13.3. Інструменталізм Дж. Дьюї

З усіх представників прагматизму найсильніший вплив на духовне життя США здійснив Джон Дьюї (1859-1952 pp.). Він висуває свій варіант прагматизму, який називає «інструменталізмом». У центрі філософії Дьюї - людина з її практичними проблемами. В цьому, на його думку, полягає «коперниканська революція», яку здійснив у філософії прагматизм. Завдання прагматизму — найкраще допомогти людині влаштуватися у світі. Дьюї вважає, що головна проблема сучасності - встановити правдиві відношення між досягненнями науки і людськими цінностями.

Виходячи з цього, Дьюї обґрунтовує сутність свого «інструменталь­ного методу». В сучасному світі, говорить він, постійно відбуваються зміни і виникає дещо непередбачене, поряд з елементами стабільності виникають труднощі та проблеми. Людина потрапляє в серію неочікуваних ситуацій, де наш світогляд обмежено рамками умов, які склали­ся в даний момент і вимагають прийняття швидкого рішення. В цих умовах звички вже не спрацьовують, і, щоб вийти з цього становища, ми повинні звернутися до більш ефективного інструмента регуляції нашої поведінки. Таким інструментом є інтелект. Його роль по­лягає в тому, щоб невизначену, проблематичну, сумнівну ситуацію перетворити на визначену, вирішену. При цьому ідеї, теорії покли­кані виступити в ролі життєво необхідних інтелектуальних інстру­ментів.

Проблематична ситуація становить певну єдність суб'єктивного і об'єктивного. Вона сумнівна через те, що викликає в нас вагання; во­на проблематична через те, що, опинившись у важких для нас обста­винах, ми мусимо вирішувати проблему: як змінити ці обставини, цей стан справ на краще; ситуація невизначена через те, що ми ще не знаємо, як нам діяти. Для перетворення проблематичної ситуації на вирішену необхід­но дізнатися про об'єктивні властивості явищ, які склада­ють ситуацію, і закони, за яки­ми вони змінюються.

«Коперниканська революція» у філософії, здійснена нарешті прагматизмом, полягала, згід­но з Дьюї, в тому, що, позаяк всі цінності перебувають не поза досвідом, а тільки в ньо­му, завдання пізнання полягає не у відкритті незмінної, вищої і досконалої реальності, а у винайденні засобів перетворення досві­ду відповідно до людських потреб. Надійність, сталість, вірогідність слід шукати не в тому бутті, яке відбулось, а в самих засобах пере­творення.

Згідно з Дьюї, пізнання з самого початку змінює свій предмет. Пізнавальна активність — це діяльність, спрямована на змінюван­ня вихідного матеріалу і створення об'єкта пізнання. Філософи, говорить Дьюї, вважали, що знання становить зміни в суб'єкті, який пізнає, але не в самому світі. Під кутом зору інструменталізму знан­ня є спрямованою зміною всередині світу, а об'єкт знання є створе­ним, екзистенціально виробленим.

Істину інструменталізм Дьюї (як і прагматизм Джемса) визначає як корисність або як працездатність ідеї. На відміну від Джемса, Дьюї згоден визнати ідею істинною лише тоді, коли вона виявилась корисною для вирішення даної специфічної проблеми, якщо здійснене на її основі перетворення ситуації закінчилося очікуваним успіхом.

Отже, істинні ті концепції, ідеї і теорії, що є результативно-ви­гідними, плідно працюють у життєво важливих обставинах, ве­дуть до досягнення прагматичних цілей. Але засоби повинні не бути суб'єктивними і свавільними, а відповідати характерові проблеми та поставленої мети; неадекватні засоби можуть створювати найкращі наміри.

Дьюї прив'язує істину до тієї ситуації, в якій вона з'явилась, і не вважає за можливе поширити її повноваження за межі даної ситуа­ції. Але кожна ситуація унікальна, і навіть якщо вона в чомусь схожа на іншу, все ж структура її змісту ніколи не буває двічі цілком однако­вою. Звідси випливає, що вік будь-якої істини дуже короткий; істина подібна до актора, який грає свою роль лише один-єдиний раз. Що­правда, Дьюї припускає, що результати минулих або сучасних дослі­джень може бути використано в майбутніх дослідженнях, але лише як можливі інструменти, потреба в яких попередньо зовсім не очевидна.

Інструменталізм виключає можливість теорії як знання загаль­ного, як знання законів. У яких значеннях не трактувалося б знання в інструменталізмі Дьюї, зрозуміло, що воно завжди є знанням част­кового, і процес «дослідження» щоразу повинен починатися спочат­ку. Оскільки результати попереднього дослідження можуть ставати інструментом майбутнього, остільки забезпечується безперервність до­слідження, але не спадкоємність знання. Єдиний процес людського пі­знання поділяється у Дьюї на нескінченну кількість часткових про­блем з їх частковими вирішеннями та частковими відносними істи­нами. Основа наукового методу — це заперечення хоч би якої неза­лежної реальності і визнання того, що кожний об'єкт знання ство­рюється дослідженням. Цей метод Дьюї намагається поширити на сферу суспільного життя. Він стверджує, що застосування такого ме­тоду до вирішення соціальних проблем дасть змогу досягнути гармо­нії між успіхами науки і моральними цінностями, навчить людей ви­рішувати проблеми.

Прагматизм називають «філософією американського суспільства». Справді, Дьюї, як і його попередники, орієнтується на практику амери­канського життя, на буденну свідомість бізнесмена і політика. Раціо­налізацію та обґрунтування цієї буденної свідомості Дьюї здійснює шля­хом специфічної інтерпретації наукового мислення та наукового мето­ду, на які він і переносить з відповідними перетвореннями риси буден­ної свідомості та політичного мислення. Саме тому інструменталізм Дьюї орієнтує людину на дослідження лише найближчих практичних цілей.