3. Перекладацькі норми: огляд

Можна очікувати, що норми діють не лише у перекладах самих різних видів, але також і на всіх стадіях перекладацької події, й, отже, відбиваються на всіх рівнях свого продукту. Виявилося зручним спершу виокремити дві більші групи норм, що застосовуються у перекладі: прелімінарні (попередні) та операційні.

Прелімінарні (preliminary) норми повинні мати справу з двома основними лініями міркувань, що часто пов’язані одна з одною: тими, що стосуються існування певної політики перекладу та її поточного характеру, та тими, що стосуються направленості перекладу.

Політика перекладу пов’язана з чинниками, які обумовлюють вибір типів текстів або навіть окремих текстів для запровадження через переклад до конкретної мови / культури в конкретний період. Скажемо, що така політика існує через те, що ці вибори виявляються невипадковими. Звичайно, що різні політики можуть стосуватися різних підгруп в поняттях як типів тексту (напр., художні vs нехудожні), так і осіб або груп таких осіб (напр., різні видавництва), і взаємодія між цими двома часто служить дуже плідним ґрунтом для виробітку політичної лінії в перекладі.

Міркування, що стосуються напряму перекладу, пов’язані з порогом терпимості до перекладу з інших мов, а не з основної джерельної мови: чи непрямі переклади взагалі допускаються? Перекладання з яких джерельних мов / яких джерельних типів текстів / яких періодів (тощо) / дозволяється / забороняється / є терпимим / отримує перевагу? Які мови-посередники дозволяються / забороняються / є допустимими / є привілейованими? Чи існує тенденція / обов’язок позначати перекладений твір, як переклад (з мови посередника), чи цей факт ігнорується / маскується / відхиляється? Якщо така згадка існує, то чи вказується також мова-посередник? І тому подібне.

Операційні (operational) норми, у свою чергу, можуть сприйматися як такі, що визначають рішення, які приймають під час самого акту перекладання. Вони впливають на форму тексту — тобто способи розподілу мовного матеріалу в тексті — а також на структуру тексту та на словесні формулювання як такі. Отже, вони обумовлюють — прямо або непрямо — також і майбутнє співвідношення між цільовим і джерельним текстами, тобто, що найвірогідніше залишиться інваріантним при трансформації, і що зміниться. Так звані матричні (базові) норми можуть обумовлювати саме існування матеріалу цільової мови, призначеного для заміни відповідного матеріалу джерельної мови (і таким чином, ступінь повноти перекладу), його розташування в тексті (чи від фактичного розподілу), а також сегментацію тексту. Та міра, в якій будуть допускатися опущення, додавання, перестановки та заміни сегментації в перекладених текстах, також може визначатися нормами, хай навіть одне цілком може зустрічатися без іншого.

Очевидно, що межа між різними матричними (формальними) явищами не є чіткою. Так, широкомасштабні пропуски часто також викликають і зміни в членуванні тексту, особливо, коли пропущені фрагменти не мають чітко окреслених меж або місцезнаходження, що обумовлене будовою тексту, інакше кажучи, якщо вони не є повними реченнями, параграфами чи розділами. Так само і перестановку можна часто пояснити тим, що пропуск (в одному місці) компенсували додатком (в іншому). Значить, рішення стосовно того, що «дійсно», можливо, відбулося буде залежати від опису: що є більш-менш обґрунтованою тлумачною гіпотезою дослідника, а не обов’язково «істинне» пояснення, у якому, як би там не було, ніколи не можна бути впевненим.

Текстолінгвістичні норми, у свою чергу, визначають вибір матеріалу, з якого будується цільовий текст, або яким замінюється джерельний текстовий та мовний матеріал. Текстолінгвістичні норми можуть бути або загальними, і отже, застосовуватися до всякого перекладу, або специфічними, коли вони стосуватимуться лише конкретного типу тексту і/або виду перекладу. Деякі з них можуть бути тотожні нормам, що обумовлюють породження текстів, що не є перекладами, але таку тотожність ніколи не слід сприймати, як зрозумілу саму собою. Саме це є методологічною причиною того, чому жодне дослідження перекладу не може і не повинно виходити з припущення, що не-переклади є репрезентативними для цільової мови, або для всякої традиції будови тексту. (Див. наше обговорення «лексичних одиниць, що притаманні перекладу»).

