Динаміка утворення антитіл

  Кількість і швидкість утворення антитіл на кожен антиген генетично детермінована. Для кожного виду тварин характерна своя динаміка синтезу антитіл. Вона також залежить від дози антигена, шляхів його проникнення в організм. Перший контакт з антигеном зумовлює первинну імунну відповідь, при якій розрізняють чотири фази синтезу антитіл:

    Індукції (лаг-фаза) - триває від моменту проникнення антигена в організм до початку зростання кількості антитіл (24-96 годин).

    Логарифмічного збільшення титру антитіл - продовжується 2-7 днів.     Максимальної концентрації антитіл.

    Зменшення продукції антитіл - декілька тижнів, місяців і навіть років (жовта гарячка - 60 років, кір - 8 років).

    Повторна імунізація через декілька тижнів або місяців призводить до інтенсифікації імунної відповіді. Латентний період наростання титру антитіл різко скорочується. Титри сягають значних величин і зберігаються на високому рівні тривалий час. При цьому тривалість кожної фази реакції інша. Спостерігається значне скорочення фази індукції. Потім наступає раптове збільшення антитіл у сироватці (одночасно з'являються IgG і IgM), які знаходяться там триваліший період, ніж при первинній імунній відповіді (рис. 7.7).

Рис. 7.7. Первинна і вторинна імунна відповіді.

    Повторні введення антигену з інтервалом у 2-3- дні протягом 2-3 тижнів приводять до гіперімунізації і сприяють значному підвищенню титрів антитіл, що використовується при одержанні відповідних імунних сироваток. Значно підвищують інтенсивність імунної відповіді різноманітні підсилювачі, так звані ад'юванти. Ад'ювантами можуть бути мікобактерії, хімічні сполуки (фосфат алюмінію, гідроксид кальцію, гідроксид алюмінію), олії тощо.

Теорії синтезу антитіл

   Протягом всього періоду розвитку і становлення імунології як науки виникали оригінальні теорії синтезу антитіл, які намагались пояснити, яким чином в організмі з'являється така надзвичайна їх кількість. Найбільшого поширення набули інструктивні та селекційні теорії.

    Інструктивні теорії пояснювали, що антиген виконує роль інструктора, матриці, а відповідні відбитки - комплементарні матриці, що продукуються клітиною - це антитіла.

    Селекційні теорії передбачали, що антиген відбирає готові антитіла із присутніх в організмі ті, котрі йому специфічні і цей комплекс стимулює імунокомпетентні клітини, які починають виробляти значну кількість такої специфічності антитіл. Однак лише клонально-селекційна теорія Бернета зуміла значною мірою пояснити цей процес і дати, в основному, чіткі відповіді на поставлені питання. Про що йде мова в цій теорії?

   1. Лімфоїдна тканина організму містить велику кількість імунокомпетентних клітин.

   2. Популяція лімфоїдних клітин гетерогенна і складається з великої кількості клонів, що виникають в результаті мутацій. Це означає, що в організмі існують окремі клони лімфоцитів, що мають на своїй поверхні імуноглобулінові рецептори, які можуть вступати в реакцію з певними специфічними антигенними детермінантами. Постійні мутації лімфоїдних клітин таким чином забезпечують достатню кількість клонів клітин, специфічних по відношенню до ймовірної кількості антигенних детермінант.    3. Незначна кількість антигена стимулює специфічний клон лімфоїдних клітин до розмноження і диференціації в плазмоцити, які продукують вже специфічні імуноглобуліни - антитіла.

   4. Велика кількість антигена видаляє відповідний специфічний клон лімфоїдних клітин. Якраз цим пояснюється загибель в ембріонально му періоді лімфоїдних клітин, які здатні реагувати на власні антигени. Отже, формується природна терпимість (толерантність) до них.

    Згідно теорії Бернета імунокомпетентна клітина містить у своєму геномі генетичну інформацію для імунної відповіді на один конкретний антиген. У процесі відповіді ця клітина ділиться, в результаті чого виникає клон популяція клітин, яка здатна синтезувати тільки специфічні даному антигену антитіла. Друга клітина відповідає на другий антиген, третя - на інший тощо.     Таким чином, набір лімфоцитів у кожної особи запрограмова ний для імунної відповіді на різноманітні антигени, що з'являються в середовищі. Частина клонів виникає ще в ембріональному періоді, а інші - в процесі життя людини. Клони виникають як внаслідок експресії (прояву) різноманітних генів, що містяться в геномі, так і як результат соматичних мутацій.