь-які операції за цінним папером на пред'явника або векселя.

Призначення справи до розгляду можливо лише після дотримання вимог щодо спливу 3-місячного строку з дня публікації про виклик держателя втраченого цінного паперу та якщо буде встановлено, що протягом 3 місяців з дати публікації заява від держателя не надходила. Розгляд справи про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника або векселя здійснюється у судовому засіданні за участю заявника та заінтересованої особи (їх представників). За загальним правилом неявка заінтересованої особи (його представника), належним чином повідомленої про дату, час та місце слухання справи, не є перешкодою для розгляду справи по суті, якщо її явка не визнана судом обов'язковою. На практиці трапляються випадки, коли заява держателя цінного паперу або векселя подається до суду зі спливом 3-місячного строку, або держатель з'являється до суду зі спливом встановленого строку. Чинним процесуальним законодавством подальші дії суду у разі настання такого випадку не врегульовані. На нашу думку, у разі якщо заява держателя була подана останнім зі спливом строку її подання, але до вирішення справи по суті, і разом з цією заявою держателем було подано клопотання про поновлення пропущеного строку її подання, це клопотання підлягає розгляду в порушеному окремому провадженні.

У разі визнання вимоги заявника обґрунтованою, встановлення судом обставин, які належать до предмету доказування, зокрема факту існування цінного паперу або векселя на пред'явника, факту його втрати та обставин, за яких відбулась втрата документа (пожежа, викрадення одягу з документами, пограбування квартири, викрадення автомобіля, в якому знаходились документи, тощо) та інших обставин, що мають значення для справи, суд ухвалює рішення, в якому зазначає, що втрачений пінний папір на пред'явника є недійсним. Виходячи зі специфіки розгляду справ цієї категорії, для можливості ідентифікації цінного паперу, який визнаний недійсним, у резолютивній частині рішення в обов'язковому порядку повинні бути зазначені назва, серія, номер документу та найменування органу, який його видав. Таке рішення у разі набрання ним законної сили поновлює права за втраченим цінним папером та є підставою для видачі нового документу замість втраченого. Набрання рішенням законної сили здійснюється у загальному порядку, однак на відміну від рішень за іншими категоріями справ, воно підлягає оприлюдненню, яке здійснюється утому самому порядку, що і публікація про виклик держателя втраченого цінного паперу (ст. 263 ЦПК).

Цивільне процесуальне законодавство встановлює і певні гарантії у разі порушення прав держателя цінного паперу, у разі зловживання правом іншою особою, яка видала себе за такого, зокрема йдеться про відшкодування збитків, завданих внаслідок заборони здійснення будь-яких операцій за цінним папером на пред'явника або векселя (ч. 1 ст. 268 ЦПК). При цьому, виходячи із загальних вимог щодо відшкодування збитків, держатель, права якого були порушені запровадженою забороною, буде мати право на відшкодування не тільки прямих втрат, а й недоотриманих прибутків. Якщо держатель цінного папера на пред'явника або векселя не заявив вчасно з будь-яких причин про своє право на цінних папір на пред'явника або вексель, він може пред'явити позов до особи, за якою визнано право на цінний папір на пред'явника або вексель (ч. 2 ст. 268 ЦПК).