2. Структура Цивільного процесуального кодексу України 2004 року та його основні новели.

Новели нового Цивільного процесуального кодексу України Новий Цивільний процесуальний кодекс України прийнятий Верховною Радою України 18 березня 2004 року. Цей Кодекс набирає чинності 1 січня 2005 року, але не раніше набрання чинності Адміністративним процесуальним кодексом України. Проект Адміністративного процесуального кодексу України схвалено Верховною Радою України у другому читанні за винятком декількох статей, які перенесені на третє читання. Цивільний процесуальний кодекс України 2004 року має на меті забезпечити повноцінне функціонування судової системи шляхом врегулювання порядку провадження у цивільних справах в судах у відповідності з Конституцією України та законами України, дозволить судам реалізувати покладені на них обов'язки, забезпечити правильний та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав та свобод фізичних і юридичних осіб, а також охорону державних та громадських інтересів. Слід зазначити, що протягом останніх років до чинного Цивільного процесуального кодексу України було внесено значну кількість змін, якими вирішувалися окремі проблеми цивільного судочинства. Такі фрагментарні зміни положень цього Кодексу призвели до неузгодженості, розбалансованості його норм, що ускладнює його правозастосування. Новий Цивільний процесуальний кодекс України регламентує порядок провадження в цивільних справах у судах України. Цей Кодекс містить ряд принципово нових положень, спрямованих на забезпечення здійснення швидкого і справедливого судочинства, дотримання прав учасників цивільного процесу. В той же час вдалося зберегти наступництво основних інститутів цивільного процесу, що, в свою чергу, сприятиме доступності нового Кодексу для учасників цивільного судочинства. Серед новацій Цивільного процесуального кодексу України 2004 року слід зазначити наступні. Кодексом запроваджується спрощений порядок розгляду цивільних справ – наказне провадження. Судовий наказ є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошової суми або витребування рухомого майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги, що дозволить реалізувати принцип процесуальної економії, оскільки передбачена спрощена процедура розгляду заяв про видачу судового наказу. Також з урахуванням положень Закону України "Про судоустрій України", Цивільного та Сімейного кодексів України, Закону України "Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз" та інших законів регламентуються питання порядку позовного провадження та окремого провадження. Зокрема, у відповідності з зазначеними законами викладені положення щодо усиновлення, визнання фізичної особи обмежено дієздатною чи недієздатною, надання неповнолітньому повної дієздатності, примусової госпіталізації фізичної особи до психіатричного закладу, обов'язкової госпіталізації до протитуберкульозного закладу тощо. З моменту проведення "малої судової реформи", якою запроваджено порядок апеляційного та касаційного оскарження рішень судів, виявлено ряд недоліків в його практичному застосуванні. В новому Цивільному процесуальному кодексі України процедури такого оскарження вдосконалено, зокрема передбачено подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а апеляційної скарги – через суд першої інстанції, але для контролю в копії подається стороною до апеляційного суду, при цьому місцевий суд позбавлений права оцінювати скаргу на відповідність закону. Також введено невідомий чинному Цивільному процесуальному кодексу України інститут оскарження судових рішень у зв'язку з винятковими обставинами. З метою належного забезпечення прав фізичних та юридичних осіб у Кодексі удосконалено питання відновлення втраченого судового провадження, що викладені в окремому розділі, зокрема, регламентовано порядок відновлення втраченого судового провадження, визначаються особи, які мають право звертатись до суду із заявою про відновлення провадження, зміст і підсудність цієї заяви, розгляд справи, рішення суду у справі про відновлення втраченого провадження.

3. Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод.

4. Значення рішень Конституційного Суду для практики цивільного судочинства.

5. Характеристика Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 1 листопада 1996 р. № 9.

6. Поняття цивільного процесу, провадження та стадії.

Цивільне судочинство (цивільний процес) – це врегульований нормами цивільного процесуального права порядок провадження в цивільних справах, який визначається системою взаємопов’язаних цивільних процесуальних прав та обов’язків і цивільних процесуальних дій, якими вони реалізуються їх суб’єктами — судом і учасниками процесу. Відповідно до ст. 1 ЦПК завданням цивільного судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних, юридичних осіб, держави шляхом всебічного справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду і вирішення цивільних цивільних справ у повній відповідності з чинним законодавством справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Законодавство про цивільне судочинство встановлює єдиний порядок розгляду цивільних справ, об’єднаних за матеріальними ознаками в три види проваджень (ч. 3 ст. 15 ЦПК): - позовне провадження; - наказне провадження; - окреме провадження. Справи позовного провадження характеризуються наявністю двох сторін з протилежними інтересами і спірністю їх майнових та особистих немайнових правовідносин, які передаються на розгляд суду. Справи окремого провадження спрямовуються на встановлення певних обставин, наявності юридичних фактів або юридичного статусу громадян, необхідних для реалізації суб’єктивних прав. Справи наказного провадження полягають у спрощеній процедурі розгляду ряду матеріально-правових вимог, які характеризуються явною очевидністю. Цивільне судочинство складається з окремих частин, або стадій. Стадія – це сукупність процесуальних правовідносин і дій, об’єднаних найближчою метою. В теорії цивільного процесуального права відсутній єдиний підхід до класифікації стадій цивільного процесу, їх виділення та термінологічного визначення. Стадіями цивільного процесу можна визначити наступні: відкриття провадження у цивільній справі, підготовка справи до судового розгляду та судовий розгляд, які об’єднуються у провадження в суді першої інстанції. Ці стадії визнаються обов’язковими, що означає їх наявність у всіх цивільних справах. Іншими, факультативними стадіями є: апеляційне провадження, касаційне провадження, перегляд цивільної справи у зв’язку з винятковими обставинами, перегляд справи за нововиявленими обставинами, виконання рішення.