Основні клінічні алергічні проби

   Епікутанна проба. Шкіру на внутрішній поверхні передпліччя обробляють 70% спиртом і наносять на неї одну краплю досліджуваного алергена, контроль-крапля фізрозчину (негативний контроль) і крапля 0,01% розчину гістаміну (позитивний контроль).

При сенсибілізації до даного алергену через 15-30 хвилин виникають свербіння, почервоніння, набряк шкіри.

 Скарифікаційна шкірна проба проводиться подібно. Обережно, щоб не пошкодити кровоносні судини, через краплю алергену роблять дві поверхневі подряпини,

Внутрішньошкірні проби. За допомогою туберкулінового шприца поверхнево під кутом вводять внутрішньошкірно 0,025 мл розчину алергену (рис. 7.29). Ця проба відзначається високою чутливістю.

Рис. 7.29. Внутрішньошкірна алергічна проба.

У зв'язку з певною небезпекою проведення таких проб останнім часом набули поширення тести in vitro. Із них найчастіше використовують феномен звільнення гістаміну (до крові хворого додають алерген і визначають кількість гістаміну) і тест дегрануляції базофілів (Шелі) - до базофілів додають алерген.

Тривалий час вживалася реакція Прауснітц-Кюстнера, суть якої полягає в тому, що інтактній особі внутрішньош кірно вводили сироватку хворого і в це місце вносили алерген. При появі почервоніння і набряку реакція вважалася позитивною, а людина сенсибілізованою.

   

Способи гіпо - і десенсибілізації організму

   Після виявлення і встановлення алергену проводять десенсибілізацію організму. Десенсибілізація - це імунологічний метод лікування, який дозволяє зняти стан сенсибілізації. Для цього протягом тривалого часу хворому вводять зростаючі кількості алергену, починаючи з мінімальної дози, яка встановлюється за результатами внутрішньошкірної проби (перша негативна доза). Її підвищують індивідуально. У процесі лікування кількість алергену, який вводять, може зрости в декілька тисяч разів. Механізм десенсибілізації полягає в тому, що при повторній імунізації зростаючими дозами антигена в організмі утворюються IgG, які циркулюють в сироватці крові. При контакті людини з антигеном IgG зв'язують його і він не попадає до адсорбованих на тучних клітинах IgE, а отже дегрануляції клітин не відбувається. Ці антитіла отримали назву блокуючих.

Основні прояви анафілаксії пов'язані з раптовим виділенням значної кількості медіаторів, як правило, в результаті взаємодії великих доз алергену з IgE на тучних клітинах. Якщо ж вводити невеликі дози антигена з інтервалом 15 хвилин, то утворюється незначна кількість комплексу антиген-IgE, що є недостатнім для викиду медіаторів і виникнення анафілаксії. Цей феномен часто використовується при введенні медикаменту або чужорідної сироватки (протиправцевої, протидифтерійної) сенсибілізованій особі. Але через деякий час сенсибілізація відновлюється.

  

Гіперчутливість сповільненого типу

   Реакції четвертого типу (клітинні реакції, туберкулінові ). Вони відрізняються від попередніх тим, що не залежать від циркулюючих чи зв'язаних антитіл, а обумовлені сенсибілізовани ми Т-лімфоцитами.    Така форма гіперчутливості спостерігається при багатьох інфекційних хворобах (туберкульоз, бруцельоз, сифіліс, мікози, гельмінтози, дифтерія, тощо), а також при контактному дерматиті, який виникає при сенсибілізації простими хімічними сполуками і при відторгненні трансплантата. Найбільш яскравим прикладом таких реакцій є туберкулінова проба Манту. При внутрішньо шкірному введенні туберкуліну людині, в організмі якої є туберкульозна паличка, через 24-48 год. на місці ін'єкції розвивається щільна гіперемова на папула з некрозом у центрі (рис. 7.30). Звідси походить і термін "гіперчутли вість сповільненого типу". При гістологічному дослідженні цього інфільтрату помітно, що він переважно складається із клітин моноцитарно-макрофагального ряду і лімфоцитів. Цим реакція відрізняється від феномена Артюса, при якому в місці ураження переважно накопичуються поліморфноядерні гранулоцити.

Рис. 7.30. Туберкулінова проба Манту.

На відміну від інших типів алергічних реакцій, гіперчутливість сповільненого типу неможливо перенести від сенсибілізованого до несенсибілізованого організму за допомогою сироваткових антитіл. Для цього необхідно перенести Т-лімфоцит, тобто можливий тільки адоптивний перенос. Як же розвиваються реакції цього типу?

