Суспільно-історичний напрямок

Суспільно-історичне направлення - має найбільш давні класичні традиції і доходить до Канта і Гумбольта, групуючи біля себе істориків і філософів. Його значними представниками в Західній Європі були О.Шпенглер, А.Тойнбі, а в Росії – М.Данилевський.

Натуралістичний напрямок

Натуралістична концепція культури стверджує тотожність природного й культурного світу, її прихильники вважають, що людина і в наслідок історичного розвитку залишається такою ж, якою її створила природа, її творчість - лише засіб здійснення природної передвизначеності.

Головна риса даного напрямку - це прагнення підкреслити біологічну обумовленість культури, значно перебільшуючи її. Цей напрямок об'єднує медиків, психологів, біологів. Культура представляється їм таким же пристосуванням людини, як у навколишньому середовищі, так і у тваринному світі. Серед найбільш яскравих представників напрямку виділимо таких – Зігмунд Фрейд, Карл Густав Юнг, Нюредс - австрійський зоолог разом із німецькими і голландськими вченими Тимбергеном і Фрішем став творцем науки етології, вивчаючи поводження тварин у природних умовах. Переносячи спостереження, накопичені етологією, на людину К.Лоренц і його колеги розробили теорію «інстинктивних основ людської культури».

Соціологічний напрямок

Яскравими представниками даного напрямку є, наприклад, Т.Еліот - англо-американський поет і критик модернизького напрямку. Автор книги "Замітки до визначення культури". Еліот вважав, що вичерпаність свідомої енергії людства може бути лише на шляхах підтримки культурних еліт.

Характерним прибічником поглядів даного напрямку був і П.Сорокін.

Символічний напрямок

Сама молода, сама впливова із сучасних шкіл, що склалася в результаті могутнього розвитку засобів масової інформації. Вчені прийшли до думки, що в зародку людської культури лежить властива лише людині спроможність створювати знаки його реальності і передавати їх у часі і просторі. Представники напрямку:

Е.Кассірер - німецький філософ, автор праці "Філософія символічних форм". Він підходить до культури з позиції семіотики.

К.Леві-Строс - французький етнограф і соціолог, творець структурної антропології. Думка Леві-Строса зводиться до того, що всі ми так чи інакше живемо умовностями і міфами, що усе відокремлює більше нас від реального життя. Замість вивчення предметів він розглядає вивчення відношень. Специфіка міфу полягає в тому, що він є культуроутворюючим, пояснює в однаковій мірі як минуле, так і дійсне, і майбутнє.

Література:

С.Артановський. Некоторые проблемы теории культуры. Л. 1997 г.

Культурология: основы теории и истории культуры, С.-Пт. 1996 г.

С.Мамонтов. Основы культорологии. М. 1996 г.

Современная западная философия. Словарь. М. 1991 г.

Тема 3: Культура і цивілізація

(2 год.)

Лекція 5.

1. Поняття цивілізації.

2. Співвідношення культури і цивілізації.

3. Підходи до визначення цивілізації.

4. Концепції і теорії цивілізації.

Термін “цивілізація” використовується яв різних галузях суспільних наук. Цивілізація – від латинського civitas – громадянство, міське населення, громадяни, община.

Поняття цивілізації має декілька варіантів тлумачень (етимологія), серед яких:

• Цивілізація тлумачиться як тип суспільства, де превалюють технічні досягнення.

• Цивілізація в розумінні космологічної єдності світу (наприклад, людська цивілізація)

• Тип культури, що визначається по носію і вагомим досягненням (наприклад, Єгипетська, Індійська, Китайська).

• Цивілізація як етап розвитку культурно-історичного процесу. В таке тлумачення поняття “цивілізація” суттєвий внесок зробили дослідження первісної культури на реальному емпіричному матеріалі в Австралії, Африці, Америці.

Проте, якщо узагальнити погляди на тлумачення поняття “цивілізація”, то можна простежити два підходи :

• До першого відносять погляди М.Я.Данилевського, О.Шпенглера, А.Тойнбі

• До другого відносять погляди Ф. Нортронс, А.Крьобера, П.Сорокіна.

