125. Поняття, сторони, момент виникнення колективних трудових спорів, порядок їх розгляду.

Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» закріплюються норми, які поширюються на найманих працівників та організації, утворені ними відповідно до законодавства для представництва і захисту їх інтересів та на власників підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також на організації власників.

Відповідно до вказаного Закону найманий працівник - фізична особа, яка працює за трудовим договором на підприємстві, в установі та організації, в їх об'єднаннях або у фізичних осіб, які використовують найману працю.

Колективний трудовий спір (конфлікт) - це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо:

а) встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці

та виробничого побуту;

б) укладення чи зміни колективного договору, угоди;

в) виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень;

г) невиконання вимог законодавства про працю.

Колективний трудовий спір (конфлікт) виникає з моменту, коли уповноважений представницький орган найманих працівників, категорії найманих працівників, колективу працівників або профспілки одержав від власника чи уповноваженого ним органу повідомлення про повну або часткову відмову у задоволенні колективних вимог і прийняв рішення про незгоду з рішенням власника чи уповноваженого ним органу (представника) або коли строки розгляду вимог, передбачені цим Законом, закінчилися, а відповіді від власника не надійшло.

Про виникнення колективного трудового спору (конфлікту) орган, який представляє інтереси найманих працівників або профспілки, зобов'язаний у триденний строк письмово проінформувати власника чи уповноважений ним орган (представника), місцевий орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування за місцезнаходженням підприємства та Національну службу посередництва і примирення.

126. Страйк - як крайній засіб вирішення колективних трудових спорів (конфліктів).

У незалежній Україні право громадян на страйк закріплене конституційно. Відповідно до ч. 1 ст. 44 Основного Закону «ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів». Порядок здійснення права на страйк визначається Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров’я, прав і свобод інших людей. Положеннями цього Закону визначено умови реалізації права на страйк, порядок оголошення та проведення страйку, випадки, за яких забороняється проведення страйку, а також наслідки участі працівників у страйку. Слід зауважити, що останнім часом у деяких країнах Європи піддається критиці традиційне тлумачення права на страйк як суто колективного права, реалізованого профспілками та трудовими колективами. При цьому висунута нова концепція права на страйк як права особи, як індивідуального права кожного окремого працівника самому вирішувати питання про відмову виконувати свої трудові обов’язки за трудовим договором.

Частиною 1 ст. 17 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» визначено, що «страйк – це тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівниками підприємства (структурного підрозділу) з метою вирішення колективного трудового спору». Формами добровільного припинення роботи працівниками є невихід на роботу та невиконання працівниками своїх трудових обов’язків. Страйк застосовується як крайній засіб (коли всі інші можливості вичерпано) вирішення колективного трудового спору (конфлікту) у зв’язку з відмовою власника або уповноваженого ним органу (представника) задовольнити вимоги найманих працівників або уповноваженого ними органу, профспілки, об’єднання профспілок чи уповноваженого нею (ними) органу. Страйк може бути розпочато, якщо примирні процедури не привели до вирішення колективного трудового спору або власник ухиляється від примирних процедур чи не виконує угоди, досягнутої в ході вирішення колективного трудового спору.

Згідно з Положенням про порядок проведення страйку як крайнього засобу вирішення колективного трудового спору (конфлікту) та примирних процедур під час страйку, затвердженого наказом НСПП від 4 серпня 2004 р. № 113, рішення про оголошення страйку на підприємстві приймається за поданням виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) або іншої організації найманих працівників, загальними зборами (конференцією) найманих працівників шляхом голосування. Рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість найманих працівників або 2/3 делегатів конференції. У рішенні про оголошення страйку вказуються: а) перелік розбіжностей між сторонами соціально-трудових відносин, які стали причиною для оголошення і проведення страйку; б) дата і час початку страйку, його тривалість і передбачувана кількість учасників; в) назва органу (особи), що очолює страйк; г) пропозиції щодо мінімуму необхідних робіт (послуг), що виконуватимуться на підприємстві, в установі чи організації в період страйку. Рішення зборів (конференції) про оголошення страйку оформляється протоколом. Страйк вважається галузевим чи територіальним, якщо на підприємствах, на яких оголошено страйк, кількість працюючих становить більше половини загальної кількості працюючих відповідної галузі чи території.

