Дослідження імунного статусу організму

    Імунологічна система функціонує як багатокомпонентне єдине ціле. Всі її параметри взаємозв'язані і перебувають у постійному коливальному ритмі. Постійність імунологічного нагляду організму здійснюється за рахунок балансу між різними рівнями активності структурних компонентів імунної системи. Але при різноманітних патологічних станах показники імунітету можуть відхилятись від нормальних величин, що має як діагностичне, так і велике прогностичне значення і часто вимагає імунокорекції. Тому визначенню стану окремих ланок імунної системи надається велике значення.

Сучасна клінічна імунологія володіє широким арсеналом методів визначення функціональної активності імунної системи, які в комплексі мають високу інформативність, діагностичну і прогностичну цінність.

Згідно з існуючими регламентуючими документами, проводити оцінку імунологічного статусу рекомендується в наступних випадках:    1. При необхідності детального обстеження стану здоров'я людини.    2. При генетичних вадах імунної системи (первинні імунодефіцити).    3. При гострих і хронічних бактеріальних, вірусних і паразитарних інфекціях (вірусні гепатити, сепсис, хронічна пневмонія, лейшманіоз), підозрі на СНІД.

   4. При аутоімунних захворюваннях і алергічних станах.

   5. При злоякісних захворюваннях.

   6. При деяких хворобах нервової системи (розсіяний склероз) і психічних захворюваннях (наркоманія, шизофренія).

   7. Обстеження в геронтологічних і ендокринологічних клініках.    8. Обстеження реціпієнтів до і після трансплантації.    9. Для контролю цитостатичної, імунодепресивної та імуностимулюючої терапії.

ВООЗ рекомендує двохетапний принцип оцінки імунологіч ного статусу.     На першому етапі виявляють загальні характеристики або грубі дефекти у системі клітинного і гуморального імунітету і в системі фагоцитозу за допомогою найбільш простих, орієнтовних тестів. Цим вимогам відповідають такі тести першого рівня (орієнтовні):

 визначення відносного і абсолютного числа лімфоцитів у периферичній крові;

 тести Е- і ЕАС-розеткоутворення для визначення кількості Т- і В-лімфоцитів крові;

 визначення концентрації сироваткових імуноглобулінів основних класів (М, G, А);

 визначення фагоцитарної активності лейкоцитів.

Інформативність і надійність цих тестів достатньо висока. Результати можна отримати протягом першої доби.

Більш детальний аналіз імунологічного статусу бажано проводити на другому етапі, якщо є відхилення в орієнтовних тестах або при наявності спеціальних показань.

Для встановлення рівня і вираженості імунологічного дефекта рекомендують наступні тести, які називаються аналітичними або тестами другого рівня:

 визначення субпопуляцій регуляторних Т-лімфоцитів ( Т-хелперів і супресорів);

 безпосередній тест визначення спонтанної міграції лейкоцитів і тест гальмування міграції лейкоцитів з використанням ФГА;

 постановка ( при відсутності протипоказань) шкірних тестів гіперчутливості сповільненої і негайної дії на туберкулін, грибкові антигени, досліджувані алергени;

 дослідження проліферативної активності Т- і В-лімфоцитів у реакції бласттрансформації на мітогени, антигени;

 визначення Т-лімфоцитів, які несуть на собі поверхневі імуноглобуліни різних класів;

 оцінка синтезу імуноглобулінів в культурі В-лімфоцитів;

 оцінка активності кілерних лімфоцитів ( К- і NК-клітин);

 визначення різних компонентів комплементу;

 оцінка різних етапів фагоцитозу.

Виходячи з вищенаведеного, зупинимось більш детально на тому, яким чином оцінюється стан В- і Т-систем імунітету.