Лікування плевритів.

Терапія плевритів в першу чергу повинна бути етіотропною. Якщо плеврит

має туберкульозну етіологію, проводиться специфічна протитуберкульозна

терапія; при пневмонії та абсцесі проводиться відповідна антибактеріальна терапія; якщо діагностовані системні захворювання сполучної тканини, проводиться лікування імунодепресантами (глюкокортикоїдами і цитостатиками).

Якщо не вдається встановити етіологію ексудативного плевриту, його розцінюють як самостійне захворювання і призначають антибактеріальну терапію, як при пневмонії. Аналогічно лікують неускладнений емпіємою метапневмонічний плеврит при негативному результаті бактеріологічного дослідження плевральної рідини.При цьому достатнім є внутрішньовенне введення антибіотиків у достатніх дозах повторними 2-3-ма курсами (з поступовим переходом на пероральний прийом), а інтраплевральне введення ліків не має переваг, хоча і часто застосовується.

Приклад терапії першого вибору – захищені бета-лактамні антибіотики-пеніциліни (амоксиклав чи аугментин по 600-1200 мг в/венно 3-4 р. на добу),

препарати резерву, а також для повторних курсів антибактеріальної терапії – цефалоспорини III-IV покоління (напр., цефотаксим по 1г в/в трічі на день) чи бета-лактамний засіб іміпенем (по 0,5-1 г в/в трічі на добу) у поєднанні з аміноглікозидами(амікацин по 250 мг в/в крапельно на 250 мл 5% глюкози двічі на добу) або з лінкозамінами (далацин по 600 мг в/венно крапельно трічі на добу) чи іншими антианаеробними засобами (метронідазол по 500 мг в/в крапельно 2-3 р. на добу).

При затяжному, торпідному до повторних курсів антибактеріальної терапії перебігу ексудативного плевриту, з потовщенням, фібротизацією міжчасткової плеври призначають двотижневу протитуберкульозну стандартну тест-терапію навіть при відсутності мікобактерій у мокротинні і плевральному пунктаті.

Сприяють більш швидкій ліквідації плевриту і мають болезаспокійливу дію протизапальні препарати. Призначають нестероїдні протизапальні засоби (як правило, при сухому фібринозному плевриті) – диклофенак натрію по 75-100 мг на добу в табл. чи внутрішньом’язево в 2-3 прийоми, засоби з парацетамолом по 0,25-0,5 г 2 р. та ін.).

При недостатньо швидкому розсмоктуванні випоту іноді призначають системні глюкокортикоїди (преднізолон 10-20 мг на добу).

В якості десенсибілізуючих засобів використовують лоратадин, цетиризин по 1 табл. двічі на день, 10% розчин кальцію хлориду по 1 ст. ложці 3 рази на день і інші препарати.

При сухих плевритах і вираженому болючому кашлі призначають протикашльові засоби (лібексин – по таблетці 1-3 р. на день, кодеїн по 0,01 г 2 – 3 рази на день короткими курсами та ін.).

При великих ексудатах, які викликають виражену задишку, зміщення серця або якщо межі тупості доходять спереду до II ребра (при перкусії передньої грудної стінки),

слід невідкладно евакуювати плевральну рідину – провести торакоцентез. Одномоментно видаляють не більше 1,5 л рідини для запобігання колапсу. При ексудативному плевриті неспецифічної інфекційної етіології після видалення ексудату доцільно вводити в плевральну порожнину антибактеріальні засоби.Протипоказами для торакоцентезу ї нестабільна центральна гемодинаміка та серйозні порушення гемостазу.

При затяжному перебігу фібринозного плевриту призначають препарати для підвищення загальної реактивності організму і імуномодулюючу терапію.

З дезінтоксикаційною метою призначаються внутрішньовенне крапельне вливання неогемодезу, розчину Рінгера, 5% розчин глюкози.

Для корекції білкового дефіциту проводиться переливання 150 мл 10% розчину альбуміну 1 раз в 2–3 дні, 3–4 рази, 200–400 мл нативної і свіжозамороженої плазми 1 раз в 2–3 дні 3–4 рази, вводиться в/м 1 мл ретаболілу 1 раз в 2 тижні, 2–3 ін’єкції.

Лікування гострого гнійного плевриту (емпіеми). Оскільки гострий гнійний плеврит частіше є вторинним захворюванням і ускладнює перебіг інших хвороб, треба починати з санації первинного осередку. Для лікування гострого гнійного плевриту застосовують два методи санації — закритий і відкритий. Починають з першого. Він може бути консервативним і оперативним. Закритий консервативний метод полягає у повторних аспіраційних пункціях плевральної порожнини. При цьому відсмоктують гній, а плевральну порожнину промивають антисептичними речовинами (фурацилін, солафур, діоксидин, хлоргексидин) і вводять у неї протеолітичні ферменти (трипсин, хімотрипсин, лідаза). За відсутності ефекту показаний закритий оперативний метод лікування. Він полягає в дренуванні плевральної порожнини трубкою, котру вводять через троакар, яким пунктують плевральну порожнину, або через ложе резекованого відрізка ребра. Трубку вводять у плевральну порожнину у 8—9-му міжребер'ї по задній аксилярній лінії. М'які тканини довкола трубки герметично зашивають, а саму трубку фіксують до шкіри, щоб вона не випала. Зовнішній її кінець підключають до активного або пасивного відсмоктувача. Це можуть бути підводний дренаж (за Бюллау), сифонний, водяний насоси, електричний аспіратор. Паралельно з евакуацією гною проводять детоксикаційну, загальнозміцнювальну терапію, переливання крові, парентеральне і місцеве (в плевральну порожнину) введення антибіотиків та ін. Якщо протягом 1—2 міс аспіраційний метод лікування виявляється неефективним, показаний відкритий оперативний метод (торакотомія з резекцією одного-двох ребер в найнижчому місці накопичення гною, видалення гною та згустків фібрину, промивання плевральної порожнини антисептичним розчином і дренування широкою трубкою, а інколи — тампонами, змоченими тим самим антисептиком). У післяопераційний період продовжують інтенсивну антибактеріальну терапію.

З фізіотерапевтичних методів в комплексі лікування сухого фібринозного плевриту рекомендуються напівспиртові зігріваючі компреси, електрофорез з кальцію хлоридом. При ексудативному плевриті фізіотерапія проводиться в фазі розрішення з метою швидкого зникнення ексудату, зменшення плевральних злук. Рекомендується електрофорез з кальцію хлоридом, гепарином, дециметрохвильова терапія, парафінотерапія. Після стихання гострих явищ оказаний масаж грудної клітки.

Після лікування плевритів у стаціонарі хворі можуть бути направлені на санаторно-курортне лікування в місцеві санаторії і на курорти Південного берега Криму.

Лікування незапальних плевральних випотів (трансудатів) направлене, перш за все, на корекцію основного захворювання (хронічна серцева недостатність при різній кардіологічній патології, мікседема, патологія нирок тощо). При значних випотах с метою полегшення стану хворого також проводять часткову евакуацію рідини з плевральної порожнини.