Відмінність між ними полягає тому, що прибічники другого підходу намагаються знайти не окремі соціальні системи, а системи, що з’єднують вже існуючі культурні утворення – “культурні суперсистеми” (термін П.Сорокіна).

Перший і другий підходи визнають наявність, порівняно невелику, кількості культур, що не співпадають ні з націями, ні з державами і є різними за своїм характером. Кожна така культура є цілісністю, в якій частини і ціле взаємопов’язані і взаємообумовлені, хоча реальність цілого не відповідає сумі реальностей окремих частин.

Основи цивілізації, як соціально економічної системи, в цілому були визначені ще до середини ХІХ століття. Проте необхідно було виробити ознаки, які характеризують перехід до цивілізації.

Така систематизація була запропонована Г.Чайлдом, який виділив 10 основних ознак цивілізації:

1. Міста

2. Монументальні громадські будівлі

3. Податки, або данина

4. Інтенсивна економіка, в тому числі торгівля

5. Виділення ремісництва

6. Писемність

7. Зачатки науки

8. Розвинене мистецтво

9. Привілейовані класи

10. Держава.

У ході наукових дискусій вчений К. Клакхолм запропонував скоротити цей список до трьох ознак :

1. Монументальна архітектура

2. Міста

3. Писемність

Оскільки цивілізація виступає досить складним соціально-історичним утворенням, то її вивчення і дослідження повинно носити характер системи і враховувати різні підходи. Серед підходів і відповідного їм розгляду цивілізації можна зазначити такі.

• Культурологічний.

Цивілізація розглядається як історичне соціально-культурне утворення, основу якого складає унікальна, однорідна культура .

• Соціологічний підхід

Заперечує розуміння цивілізації як соціуму, що характеризується однорідною культурою. Цивілізації можуть бути культурно різноманітними. Цивілізація – це соціальне утворення, що має загальний часовий та просторовий ареал, і об’єднуються навколо міст (соціально-політичний фактор).

• Етнопсихологічний підхід

Розглядає цивілізацію через зв’язок з особливостями етнічної історії. Критерій наявності (чи приналежності) до цивілізації полягає в специфіці психології чи в етнонаціональному характері того чи іншого народу.

• Географічний

Цивілізація визначається географічним середовищем, що впливає на форми співпраці та кооперації людей, що змінюють природу.

• Локально-історичний підхід.

Цивілізація – це велике суспільство, що має єдиний геополітичний та нормативно-ціннісний простір та специфічну форму інтеграції. При цьому можливо визначити такі підстави існування цивілізації: 1) Єдиний нормативно-ціннісний простір, що має бути визначений релігією, культурою, державністю. 2) Генотип соціального розвитку (еволюційний, мобілізаційний та інноваційний). 3) Культурний архетип (сукупність підсвідомих установок та поведінки індивідів).

Це одна з найважливіших проблем сучасного культурологічного знання. В розгляді цього питання є два підходи - ототожнення понять та розподіл понять. Багато вчених вважає, що цивілізація висловлює дещо спільне, раціональне, стабільне. Цивілізація - це система відносин, що закріплені у праві, традиціях, засобах ділової та побутової поведінки, що створює механізм, який гарантує функціональну стабільність суспільства. Цивілізація визначає загальне в співтовариствах, що виникають на підставі однотипних технологій.

Культура є вислів індивідуального начала кожного соціуму. Історичні етносоціальні культури є відображення і вислів в нормах поведінки, в правилах життя і діяльності, в традиціях та звичках не загального в різних народах, що стоять на одному цивілізаційному ступені, а того, що специфічно для їх етносоціальної індивідуальності, їх історичної долі, індивідуальних обставин їх минулого і сьогоднішнього буття, їх мови, релігії, географічного розташування, контактів з іншими народами тощо.

