76. Поняття робочого часу. Вимірники робочого часу.

Кодекс законів про працю України не містить визначення терміна «робочий час». У трудовому законодавстві він уживається в різних значеннях: а) норма тривалості робочого часу працівників; б) час, протягом якого працівник згідно з розпорядком робочого дня, графіком змінності повинен перебувати на своєму або іншому вказаному йому робочому місці й виконувати трудові обов’язки; в) фактично відпрацьований робочий час, який підлягає обліку в табелі обліку робочого часу та в інших документах.

Визначення терміна «робочий час», наведені у нормативних документах, різняться між собою і залежать від того, на що звертається основна увага. Зокрема, п. 2.1 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв автотранспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 17 січня 2002 р. № 18, визначає робочий час як час, протягом якого водій зобов’язаний виконувати роботу, визначену трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Нагальність визначення терміна «робочий час» зумовлена необхідністю встановити його склад. Це важливо для нормування праці, обліку робочого часу та його оплати, однозначного застосування цього терміна при розслідуванні нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах та в інших випадках.

Відповідно до ст. 2 Конвенції Міжнародної організації праці № 30 «Про регулювання робочого часу в торгівлі та установах» 1930 р. термін «робочий час» означає проміжок часу, протягом якого працівник перебуває в розпорядженні роботодавця. Це поняття не охоплює години відпочинку, коли наймана особа не перебуває в розпорядженні роботодавця. Схожі визначення містяться і в інших актах МОП, зокрема Конвенціях № 67 «Про тривалість робочого часу і відпочинку на дорожньому транспорті» 1939 р., № 180 «Про робочий час моряків і склад суднового екіпажу» 1996 р. та ін.

Міністерство праці та соціальної політики України в листі «Про режим роботи, тривалість робочого часу і відпочинку» від 22 червня 2007 р. № 199/13/116-07 робочий час визначає як час, протягом якого працівник повинен виконувати обов’язки за трудовим договором.

Отже, робочий час – це час, протягом якого працівник повинен виконувати обов’язки, визначені трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Від робочого часу слід відрізняти робочий день, який є робочим часом протягом доби.

Слід зауважити, що деякі спеціальні перерви протягом робочого дня (так званий час внутрішньозмінного відпочинку) включаються в робочий час. Зокрема:

а) перерви для обігріву при роботі на відкритому повітрі в холодний час року (Правила про роботу на відкритому повітрі в холодний час року, затверджені постановою Народного комісаріату праці СРСР від 11 грудня 1929 р.);

б) перерви для вантаж ликів при навантажувально-розвантажувальних роботах (Правила про умови праці вантажників при навантажувально-розвантажувальних роботах, затверджені постановою Народного комісаріату праці СРСР від 2 вересня 1931 р.);

в) перерви для годування дитини. Жінкам, що мають дітей віком до півтора року, надаються, крім загальної перерви для відпочинку і харчування, додаткові перерви для годування дитини. Ці перерви надаються не рідше ніж через три години тривалістю не менше тридцяти хвилин кожна. За наявності двох і більше грудних дітей тривалість перерви встановлюється не менше години. Строки і порядок надання перерв установлюються роботодавцем за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства і з урахуванням бажання матері. Перерви для годування дитини включаються в робочий час і оплачуються за середнім заробітком (ст. 183 КЗпП України).

Час перерви в роботі, зумовлений технологічними факторами чи фізіологічними потребами, належить до часу для внутрішньозмінного відпочинку і особистих потреб, який є складовою частиною робочого часу. Цей час не є часом для відпочинку і споживання їжі (обідньої перерви). Час обідньої перерви до складу робочого часу не включається. При відрядній формі оплати праці він закладається до норм виробітку (норм праці), які знижуються з урахуванням того, що протягом робочого дня (зміни) працівник не працює безперервно, а має право на виділення йому часу для внутрішньозмінного відпочинку і особистих потреб. Враховуючи те, що перерви для внутрішньозмінного відпочинку є складовою частиною робочого часу і зумовлені технологією роботи, то вони не можуть бути підсумовані та відпрацьовані працівником у будь-який інший час.