3. Аргументи проти скопос-теорії

Заперечення, висунуті проти скопос-теорії, можна розділити на два великі типи.

3.1. У запереченні (1) йдеться про те, що мета є не у всіх дій: у деяких «мети немає». Стверджується, що саме це вірно для художніх текстів, чи, принаймні, деяких із них. Отже, на відміну від усіх інших текстів (!), ці тексти, начебто, «безцільні». <…>

На заперечення (1) можна відповісти, в першу чергу, виходячи з самого визначення дії: якщо дії неможна приписати хоч якоїсь мети, її більше неможна розглядати як дію. (Думка про те, що будь-який акт мовлення є цілеспрямованим, була широко визнаною ще в Давній Греції — див. Baumhauer 1986:90f). Але скористаюсь нагодою та викладу більш детально поняття скопосу — з точки зору перекладу як такого як одного з варіантів перекладацької дії.

Насправді, поняття скопосу можна вживати у три способи, а отже, воно може мати три значення: його можна віднести до

(а) процесу перекладу, а звідси і до мети цього процесу;

(б) результату перекладу, а звідси і до функції трансляту;

(в) принципу перекладу, а звідси і до наміру такого принципу.

До того ж, скопос, звичайно, може мати субскопоси.

Отже, на заперечення (1) можна відповісти таким чином: якщо у певного акту поведінки немає ані мети, ані функції, ані наміру стосовно її здійснення, результату чи засобу, то вона не є дією, у буквальному сенсі цього слова. <…>

3.2. Заперечення (2) є варіацією першого. Воно стверджує, що не кожному перекладу можна приписати мету, намір чи щось подібне; тобто, існують переклади, які не спрямовані на досягнення цілі..(Тут ми розуміємо «переклад» у його класичному вигляді, оскільки «переклад» без скопосу, за визначенням, взагалі не є перекладом — у даній теорії. Це не виключає можливості того, що «переклад» виконуватимуть ретроспективно, ставлячись до джерельного тексту як до «мірила всіх речей»; але, з точки зору теперішньої теорії, цей «переклад» буде перекладом лише за умови, що його скопосом було виконання перекладу саме в такий спосіб).

Це заперечення також зазвичай висувається на прикладі літератури, і в цих межах ми вже відповіли на нього, коли мали справу із запереченням (1): навряд чи можна стверджувати, що художній переклад виконується хоч-не-хоч, внаслідок поцілунку музи. Однак у цьому запереченні можна виділити три моменти, варті обговорення:

(а) Твердження про те, що перекладач не міркує щодо конкретної мети, функції та наміру: він просто перекладає «те, що є в джерельному тексті».

(б) Твердження про те, що конкретні мета, функція та намір обмежили б можливості перекладу, а виходить, і коло інтерпретацій цільового тексту в порівнянні з джерельним.

(в) Твердження про те, що перекладач працює не задля конкретного адресата чи групи адресатів.

Розглянемо кожне твердження по черзі.

(а) Рекламні тексти все ж таки повинні рекламувати; чим успішнішою виявиться реклама, тим, насправді, кращими є такі тексти. Інструкції мають пояснити, яким чином збирати той чи інший механізм, як ним користуватись та підтримувати його в робочому стані; чим простіше все це робити, тим кращою є інструкція. У текстів новин та їхніх перекладів також є мета: принаймні, інформувати реципієнта; отже, їхній переклад має бути, перш за все, зрозумілим, у буквальному сенсі, для передбачуваної аудиторії, тобто, групи адресатів. Немає жодних сумніві у тому, що такі «прагматичні тексти» повинні бути цілеспрямованими, а отже, і їх переклади також. <…>

(б) На твердження про те, що приписування скопосу кожному художньому тексту обмежує можливості його інтерпретації, можна відповісти так. Конкретний скопос, звісно, може виключити деякі інтерпретації, оскільки вони не входять до мети перекладу; однак одна можлива мета (скопос), звісно, обов’язково збереже можливість розмаїття інтерпретацій джерельного тексту. <…>

(в) Це правда, що у багатьох ситуаціях створювач тексту, а отже, і перекладач, не думає про конкретного адресата (на кшталт Джона Сміта) чи групу адресатів (на кшталт членів соціал-демократичної партії). Однак в інших ситуаціях адресат(и) можуть бути встановлені досить чітко. <…> Групу адресатів також можна встановити непрямим шляхом: наприклад, коли виконання перекладу доручає видавець, що спеціалізується на конкретному виді літератури, знання того, що то за вид літератури, з високим ступенем вірогідності підкаже перекладачеві, на яку групу адресатів він має орієнтуватися.

3.3. Заперечення (2) також можна інтерпретувати інакше. У лінгвістиці тексту та літературознавстві часто розрізняють між потенціалом тексту та його реалізацією. Якщо скопос-теорія стверджує, до в кожного тексту є мета, функція чи намір, а ще й певна група адресатів, заперечення (2) відносить до тексту як реалізації; оскільки текст є ще й потенціалом <…> він може використовуватися в різних ситуаціях з різними адресатами та у різних функціях. <…>

3.4 Я погодився з тим, що один припустимий скопос є максимально точною імітацією оригіналу, і що це часто трапляється в художньому перекладі. Справжній переклад, із адекватним скопосом, не означає, що перекладач повинен адаптуватися до звичаїв та традицій цільової культури — а що він може адаптуватися. І цей момент ускопос-теорії постійно розуміють невірно. <…>

Отже, що ми маємо: скопос завжди присутній, з самого початку, яким би переклад не був: асимілюючим, навмисно маркованим чи є якимось. Скопос стверджує лише одне: перекладач повинен перекладати, свідомо та підсвідомо, відповідно до певного принципу стосовно цільового тексту. <…> Скопос-теорія просто каже, що перекладач має розуміти: якась мета існує завжди, і будь-яка мета є лише однією з низки можливих. <…>Що важливо: певний перекладений текст має більше, ніж один вірний чи найкращий переклад.

Отже, можна сказати, що кожному сприйманню чи створенню тексту може бути наданий скопос, як і кожному перекладу — спостерігачем, літературознавцем тощо; і що скопос керує кожною дією. Якщо розгорнути цю заяву на 180 градусів, то можна прийняти без доказів, що переклад — оскільки він є дією — завжди містить у собі скопос і керується скопосом. Звідси виходить, що кожне доручення перекладу повинно (експліцитно чи імпліцитно) містити виклад скопосу, інакше його взагалі неможна буде виконати. Кожен переклад містить у собі доручення, навіть коли його сам перед собою ставить перекладач (я перекладатиму це, створюючи текст якомога ближче до оригінального). Під «викладом» скопосу мається на увазі, що він зовсім не обов’язково має повністю збігатися зі скопосом джерельного тексту; існують випадки, коли повна ідентичність взагалі неможлива.