77. Види робочого часу.

Залежно від тривалості робочий час поділяється на нормальний, скорочений та неповний.

Нормальний робочий час. Нормальний робочий час – це норматив, що встановлює тривалість робочого тижня (у годинах) за умови роботи в нормальних умовах праці. Нормальна тривалість робочого часу означає кількість годин, встановлених у кожній країні законодавством, колективними договорами чи арбітражними рішеннями, або там, де вона не встановлена таким чином, кількість годин, понад які будь-яка робота оплачується за ставками понаднормових годин чи становить виняток з визнаних правил або практики певного підприємства чи виробничого процесу.

Нормальна тривалість робочого часу не може перевищувати 40 годин на тиждень. Ця норма не може бути збільшена ні колективними, ні трудовими договорами, в тому числі контрактами.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 КЗпП України підприємства під час укладення колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості роїиічого часу. Враховуючи, що колективним договором встановлюється інша норма тривалості робочого часу, оплата за цією нормою має провадитися за повною тарифною ставкою (денною), за повним окладом.

Якщо працівник вступить у трудові відносини з кількома роботодавцями на умовах сумісництва, то тривалість його робочого часу в цілому може перевищувати 40 годин на тиждень. Для працівників державних підприємств встановлено обмеження тривалості роботи за сумісництвом, яка не може перевищувати чотирьох годин на день і повного робочого дня у вихідний день, а загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не має перевищувати половини місячної норми робочого часу.

Скорочений робочий час. Скорочений робочий час – це робочий час, тривалість якого згідно із законодавством, менша нормального робочого часу, але з оплатою в повному обсязі. Іншими словами, скорочена тривалість робочого часу означає, що час, протягом якого працівник має виконувати трудові обов’язки, скорочується, але працівник має право на оплату праці в розмірі повної тарифної ставки, повного посадового окладу. Він встановлюється з урахуванням фізіологічних особливостей працівників, умов праці та інших підстав диференціації.

Скорочена тривалість робочого часу встановлюється:

1) для працівників віком від 16 до 18 років – 36 годин на тиждень, а для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють у період канікул) – 24 години на тиждень. Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половини максимальної тривалості робочого часу для осіб відповідного віку.

2) для працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці – не більш як 36 годин на тиждень.

3) законодавством для окремих категорій працівників (медичні і фармацевтичні працівники, працівники освіти та ін.).

Оплата праці при скороченій тривалості робочого часу провадиться в розмірі повної тарифної ставки, посадового окладу.

Неповний робочий час. Неповний робочий час – це робочий час, тривалість якого менша порівняно з нормальною чи скороченою тривалістю, з оплатою пропорційно відпрацьованому часу. Термін «працівник, зайнятий неповний робочий час» означає особу, яка працює за наймом, нормальна тривалість робочого часу якої менша від нормальної тривалості робочого часу працівників, зайнятих повний робочий час та які перебувають в порівнянній ситуації.

Різновидами неповного робочого часу є неповний робочий день і неповний робочий тиждень. Законодавство не обмежує тривалості неповного робочого часу, тобто неповний робочий час може встановлюватися як шляхом зменшення тривалості щоденної роботи, так і зменшенням кількості днів роботи протягом тижня чи одночасним зменшенням щоденної роботи при неповному робочому тижні. Режими роботи, що встановлюються при роботі з неповним робочим часом, можуть передбачати: скорочення тривалості щоденної роботи (зміни) на певну кількість робочих годин у всі дні тижня; скорочення кількості робочих днів у тиждень при збереженні нормальної тривалості щоденної роботи (зміни); скорочення тривалості щоденної роботи (зміни) на певну кількість робочих годин при одночасному скороченні кількості робочих днів на тиждень.

Робота на умовах неповного робочого часу регламентується ст. 56 КЗпП України. Вона передбачає, що за угодою між працівником і роботодавцем може встановлюватися як при прийнятті на роботу, так і потім неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Це відбувається шляхом подання відповідної заяви працівником і видання наказу роботодавцем про встановлення неповного робочого часу. На прохання вагітної жінки, жінки, яка має (1) дитину віком до чотирнадцяти років, (2) дитину-інваліда, в тому числі таку, що знаходиться під її опікуванням, чи (3) здійснює догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку, роботодавець зобов’язаний його встановити.

Слід зазначити, якщо нормальна і скорочена тривалість робочого часу встановлюється нормативними актами, у тому числі локальними, то неповний робочий час встановлюється за погодженням сторін трудового договору. Неповний робочий час відрізняється від скороченого робочого часу розміром оплати праці. За відпрацьований чи скорочений робочий час працівникові при почасовій заробітній платі виплачується повна, встановлена у відповідному порядку, тарифна ставка (посадовий оклад). При неповному робочому часі, якщо встановлена почасова форма оплати праці, працівникові виплачується відповідна частина тарифної ставки (посадового окладу).

Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.