Відповідно до ч. З ст. 44 Конституції України та ч. 5 ст. 19 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті у страйку. Згідно зі ст. 174 Кримінального кодексу України примушування до участі у страйку або перешкоджання участі у страйку шляхом насильства чи погрози застосування насильства або шляхом інших незаконних дій – карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста двадцяти до двохсот сорока годин, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

Наймані працівники, які беруть участь у страйку, під час його проведення мають право:

• особисто вільно висловлювати свою волю щодо оголошення страйку та участі в страйку, що повинно бути закріплено у рішенні загальних зборів (конференції) трудового колективу;

• особисто обирати членів органу (визначати особу), що очолює страйк, та бути обраним до такого органу;

• бути обраним та брати участь в роботі примирних органів з метою врегулювання конфлікту;

• отримувати від органу (особи), що очолює страйк, інформацію про хід вирішення колективного трудового спору;

• брати участь в утворенні страйкового фонду з добровільних внесків і пожертвувань;

• брати участь у проведенні зборів, мітингів, пікетів з метою виконання висунутих найманими працівниками або профспілкою вимог;

• отримувати матеріальну допомогу із страйкового фонду в разі його утворення;

• здійснювати контроль за виконанням угоди про вирішення колективного трудового спору;

• отримувати від власника компенсацію збитків в розмірі, визначеному судом, в разі, якщо буде доведено, що власник або уповноважений ним орган порушив закони, внаслідок чого склалися умови для страйку, і страйк закінчився повним або частковим задоволенням вимог найманих працівників;

• отримувати роз’яснення та консультації від НСПП та її відділень.

Наймані працівники, які беруть участь у страйку, зобов’язані: чітко виконувати вимоги законодавства щодо порядку проведення страйку; додержуватися законності та громадського порядку; дотримуватися вимог щодо забезпечення під час страйку життєздатності підприємства, збереження майна, недопущення загрози життю і здоров'ю людей, навколишньому середовищу; у разі визнання страйку незаконним прийняти рішення про припинення або відміну оголошеного страйку і розпочати роботу не пізніше наступної доби після дня вручення копії рішення суду органові (особі), що очолює страйк.

У ході участі у страйку наймані працівники зобов’язані дотримуватися вимог чинного законодавства України та пам’ятати, що, застосовуючи страйки як засіб захисту своїх прав, не можна порушувати права інших людей. Працівники під час страйку не мають права вдаватися до засобів та методів, які суперечать чинному законодавству, а саме: порушувати громадський порядок; вчиняти дії, які можуть становити загрозу життю і здоров’ю людей, навколишньому природному середовищу; чинити опір законним діям власника або уповноваженого ним органу щодо забезпечення життєдіяльності та нормального функціонування підприємства; створювати перешкоди для доступу на підприємство, в установу, організацію управлінського персоналу та працівників, які не беруть участі у страйку; примушувати інших працівників до участі у страйку.

Наймані працівники, які не беруть участь у страйку, мають право: в разі неможливості забезпечення нормального функціонування підприємства – на збереження заробітної плати у розмірі не нижче від встановленого законодавством та колективним договором як за час простою не з вини працівника; в разі можливості нормального функціонування підприємства – на допуск на підприємство, в окремі його структурні підрозділи.

