12.2. Знання як стратегічний ресурс інноваційних змін

У сучасних умовах соціально-економічного розвитку основним ресурсом всіляких трансформацій, як було доведено раніше, стає інформація. Проте інформація сама по собі варта малого. Тільки перероблена певним чином, усвідомлена та передана інформація стає дійовим фактором життєдіяльності. Саме цей процес і наро­джує знання - вірне відображення дійсності в мисленні людини.

Знання є найважливішим інструментом, знаряддям і предметом праці. Виходячи з цього, одною з основних задач сьогодення є фо­рмування такого комплексу знань, засвоєних і закріплених у люд­ському інтелекті, уміннях, навичках, який стане основою розвитку особистості як суб'єкта прогресивних перетворень.

Виходячи з того, що розвиток сучасного інтелектуального поте­нціалу проявляється не стільки в безмежному збільшені обсягів знань, скільки у їхній постійній диференціації, урізноманітненні та ускладненні, то й знання мають свою структуру і підрозділяються на певні групи. Так, С. Саніель, І. Карсавін, В. Рубан поділяють знання на три групи.

Перший з цих дослідників виділяє групи: - інструментальних знань, тобто знання в комплексі дій та контролю;

374

375

• інтелектуальних знань, тобто знання з нематеріальної культури;

• духовних знань, тобто знання в духовній сфері. Другий поділяє значення на такі групи:

• практичних знань, тобто ті, які виникають і функціонують у кон­тексті різних виробничих і політичних практик;

• духовно-практичних знань, тобто знання про спілкування, куль­тове, регулятивне, художнє тощо;

• теоретизованих знань, тобто ті, які є результатами дослідницької діяльності і існують у формах ідеології, філософії, теології і нау­ки.

Третій розрізняє групи знань:

• відомих (ті, що передаються від людини людині);

• прогалиних (які отримуються в результаті наукових досліджень та розробок);

• таємниць (ті, що ще неотримані).

Інші науковці, наприклад М. Беккер, виділяє тільки дві групи знань: загальні, які підвищують продуктивність праці індивіда неза­лежно від того, де він їх отримав і де він працює, та специфічні, тобто знання, які цінні тільки в межах конкретної установи, підприємства, місця де працює індивідум. Ф. Махлуп виділяє цілих п'ять типів знань: практичні (професійні, підприємницькі, навичок фізичної пра­ці, ведення господарства тощо), інтелектуальні, некорисні та розва­жальні, духовні, небажані (що перебувають поза сферою інтересів індивіда, здобуваються випадково і зберігаються безцільно).

Узагальнюючи точки зору науковців щодо групування знань, можна стверджувати, що склався конкретний поділ знань на зага­льного характеру, тобто ті, що становлять основу інтелекту індиві­ду і специфічного, тобто суто професійного характеру.

Крім цього, у системі знань можна виділити теоретичні й при­кладні знання. Перші дають комплексне, системне уявлення про об'єкт спостереження (дослідження). Другі - це інформація про конкретне явище та його особливості.

У сучасних умовах знання стають не тільки важливим ресурсом, а й вирішальним фактором виробництва, оскільки суспільний роз­виток все більше залежить не від матеріальних факторів виробни­цтва, а від здатності індивіда отримувати та використовувати нові знання.

За своїми якостями та властивостями знання відрізняються від традиційних чинників виробництва. У них суперечливо поєднують-

ся справжня безмежність - з рідкісністю вищого рівня, об'єктивний характер - з безпрецедентним суб'єктивізмом, невичерпність - із здатністю до тиражування імітації.

Знанням, як ні якій іншій категорії суспільно-економічного роз­витку, притаманні властивості рідкісності, неможливості виклю­чення із споживання, морального старіння, невідтворюваності.

Так, рідкісність безумовно притаманна для всіх матеріальних благ. Проте носить зовсім інше навантаження у поєднанні з інфор­мацією і знаннями. Сучасні технологічні засоби дозволяють збіль­шувати обсяги тиражування, передачу інформації за умови, що витрати на таку діяльність можуть наближатися до нуля. При цьому здатність до практично необмеженого тиражування інформації і знань не заперечує їхньої рідкісності, оскільки остання проявляєть­ся і в інших, вищих формах.

Неможливість виключення знань із споживання дає підстави від­нести їх до суспільних благ. Використання інформації і знань не обмежує можливості доступу до тієї самої інформації інших лю­дей. Водночас споживання і використання знань сприяє появі нової інформації, нових знань.

