Література

Toury G. Descriptive Translation Studies and Beyond. — Amsterdam; Philadelphia: Benjamins, 1995.

Chesterman A. Memes of Translation. — Amsterdam; Philadelphia: Benjamins, 1997.

Завдання до тексту

І. Дайте відповідь на питання:

1) Які проблеми вирішувало поняття норми, коли щойно з’явилось у теорії перекладу?

2) Яку функцію виконують норми у наукових дослідженнях?

3) Назвіть один із головних результатів введення поняття норми до перекладознавства.

4) Назвіть запропоновані Турі умови, за яких той чи інший текст вважатиметься перекладом.

5) Що саме в позиції Ґ. Турі стосовно суб’єктивних і об’єктивних норм не задовольняє Е. Честермана?

6) Хто з дослідників вважає норми «закономірностями поведінки»?

7) Розкрийте поняття норм очікування і професійних норм. Хто пропонує таку диференціацію між нормами?

8) Яка позиція перетворює переклад на механістичну, заздалегідь визначену діяльність?

9) Чому, на думку Е. Честермана, проблема еквівалентності відійшла на другий план?

10) Чому еквівалентність так довго займала центральне місце у перекладознавстві? Наведіть пояснення Т. Германса та Е. Честермана.

11) Чим саме стане в наході дослідникам схема «перекладацька подія -> акт перекладу -> профіль перекладу»? Хто її запропонував?

12) У чому можна побачити цінності чи ідеологію, які її викликали?

13) До якого висновку приводить нас відсутність у цільовому тексті змін щодо джерельного?

14) Як розуміє цінності Ґ. Турі?

15) Розтлумачте поняття «теоретизування» з позицій Ґ. Турі і Т. Германса.

16) У чому криється недолік у погляді на те, що метою перекладознавства має стати описування і пояснення?

17) Яку загрозу в сучасній теорії перекладу бачить Е. Честерман?

ІІ. Підготуйте доповідь на такі теми:

1) Життєвий і науковий шлях Ендрю Честермана. Основні наукові праці, що відбивають його позиції (5-7 слайдів).

2) Внесок Е. Честермана у розвиток сучасного перекладознавства (5-7 слайдів).

3. Аналіз процесу та результату перекладу

(«протоколи думки вголос»)

Пауль Куссмауль і Соня Тіркконен-Кондіт

Аналіз протоколів думки вголос у перекладознавстві

Скорочено

1. Мета та цілі досліджень протоколів думки вголос

Аналіз протоколів думки вголос (ПДВ) у європейському перекладознавстві почався наприкінці 1980-х років. Тоді вже стало зрозумілим: щоб доповнити моделі перекладацького процесу, які на той час були, загалом, дедуктивними та нормативними, потрібно запропонувати емпіричні й індуктивні методи дослідження. Моделі, які пропонувались до того, зазвичай описували те, що відбувається в ідеалі, чи навіть — у дидактичних цілях — що має відбуватися, під час перекладу. Така ситуація не задовольняла цілу низку науковців — і вони спитали себе: що саме відбувається під час перекладу?

Щось на кшталт емпіричних досліджень існувало завжди: можна назвати хоча б критику перекладів та аналіз помилок, але за своєю природою такі дослідження були орієнтовані на результат, а не на процес. Порівнюючи цільовий текст із джерельним чи розмірковуючи щодо помилок, у кращому випадку, можна було ретроспективно поміркувати над тим, що відбувалося у розумі перекладача під час процесу перекладу. У випадках із інтерференцією такі роздуми могли демонструвати високу ступінь вірогідності, але поставити будь-який інший діагноз перекладу було майже неможливо. Наприклад, аналізуючи помилки, можна було припустити, що у перекладача не дуже високий рівень компетенції у сфері іноземної мови, але після бесіди з перекладачем могло виявитися, що насправді у нього труднощі з висловленням власних думок рідною мовою.

Отже, виникла потреба у такому засобі, який би допоміг зрозуміти, що саме відбувається у розумі перекладача, який би дозволив зазирнути до «чорного ящика», так би мовити. Такий метод був розроблений у сфері психології <…> Під час так званих «протоколів думки вголос» піддослідних просять промовляти вголос все, що у них відбувається в голові під час виконання завдання — у нашому випадку, коли вони перекладають якийсь текст. Ці «проголошення» записуються на аудіо- чи відеоплівку, а потім переробляються у протоколи думки вголос, які вже аналізуються з різних точок зору.

Окрім того, що такі дослідження підвищують можливість описати та пояснити процеси перекладу, а отже покращують теоретичне розуміння перекладу, вони ще й виконують принаймні дві педагогічні функції. (1) Стратегії, знайдені у ПДВ, можна використовувати як моделі успішного перекладання. Тобто, перекладачі-піддослідні вже досягли певного рівня професіоналізму та можуть слугувати в якості експертів. Звісно, студенти молодших курсів такого рівня ще не досягли. (2) Коли в якості піддослідних виступають студенти перекладацьких відділень, ПДВ можна вживати для визначення проблемних місць студентів, а результати аналізу протоколів можуть послужити для педагогіки. <…>