Страйк на підприємстві очолює орган, що визначається загальними зборами (конференцією) найманих працівників при прийнятті рішення про оголошення страйку. На виробничому рівні орган, що очолює страйк, визначається загальними зборами одночасно з прийняттям рішення про оголошення страйку, про що вказується в протоколі зборів. Галузевий чи територіальний страйк очолює (координує) орган (особа), визначений конференцією, зборами, пленумом чи іншим виборним органом представників найманих працівників, профспілкових чи інших організацій працівників, уповноважених представляти відповідні трудові колективи. На галузевому і територіальному рівнях, одночасно з прийняттям рекомендацій про оголошення страйку, визначається орган (особа), що очолюватиме (координуватиме) страйк. Повноваження органу (особи) як керівника страйку припиняється, якщо сторони підписали угоду про врегулювання колективного трудового спору, а також у разі прийняття рішення про відміну або про припинення страйку. Орган, що очолює страйк, зобов’язаний письмово попередити роботодавця про прийняття рішення про оголошення страйку не пізніш ніж за сім днів до початку страйку, а у разі прийняття рішення про страйк на безперервно діючому виробництві – за п’ятнадцять днів. Роботодавець зобов’язаний у найкоротший строк попередити постачальників і споживачів, транспортні організації, а також інші заінтересовані підприємства щодо рішення найманих працівників про оголошення страйку. Місцеперебування під час страйку працівників, які беруть у ньому участь, визначається органом, що керує страйком, за погодженням із власником. У разі проведення зборів, мітингів, пікетів за межами підприємства орган, який очолює страйк, повинен повідомити про запланований захід місцевий орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування не пізніше ніж за три дні. Орган, що очолює страйк, зобов’язаний під час страйку не лише дотримуватися вимог чинного законодавства у своїх діях та при прийнятті рішень по скеровуванню дій страйкуючих, а й забезпечувати дотримання законодавства з боку учасників страйку. До повноважень органу, що очолює страйк відносяться:

– проведення переговорів, консультацій від імені страйкуючих з власником, органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування;

– дотримання учасниками страйку громадського порядку, цілісності майна, недопущення заподіяння шкоди життю і здоров’ю людей;

– прийняття рішення про припинення страйку і підписання угоди з власником;

– правління страйковим фондом, якщо такий є.

Місцевий орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування і орган, що очолює страйк, зобов’язані вжити необхідних заходів до забезпечення під час страйку життєздатності підприємства, збереження майна, додержання законності та громадського порядку, недопущення загрози життю і здоров'ю людей, навколишньому природному середовищу. Під час страйку власник забезпечує здійснення заходів щодо забезпечення життєдіяльності підприємства, зокрема, щодо: збереження майна; додержання законності та громадського порядку; недопущення загрози життю і здоров’ю людей; недопущення загрози навколишньому природному середовищу; забезпечення енерго- та теплопостачання; забезпечення функціонування електричного зв’язку; протипожежної безпеки; охорони приміщень та території тощо. Під час страйку забезпечується допуск на підприємство управлінського персоналу та працівників, які не беруть участі в страйку.

Відповідно до ст. 39 Конституції України «Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку – з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей». Рішення про організацію зборів, мітингів, походів і демонстрацій під час страйку на виробничому рівні приймається органом, що очолює страйк. У рішенні визначаються мета, форма, місце проведення заходів або маршрути руху, час їх початку і закінчення, організатори. Наймані працівники самостійно приймають рішення щодо своєї участі в зборах, мітингах, походах і демонстраціях. Ніхто не може бути примушений до участі або неучасті в зборах, мітингах, походах і демонстраціях. У разі проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій на підприємствах, в установах і організаціях орган, що очолює страйк, направляє заяву власникам. В разі проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій за межами підприємств заява про проведення зборів, мітингів, вуличних походів або демонстрацій направляється відповідним органам місцевого самоврядування або місцевим органам виконавчої влади. Заява подається в письмовій формі не пізніше ніж за три дні до намічуваної дати їх проведення. Орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування розглядає заяву про проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій під час страйку і повідомляє орган, що очолює страйк, про прийняте рішення не пізніш як за два дні до часу проведення заходу, зазначеного в заяві. При проведенні зборів, мітингів, походів і демонстрацій орган, що очолює страйк, а також учасники зобов’язані дотримуватися законів України, громадського порядку, не допускати дій, що створюють загрозу життю і здоров’ю людей або ж можуть заподіяти матеріальну шкоду юридичним і фізичним особам.

Під час страйку сторони колективного трудового спору зобов’язані продовжувати пошук шляхів його вирішення, використовуючи для цього усі наявні можливості. Вирішення колективного трудового спору під час страйку здійснюється шляхом:

– проведення переговорів між органом, що очолює страйк, та роботодавцем, в тому числі із залученням до участі в переговорах незалежного посередника та експертів і фахівців НСПП;

– утворення органом, що очолює страйк, та роботодавцем узгоджувальної комісії, в тому числі із залученням до участі в роботі узгоджувальної комісії незалежного посередника та експертів фахівців НСПП.