Функція цивілізації полягає в забезпеченні загальнозначущого. Функція культури – в збереженні індивідуального начала кожної єдності. Таким чином, цивілізація – це соціально культурне утворення. В свою чергу - якщо культура характеризує міру розвитку людини, то цивілізація характеризує суспільні умови такого розвитку, соціальне буття культури.

Деякі вчені вважають, що поняття цивілізації можливо застосовувати до соціально культурних утворень, що мають можливість виробляти (переробляти) універсальні символи.

Ще одна група вчених відмічає що, цивілізація являє собою зовнішній по відношенні до людини світ, що впливає на неї і протиставляється людині. В той же час культура постає внутрішнім досягненням людини, розкривається в міру його розвитку і є символом духовного багатства.

Ф.Гізо започаткував етноісторичну концепції цивілізації. За його поглядами, з одного боку існують локальні цивілізації, з іншого – цивілізація як результат прогресу людського суспільства в цілому. Він був переконаний, що людство має спільну долю. Неабияке значення має й теза, що виловив Гізо, за якою механізм передачі загальнолюдського досвіду і створює загальнолюдський історичний процес. За Гізо, цивілізація складається з двох елементів: - рівень соціального розвитку і – рівень інтелектуального розвитку. Взаємодія зазначених елементів – основа розвитку цивілізації.

Власна концепція цивілізації була вироблена марксизмом. Цивілізація розумілась як результат досягнень суспільства, що вищий за рівень дикості і варварства. Типи цивілізацій, за марксизмом, виділяються за економічним рівнем: - рабовласництво, феодалізм, капіталізм, соціалізм. Такі типи цивілізації називають формаційними.

Засновник культурології Леслі Уайт аналізує цивілізацію з точки зору внутрішньої організованості, що обумовлюється трьома факторами: - техніка, - соціальна організація, - філософія. Проте Л.Уайт надає переваги і визначальний характер саме техніці, тому й цивілізація носить технократичний характер.

Ф.Конечни вважає, що цивілізація є особливий стан групового життя, особлива форма організації колективності людей, тобто цивілізація постає як соціальна цілісність.

Внутрішнє життя цивілізації визначається двома факторами – благо (мораль) (1) та істина (2).

Зовнішнє (тілесне) життя визначають фактори здоров’я (3) і благополуччя (4).

Життя цивілізації, за поглядами Ф.Конечни, базується і на категорії краси (5). Ці п’ять факторів визначають устрій життя і своєрідність цивілізації.

Вітчизняна культурологія переважно інтерпретує поняття цивілізації як синонім культури, або ж як матеріальну культуру. Тому найбільш поширеним є визначення цивілізації як соціокультурної єдності, що має якість конкретно-історичного утворення, яке відрізняється характером свого ставлння до світу і внутрішніми особливостями самобутньої культури.

Концепція технологічного детермінізму (Р.Арон, У.Ростоу, Дж.Гелбрейт, О.Тоффлер) ґрунтується на визначенні цивілізації через ідею абсолютизації матеріально-технічних факторів, виокремлення людської цивілізації за рівнем техніко-економічного розвитку.

Концепція М.Бердяєва полягає в тому, що в будь-якій культурі на певному етапі розвитку знаходяться елементи, які руйнують духовні начала культури. Саме цивілізація, за поглядами М.Бердяєва, здійснює життя. Основа будь-якої цивілізації – це техніка, культура – це лише ілюзія, надбудова. Культура визначається релігією, цивілізація – розумом. Культура базується на особистості, цивілізація звільняє особистість.

М.Вебер вважав, що релігія створює основу цивілізації.

Л.Гумільов досліджував становлення цивілізації через процес етногенезу.

Література:

Цивилизация: эволюция слова и группы людей. М 1991.

Гумилёв Л.Н. “География этноса в исторический период”. Л. 1990.

Кууси П. “Этот человеческий мир”. М.1988.

Массон В. “Первые цивилизации” Л. 1989.

Журнал “Полис” 1995, №1

Сорокин П.Л. “Социологические теории и современность”, М.1992.