Після першого контакту з антигеном зростає кількість сенсибілі зованих CD4⁺ Т-лімфоцитів (Th-1), частина із них - це Т-лімфоцити пам'яті. При повторному попаданні антигену в організм Тh-1 хелпери ГСТ його розпізнають у комплексі з антигеном гістосумісності другого класу на поверхні макрофага, що стимулює їх бласттранс формацію і проліферацію. Активовані Тh-1 клітини виділяють значну кількість - цитокінів клітинного імунітету (рис. 7.31). Часто ці цитокіни називають лімфокінами . Їх можна розділити на три групи:

1) лімфокіни, які беруть участь у розпізнаванні чужорідного антигена;     2) лімфокіни, які сприяють дозріванню імунокомпетентних клітин;     3) лімфокіни, які діють в ефекторній фазі.

Рис. 7.31. Механізм розвитку гіперергічних реакцій уповільненого типу.

Лімфокіни проявляють багатогранну біологічну активність і впливають на імунокомпетентні і допоміжні клітини а також тканини. Вони здатні викликати запальну реакцію при внутрішньо шкірному введенні тваринам, стимулювати мітози і бласттранс формацію, гальмувати міграцію, підсилювати фагоцитарну активність макрофагів, виявляти цитотоксичну дію, стимулювати проліферацію лімфоцитів і синтез антитіл. До цих біологічно активних речовин відносять:

1. Цитокіни, які впливають на лімфоцити (фактор переносу, мітогенний фактор, фактор, що замінює Т-лімфоцити; фактор, який стимулює Т-лімфоцити; фактор, який стимулює В-лімфоцити);

2. Цитокіни, які впливають на макрофаги (фактор, який пригнічує міграцію макрофагів (МІФ), фактор, який активує макрофаги (МАФ) та інші;

3. Цитотоксичні цитокіни (лімфотоксин, фактор, який гальмує проліферацію клітин у культурі, фактор, який гальмує синтез ДНК);

 4. Хемотаксичні цитокіни (фактори, які викликають хемотаксис макрофагів, нейтрофілів, лімфоцитів і еозинофілів);

5. антивірусні і антимікробні цитокіни (інтерферон та інші);

6. цитокіни, які стимулюють проліферативні процеси;

7. активатори та інгібітори синтезу антитіл (антигенспец ифічний фактор Т-клітин, супресор IgE, IgM).

Особливе значення має фактор переносу (Лоуренса) - речовина, яка переносить стан сенсибілізації. Біологічна роль цього фактора - збільшення кількості сенсибілізованих лімфоцитів шляхом активації інтактних лімфоцитів. Існують гіпотези, що фактор переносу - це рецептор, який після з'єднання із антигеном може дисоціювати і з'єднуватись з нормальними клітинами; інша гіпотеза говорить про те, що фактор переносу - це плазміда або рецепторна молекула для Т-клітин.

Однак, головним цитокіном - пускачем ГСТ є g-інтерферон, який найсильніше активує макрофаги, спрямовуючи їх дію на деструкцію антигена у місці його перебування. CD8 Т-ефектори теж приймають участь у знищенні антигена.     Таким чином, захисний механізм організму в реакціях ГСТ спрямований на ізоляцію патогенного чинника, обмеження його розповсюдження і, зрештою, знешкодження. Він реалізується шляхом мобілізації клітин лімфоїдно-макрофагальної системи, виділення ними вищезгаданих лімфокінів і активацією цитотоксичних клітин, серед яких значне місце займають Т кілери.

ГСТ відрізняється від реакцій негайного типу за такими ознаками: 1) після повторного проникнення в тканини антигена реакція виникає через 8-72 години; 2) стан ГСТ неможливо пасивно передати через відсутність специфічних антитіл; 3) майже всі клітини сенсибілізованого організму при контакті з антигеном реагують порушенням клітинної проникності і метаболізму, але якась із цих тканин дає найбільш виражену реакцію. Антигістамінні препарати, як правило, при цьому виді гіперчутливості не допомагають.     Оскільки при деяких інфекційних захворюваннях збудник може тривалий час перебувати в організмі, то ввівши внутрішньошкі рно мікробний алерген, можна викликати місцеву алергічну реакцію, яка розвивається за механізмом ГСТ.

Використання таких алергічних реакцій має велике значення в діагностиці багатьох захворювань. Для постановки діагностич них алергічних проб медична промисловість випускає спеціальні препарати, отримані з мікроорганізмів - алергени, назва яких асоційована із збудником або хворобою. Препарат, що вживається з діагностичною метою при бруцельозі називається бруцелін, при туляремії - тулярин, при сибірковій виразці - антраксин, при туберкульозі - туберкулін тощо. Всі алергічні проби такого типу проводяться однотипно - внутрішньошкірно вводять 0,1 мл відповідного алергену. Облік постановки тесту - на 2-3 добу.    Останнім часом стали виділяти алергічні реакції п'ятого типу, які спостерігають при багатьох аутоімунних процесах. Реакції цього типу обумовлені взаємодією аутоантитіл із важливими компонентами клітинної мембрани, наприклад, із рецептором гормону, що викликає активізацію клітини ( при тиреотоксикозі).