10. Поняття джерел трудового права та їх класифікація.

У загальній теорії права джерела права розглядаються з двох позицій –формальної та матеріальної. Джерела трудового права у формальному аспекті – це сукупність загальновідомих та внутрішньо структурованих форм встановлення і виразу нормотворчими органами загальнообов’язкових правил поведінки, що регулюють трудові та пов’язані з ними відносини. Вивчення джерел трудового права у такому розумінні передбачає аналіз і характеристику змісту втілених у певній формі приписів законодавства про працю. Формальні джерела права включають два елементи – спосіб вираження правових норм як правотворчу діяльність уповноважених суб’єктів і зовнішню форму вираження правових норм як результат такої діяльності. Оскільки норми права створюються для реалізації в суспільних відносинах, на регулювання яких вони спрямовані, джерела трудового права матеріалізуються в конкретній мережі правовідносин, а отже, в матеріальному аспекті вони виявляються через і відносини, що складають предмет цієї галузі права. Разом з формальний і матеріальним змістом Між формальними і матеріальними джерелами трудового права знаходиться процес реалізації вимог, що містяться в них.

Ознаками джерел права, у тому числі й трудового, у формальному аспекті є:

– формальна визначеність, тобто конкретне, чітке оформлення правових приписів, вираження їх зовнішньої форми з указівкою на відповідні права, обов’язки, наслідки невиконання;

– загальнообов’язковість, що означає незаперечність правових положень, беззаперечність здійснення з боку всіх суб’єктів права, гарантією чого виступають судові та інші державні органи, оскільки за правовою нормою стоїть держава з її можливістю застосування примусу;

– загальновідомість, що досягається шляхом інформування про зміст правила поведінки, сферу й межу дії відповідно до встановленого порядку оприлюднення правових приписів, доведення їх змісту до конкретних адресатів;

– внутрішня структурованість як сукупність стійких зв’язків джерел права, яка забезпечує їх цілісність, а також відповідну організацію правових положень, їх компонування.

Однією з особливостей трудового права України є значна кількість його джерел та їх різноманітність. У зв’язку з цим трудо-правові норми втілюються у міжнародно-правових договорах, нормативно-правових актах компетентних органів, так і в актах соціального партнерства й локальних актах.

Джерела трудового права можна класифікувати за різни¬ми підставами. За характером прийняття джерела трудового права поділяються на такі, що приймаються державними органами (закони, укази, постанови тощо); що приймаються за угодою між працівниками і роботодавцями (колективні угоди, колективні договори тощо); що приймаються органа¬ми міжнародно-правового регулювання праці (пакти про права людини, конвенції і рекомендацій МОП).

За юридичною силою джерела трудового права поділя¬ються на Конституцію України, акти міжнародного регулю¬вання праці (ратифіковані Україною), закони, підзаконні нормативно-правові акти, акти соціального партнерства, акти місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого само¬врядування, локальні нормативно-правові акти.

Залежно від ступеня узагальненості розрізняють кодифі¬ковані, комплексні та поточні нормативно-правові акти як джерела трудового права.

У літературі визнають традиційні й нетрадиційні джере¬ла трудового права (див. Трудовое право:

До традиційних відносяться, наприклад, Кодекс законів про працю України, Закон Украї¬ни "Про оплату праці" та ін. Приналежність таких актів до джерел трудового права видно вже з їх назви. Разом з тим окремі нормативні положення, що є джерелами трудового права, містяться в нормативно-правових актах, які відносяться до джерел іншої галузі права. Наприклад, у Законах Украї¬ни "Про власність", "Про приватизацію державного майна", які за галузевою приналежністю є актами цивільного права, містяться норми, що відносяться до трудового права.