2. Вибір піддослідних і умов перекладу

Спочатку піддослідні були тими, хто вивчає іноземну мову, а тексти, що обиралися, містили велику кількість труднощів. Виконувати переклад нікому не доручали, та й реальні ситуації перекладу ніхто не розглядав. Звісно, ці умови повністю відрізнялися від умов підготовки професійних перекладачів. Коли студентів, що вивчають іноземну мову, просять виконати переклад, вони мають продемонструвати знання іноземної мови. Тому, намагаючись догодити вчителю, вони намагаються перекладати якомога буквальніше. У викладанні іноземних мов поняття цільового тексту, що добре виконує свою функцію, або не існує взагалі, або є несуттєвим. Тому пізніше у дослідженнях почали долучати напівпрофесіоналів, тобто студентів старших курсів перекладацьких відділень, чи взагалі професіоналів-практиків. Зазвичай, їх просять перекласти текст, а тексти, що обираються, можуть зустрітися в реальному житті; або ж організатори досліджень, принаймні, намагаються відтворити реальні умови роботи перекладача.

3. Пдв чи діалогічні протоколи

Метод, що використовується найчастіше, включає монологічні протоколи, тобто експерименті, під час яких один піддослідний розмовляє сам із собою, перекладаючи текст. Оскільки розмова із самим собою в реальному житті зустрічається дуже нечасто, піддослідним надають можливість звикнути до неї впродовж «розминки». <…> Як зазначає Крінгс (1986), метод монологів уголос дуже добре підходить для досліджень процесу перекладу, оскільки перекладання і озвучення думок — споріднені явища. <…>

Протоколи монологів — все ще, більшою мірою, основне знаряддя наукової роботи з процесом перекладу. Через їх неприродність деякі дослідники стимулюють піддослідних розмовляти один із одним. Дж. Гаус провела невеличкий експеримент, порівнявши протоколи монологів і діалогів, і побачила, що в перших багато банальних даних, у той час як процес обирання елементів цільової мови, порівняння альтернатив і прийняття рішень на користь конкретного еквівалента в перекладі залишалась не вербалізованою (House, 1988, p. 89).

І навпаки: коли двоє піддослідних обговорювали рішення проблем перекладу, обидва отримували вигоду, бо миттєво формулювали до того розпливчасті міркування, і це відбувалося саме через необхідність вербалізувати їх (House, 1988, p. 93).

Гаус дійшла висновку, що діалог надає більше інформації для аналізу, ніж монолог. Однак пізніше ПДВ діалогів продемонстрували, що багатство даних залежить від особливостей піддослідних, тексту для перекладу, але більше за все — від пріоритетів дослідника. Дані, які один дослідник вважатиме незначними, можуть виявитися багатими для іншого.

Проти протоколів монологів висували також інші заперечення. Коли когнітивне навантаження ставало завеликим, через що піддослідні глибоко замислювались, «вони часто переставали вербалізувати думки, чи вербалізували їх лише частково» (Ericsson and Simon, 1980, p. 242). У протоколах в результаті виникали паузи. З іншого боку, піддослідні часто переставали вербалізувати думки, коли майже не замислювались над перекладом, тобто коли когнітивне навантаження знижувалось. Це часто відбувалося, коли вони виконували звичну роботу. <…>

Протоколи діалогів можуть запропонувати вихід з цієї дилеми. Думка може випливти на поверхню завдяки питанням, які задають піддослідні, поясненнями, відстоюванням тієї чи іншої позиції, чи її критиці та т.ін., тобто — завдяки нормальні ситуації комунікації. <…>

Однак, не все так добре і з протоколами діалогів чи полілогів. Хтось може сказати: нас цікавить, що відбувається у мозку перекладача, а в такій ситуації ми маємо справу не з одним мозком, а з двома чи більше, і записуємо думки, що ніколи не прийшли б на думку перекладачеві, коли б він працював один. Це так, але навіть коли ми використовуємо протоколи монологів, нам може стати замало інформації про один мозок, і ми захочемо робити висновки на основі нагляду за кількома.

Є ще одне заперечення вживанню протоколів діалогів чи полілогів: коли піддослідних багато, це може спотворити результати. Один піддослідний може грати роль лідера, і не тому, що він є кращим перекладачем, а через особливості характеру. Тож, група може прийняти певне рішення не тому, що вони краще, а тому, що їх пропонує більш активний її член. Також, піддослідний може тримати свою думку при собі лише через ввічливість — чи навіть благородство. Так, одного разу піддослідний погодився на варіант, що його запропонувала піддослідна, із такими словами: «Гаразд, не буду сперечатися з тобою. Ти в нас єдина жінка». Тож, при аналізі таких протоколів слід брати до уваги лише ті рішення, в обговоренні яких всі сторони брали активну участь, чи коли на рішення не впливали суперечки, що не стосуються завдання, або нетипова поведінка когось із піддослідних.<…>

Переклад А.О. Івахненко