Зрозуміло, що прелімінарні норми передують і логічно, і хронологічно, операційним. Проте це не означає, що між цими двома основними групами норм взагалі не існує взаємовідносин, включаючи взаємовпливи чи навіть двобічну обумовленість. Однак, ці відносини жодним чином не є фіксованими і даними, є їхнє становлення утворює невід’ємну частину всякого вивчення перекладу як діяльності, що обумовлена нормами. Незважаючи на це, можемо безпечно припустити, принаймні, що відносини, які дійсно існують, мають бути пов’язані з вихідною нормою. Можливо, навіть було б виявлено, що вони з цією нормою перехрещуються — ще одна важлива причина для збереження протиставлення між «адекватністю» та «прийнятністю», як базової системи координат для формулювання пояснювальний гіпотез.

Самі ж операційні норми можна описати як такі, що служать моделлю, у відповідності з якою переклади постають або як спричинені нормами, що реалізовані джерельним текстом (тобто, адекватний переклад) плюс певні модифікації, або виключно нормами цільової культури, чи конкретного компромісу між цими обома групами. Можна сказати, що кожна модель, яка задовольняє приписи процесу перекладання, виступає як обмежуючий чинник: вона відкриває шлях певним варіантам, у той час як іншим стає на заваді. Тому, коли цілком приймається перша позиція, навряд чи можна сказати, що переклад було загалом виконано цільовою мовою. Радше, його виконано мовою моделі, що, у кращому випадку, є частиною першої (цільової мови), а в гіршому — якогось штучного, і як такого неіснуючого, її варіанту. У цьому останньому випадку переклад зовсім не запроваджується в цільову культуру, а, так би мовити, нав’язується їй. Безумовно, поступово він може захопити для себе в цій культурі певну нішу, проте тут відсутня первинна спроба пристосувати його до якоїсь існуючої «щілини». З другого боку, коли приймається друга позиція, то перекладач запроваджує в цільову культуру (яку, як можна описати, він насправді зараз творить) версію першоджерела, підігнану під мірку попередньо існуючої моделі. (І дивись наше обговорення протиставлення «перекладу художніх текстів» і «буквального перекладу», а також детальної презентації перекладу івритом з німецького тексту Schlaraffenland).

Удаване протиріччя між традиційним поняттям еквівалентності і обмеженою шаблонною формою, за якої переклад, як щойно було заявлено, формулюється, може бути розв’язане, якщо постулювати, що саме норми визначають еквівалентність (тип та міру), яку проявлять реальні переклади. Таким чином, вивчення норм складає важливий крок до того, щоб встановити, як саме буде реалізовано функціонально-відносний постулат еквівалентності — чи то в одному перекладеному тексті, чи то в діяльності одного якогось перекладача чи «школи» перекладачів», у певний історичний період чи в будь-якому іншому виправданому виборі. Наслідком такого підходу є чітке бажання зберегти поняття еквівалентності [з яким різні сучасні підходи до перекладу (напр., Hönig and Kussmaul 1982; Holz-Mänttäri 1984; Snell-Hornbz 1988) намагалися покінчити], запроваджуючи до нього одну суттєву зміну: від неісторичного, переважно прескриптивного поняття до історичного. Замість того, щоб бути одним співвідношенням, що позначає рекурентний тип інваріанту, еквівалентність починає відноситися до будь-яких зв’язків, які, як виявляється, охарактеризували переклад за специфічного набору обставин.

Наприкінці завершеного дослідження, мабуть, виявиться, що перекладацькі норми, а отже, й реалізація постулату еквівалентності, всі, значною мірою, залежать від позиції, яку займає переклад — і як діяльність, і як результати цієї діяльності — в цільовій культурі. Отже, цікавою сферою дослідження є порівняльні дослідження, а саме природа перекладацьких норм у порівнянні з тими нормами, які обумовлюють породження неперекладних видів текстів. В дійсності цей тип дослідження є надзвичайно важливим, якщо і перекладання, і переклади належним чином помістити в контекст.

Переклад О.А. Кальниченка