Споживання знань одним індивідуумом не означає зникнення їх, у той час як споживання матеріальних благ веде до поступового їх зникнення. Знанням також властива здатність морального старіння, тобто зменшення їх суспільної цінності. Проте така властивість знань не є абсолютною, оскільки дуже часто необхідно використо­вувати ретроінформацію, опиратися на знання, які були отриманні давно і деякий час не використовувались. Старіння може проявити­ся у відносній втраті їх цінності порівняно з цінністю нових знань, але неможливе їх повне знецінення, оскільки їх цінність залишаєть­ся в історично-інформаційному аспекті.

Знання є органічною складовою процесу суспільного виробницт­ва. Праця індивідуума, який володіє інформацією і знаннями, пере­стає бути просто раціональною діяльністю. Це творчий процес, який важко оцінити конкретними показниками. Оскільки чим біль­ший обсяг знань передбачається виробничим процесом, чим більше знань використовується, тим більша частка творчості та накопи­чення нових знань. Індивідуум як носій інформації та володар знань стає унікальним ресурсом виробництва. Невідтворюваність особистісного фактора - людей з високими інтелектуальними, комуніка­тивними та практичними навичками - зумовлює надзвичайну

376

377

складність навіть приблизного визначення цінності їхнього потен­ціалу.

Таким чином, поширення знань разом із специфікою розвитку їх особливостей знаходить прояв у тенденції до зміни фундаменталь­них основ традиційних вартісних відносин. Це відбувається тому, що досить важко обчислити витрати на вироблення арсеналу інфо­рмації і знань, які стають головними елементами виробничого про­цесу. Звідси й саме поняття «витрати виробництва» відносно суспільних благ також втрачає свою раціональність. З іншого боку, процес суспільного відтворення дедалі більше втрачає свою тради­ційну суто економічну форму.

Значного поширення набуває виробнича діяльність, орієнтована на досягнення спільного блага і підвищення якості життя. Знання викликають відчутні зрушення у відносинах власності, влади, роз­поділу, трудової структури тощо. Як об'єкт власності, знання впли­вають на всю систему відносин власності. Доступність знань для всіх людей не обмежується ніякими соціальними перепонами. Єди­ною межею щодо цього виступає природна здатність людини до їх засвоювання. Якщо матеріальні об'єкти власності можуть належати обмеженій кількості власників, то знання доступні будь-якій кіль­кості осіб. Споживання та використання знань одним індивідом не виключає інших людей із цього процесу. Знання та інформація мають властивість необмежено збільшуватись і накопичуватися. А це, у свою чергу, призводить до активного руху факторів виробни­цтва, розробки нових ідей, способів та методів їх впровадження і практичного використання, що і є основою формування та розвитку інноваційного суспільства.

Знання, як один з основних елементів прогресу людства, має й свої конкретні закони формування та розвитку.

Перший з них - закон здобування знань. Він полягає в тому, що здобування знань відбувається в результаті процесу «тезис - аналіз

- синтез».

Вперше цей закон відкрив Гегель, який довів, що центром систе­матизації теорії діалектики є поняття розвитку, тобто рух чистої думки у зростаючому ланцюгу категорій, які стають дедалі конкре­тнішими. Дієвою силою розвитку є протиріччя - внутрішнє джере­ло розвитку у вигляді тріади: тезис - аналіз - синтез. Доводиться цей закон через опанування його властивостей.

Так, тезисна обробка інформації відображає результат послідов­ного збору та систематизації усіх видів інформації за змістовими складовими та їхнього кількісного упорядкування у певній послідо­вності.

Аналіз є процесом виявлення та конкретизації суті, яка міститься у відібраній множині, розподілу цієї множини на класи з урахуван­ням певних критеріїв оцінки. Аналіз робиться для оцінки об'єкта спостереження (дослідження), тобто він порівнюється з певним ета­лоном. Таку роботу виконує експерт, знавець предметної галузі, знання якого є джерелом формування бази знань. Одержання інфо­рмації про предметну галузь від експертів і вираження її мовою по­дання знань є добуванням знань.

Синтезна обробка інформації - це логічне об'єднання результатів двох попередніх процесів і отримання на цій основі якісно нових знань для прийняття рішень, тобто це реалізація інформаційно-логічної системи, яка служить для переробки наявної інформації з метою отримання якісно нових знань та практичних навичок.

Другий закон - закон узагальнення знань. Він полягає в тому, що знання, здобуті в результаті процесу тезис - аналіз - синтез, є знан­нями вищого ступеня ієрархії.

В результаті об'єднання цих двох законів одержуємо загальний закон отримання, накопичення та реалізації знань - закон когнитивності. Використовуючи такий закон, можна створити інтелектуа­льні інформаційні системи, які матимуть розвинуті бази даних і працюватимуть під керівництвом оптимальних банків знань, що, у свою чергу, кардинально змінить економіку та соціальні орієнтири розвитку країни. А від того, наскільки будуть розроблені інтелекту­альні інформаційні системи, буде визначено рівень науково-технічного та інноваційного розвитку суспільства.