2. Епідеміологія та статистика злоякісних пухлин

Епідеміологія злоякісних пухлин вивчає географічні та мінерало - геологічні особливості середовища, в якому живуть люди, побу­тові традиції, шкідливі звички, професійні і спадкові фактори, гігієнічні умови, характер харчування, вікові та статеві показники тощо. Паралельно вивчається частота та структура онкологіч­них захворювань, смертність від злоякісних пухлин. Отримані відомості аналізуються, оцінюються з точки зору їхнього взає­мозв'язку та можливого впливу різних факторів на онкологічну захворюваність.

Основною умовою наукового підходу в епідеміології злоя­кісних пухлин є так званий багатофакторний аналіз. Наприклад, для вивчення епідеміології раку молочної залози в будь-якій кон­кретній місцевості необхідно враховувати не лише географічні особливості, але й побутові звички жінок даної етнічної групи, особливості статевої гігієни, вплив релігійних традицій, трудової діяльності, вікові показники, конституційні особливості, характер харчування тощо. Чим більше показників залучають для харак­теристики того чи іншого захворювання, тим об'єктивнішими бу­дуть висновки. Одним із основних статистичних показників в онкології є захворюваність населення на злоякісні пухлини за один рік (як загальна, так і за окремими локалізаціями). Вона виражається в кількості випадків на 100 тис. населення. За даними ВООЗ у 2000 р. злоякісні ново­утворення діагностували удвічі частіше, ніж, наприклад, у 1975 р.

У структурі захворюваності чоловічого населення перші п'ять місць займають злоякісні пухлини легень, шлунка, шкіри, передміхурової залози, лімфатичної та кровотворної тканини. У структурі онкозахворюваності жіночого населення - рак мо­лочної залози, шкіри, тіла матки, шлунка, шийки матки.

Помічено, що кількість злоякісних пухлин збільшується з віком. Пояснюється це, зокрема, зниженням імунітету і більшою тривалістю дії канцерогенних факторів. Пік захворюваності при­падає на вікову групу 70-79 років. Відзначено, що, починаючи з 30-35 до 60-65 років, спостерігається зростання показників зах­ворюваності в кожній наступній віковій групі в 1,5-2 рази, по­рівняно з попередньою.

Слід зазначити, що в різних областях України захворюваність на рак однієї локалізації коливається в межах 1:2-1:3. Це спону­кає до пошуку причин таких коливань захворюваності. Наприк­лад, можна виявити зв'язок між частотою захворюваності на рак шкіри та інтенсивністю ультрафіолетового опромінення або за­лежність між споживанням м'яса і раком товстої кишки і т.д. Виявлена тісна кореляція між курінням цигарок і частотою захво­рювання на рак легень.

Таким чином, епідеміологія раку безпосередньо стосується етіології злоякісних пухлин.

Епідеміологічні дані підтверджують концепцію про довгот- ривалість, багатоступеневість канцерогенезу, який перебуває під впливом багатьох факторів. Одні фактори діють на ранніх стаді­ях як ініціатори, інші - як промотори

3. КАНЦЕРОГЕНЕЗ - це механізм реалізації впливу зовнішніх і внутрішніх факторів, що спричиняють трансформацію нормальної клітини в ракову.

Канцерогенез на рівні клітини. Злоякісні клітини відріз­няються від відповідних нормальних клітин перш за все здатніс­тю до безперервного, неконтрольованого розмноження та втра­тою здатності до диференціації, тобто до виконання характерних для даної тканини функції. Вказані властивості злоякісних клітин передаються всім наступним поколінням клітин.

Механізм канцерогенезу на клітинному рівні надзвичайно складний і багатоступеневий. В ньому визначають принаймні дві основні фази - ініціації і промоції. Протягом фази ініціації під впливом канцерогенів-ініціаторів відбуваються стійкі незворотні пошкоджен­ня генотипу нормальної клітини. Клітина в такий спосіб стає схильною до трансформації і переходить в латентний стан. У фазі промоції ініційована клітина набуває властивостей малігнізованої (переродженої) клітини. Од­нак для “запуску” малігнізації необхідна тривала і відносно без­перервна дія промотора - умовного канцерогена (гормони, якіс­ний склад харчових продуктів, гіповітаміноз тощо). У ракову клітину може трансформуватись лише та клітина, яка зберегла здатність розмножуватись.

Канцерогенез на рівні органа - включає низку патологічних процесів. В одних випадках наявність фонового патологічного процесу може обов'яз­ково завершитись розвитком злоякісної пухлини (облігатний передрак), в інших - переродження в злоякісну відбувається не завжди (факульта­тивний передрак).

Канцерогенез на рівні органа має такі фази:

1. Фаза пригнічення. Під впливом канцерогенних чинників в органі спостерігають пригнічення його функціональних і морфологіч­них (проліферативних) властивостей.

2. Фаза активації морфологічних процесів. Відбувається збільшен­ня кількості клітинних елементів строми і паренхіми органа та пригнічення специфічної функції епітелію.

3. Фаза появи вогнищевих проліфератів і доброя­кісних пухлин.

4. Фаза виникнення злоякісної пухлини - найбільш рання стадія раку і має назву "рак на місці" (cancer in situ), внутрішньоепітеліальний або передінвазивний. З поширенням злоякісного процесу в органі на перший план виступають поняття рівня інвазії та характеру росту пухлини - екзофітний, ендофітний, змішаний, уні- та муль- тицентричний, вузлуватий, дифузний і т. д. Характер інвазії та поширення злоякісної пухлини в органі залежить як від біоло­гічних властивостей пухлини (перш за все ступінь злоякісності, диференціації) так і стану самого органа - ложа, в якому розви­вається пухлина (локальна імунна реакція, стан кровопостачання, лімфовідтоку тощо). Все це має важливе значення для вибору тактики лікування та оцінки прогнозу захворювання.

Канцерогенез на рівні організму –включає ряд аспектів

Спадковість. Генетичні дослідження показали, що існують уроджені злоякісні пухлини, зумовлені порушеннями в структурі геному. Питома вага спадкових форм злоякісних пухлин не перевищує 7 %.

Імунологія. Розвиток пухлини в організмі відбувається на фоні інтенсивного контролю системи протипухлинного захис­ту. При нормальному функціо­нуванні протипухлинного імунітету вірогідність виживання трансформованих клітин є досить малою. Вона збільшується при деяких вродже­них чи набутих імунодефіцитних захворюваннях (недорозвиток вилочкової залози, гіпогаммаглобулінемія, СНІД тощо), внаслідок дії імунодепресивних засобів, а також при старінні.

Гормони - заслуговують на увагу ті з них, які посилю­ють проліферацію клітин і стимулюють ріст пухлин( гормон росту, естрогени, гонадотропні гор­мони, пролактин, меланотропін, інсулін тощо). Вплив гормонів на канцерогенез більший на ті тканини, які фізіологічно тісно пов'язані з гормональною функцією. Введення екзогенних гормонів та порушення гормонального гомеостазу спричинює активацію злоякісного процесу.