17.4. Способи комерціалізації інтелектуальної власності

Майнові права на об'єкт права інтелектуальної власності є сукупністю:

• права володіти об'єктом права інтелектуальної власності;

• права користуватися об'єктом права інтелектуальної власності;

• права розпоряджатися об'єкт права інтелектуальної власності. Це обумовлює наявність різноманітних способів комерціалізації

об'єктів інтелектуальної власності, основними з яких є (рис. 17.4):

• використання об'єктів права інтелектуальної власності у влас­ному виробництві;

• внесення прав на об'єкти права інтелектуальної власності до ста­тутного капіталу підприємства;

• передача (продаж) прав на об'єкти права інтелектуальної власності. Комерціалізація через використання об'єктів інтелектуальної

власності у власному виробництві вважається найбільш вигідною у зв'язку з тим, що прибуток від продажу інноваційного продукту за­лишається у правоволодільця об'єктів інтелектуальної власності.

Комерціалізація може здійснюватися шляхом внесення прав на об'єкти інтелектуальної власності до статутного капіталу підприємства [6].

С пособи комерціалізації об'єктів інтелектуальної власності (ОІВ)

Передача прав на ОІВ

Внесення прав на ОІВ до статутного капіта­лу підприємства

Уступка (продаж) прав влас­ності на ОІВ

Передача права на використання ЮВ

За ліцензійним до­говором

За договором комерцій­ної концесії (франшизи)

За договором лізингу

Рис. 17.4. Основні способи комерціачізації об 'ектів інтелектуальної власності

За рішенням засновників інтелектуальну власність можна вноси­ти до статутного капіталу замість майна, грошей та інших матеріа­льних цінностей.

Використання інтелектуальної власності в статутному капіталі дозволяє:

• сформувати значний за своїми розмірами статутний капітал без відволікання коштів й забезпечити доступ до банківських креди­тів і інвестицій, використовуючи інтелектуальну власність як об'єкт застави нарівні з іншими видами майна;

• амортизувати інтелектуальну власність у статутному капіталі і замінити її реальними коштами, включаючи амортизаційні від­рахування на собівартість продукції, тобто капіталізувати інте­лектуальну власність;

• авторам і підприємствам - власникам об'єктів інтелектуальної власності стати засновниками (власниками) при організації дочі­рніх і самостійних фірм без відгалуження коштів [9, 18].

Якщо правоволоділець не передбачає використовувати об'єкти інтелектуальної власності у власному виробництві, комерціалізація може відбуватися шляхом повної або часткової передачі прав на об'єкти інтелектуальної власності іншій фізичній або юридичній особі.

Продаж прав у повному обсязі (продаж охоронного документа - патенту або свідоцтва) проводиться через договір купівлі-продажу, за яким у результаті передачі права власності на об'єкт інтелектуальної власності власник втрачає всі майнові права на нього. Проданий патент на винахід перереєстровується на ім'я нового правоволодільця і до нього переходять всі майнові права на цей об'єкт.

Одним із найбільш поширених способів комерціалізації інтелек­туальної власності є ліцензування. Торгівля ліцензіями є головним і найбільш ефективним засобом просування нововведень в різні га­лузі виробництва [8, 9, 10, 12].

Результати інтелектуальної діяльності трансформуються в інно­ваційний продукт і можуть бути реалізовані на ринку за певну ви­нагороду. Передача такого продукту здійснюється у вигляді продажу ліцензії на його використання. Ліцензія являє собою дозвіл на виробничо-комерційне використання знань, науково-технічних досягнень, виробничого досвіду та інших результатів ін­телектуальної діяльності на умовах відповідно до ліцензійної угоди між продавцем (ліцензіаром) та покупцем (ліцензіатом).

574

575

В Україні поняття «ліцензія» на внутрішньому ринку довгий час практично не використовувалося. Ліцензії купувалися, в основно­му, у закордонних фірм, і лише деякі фірми, такі як Київський ін­ститут електрозварювання ім. Є.О. Патона, продавали власні ліцензії за кордон.

За даними Держкомстату України станом на 1 січня 2005 р. зага­льна кількість чинних ліцензій, ліцензійних договорів і договорів про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності становила 767 одиниць, з яких 42 договори укладені із зарубіжними партнерами. Строк дії більше половини ліцензійних договорів ста­новить 5 років і менше [16, с. 309].

Згідно з укладеними договорами вітчизняним та іноземним парт­нерам надані виключні майнові права та видані ліцензії на викорис­тання 499 об'єктів права інтелектуальної власності, у т. ч. на 49 винаходів, 18 корисних моделей, 12 промислових зразків, 101 тор­говельну марку, 10 комерційних таємниць, 57 комп'ютерних про­грам. За кордон передані права тільки на 11 об'єктів. Обсяг реалізованої підприємствами України продукції, що вироблена на основі використання об'єктів права інтелектуальної власності, ста­новив 11375,3 млнгрн [16, с. 310].

У світовій та вітчизняній практиці за ліцензійним договором завжди передбачається виплата певної грошової винагороди ліцензіару. Основними видами ліцензійних платежів є: паушальний, ро­ялті, комбінований.

Паушальний платіж являє собою певну твердо зафіксовану в уго­ді суму ліцензійної винагороди, що встановлюється, виходячи з оцінок очікуваної економічної ефективності і прибутків ліцензіата (особи, що придбала ліцензію) на основі використання ліцензії. Платіж може здійснюватись одноразово або частинами, але обов'язково на початковій стадії дії ліцензійної угоди.

Паушальний платіж застосовують у випадках: коли ліцензіатом є. фірма, не відома на ринку, і є сумнів, чи зможе вона налагодити ус­пішний випуск і комерційну реалізацію предмета ліцензії; коли важко проконтролювати обсяг випущеної за ліцензією продукції; коли ліцензіару не гарантовано отримання необхідних для розрахунку даних.

Роялті (від англ. royalty - королівські привілеї) - це періодичний платіж за право користування ліцензією на товари, винаходи, патенти, нововведення впродовж усього строку дії ліцензійної угоди. Роялті являє собою своєрідну форму участі ліцензіара у прибутках ліцензіата

Ставка роялті залежить від багатьох чинників, основними з яких є наявність або ж відсутність патентної охорони предмета лі­цензійної угоди. За інших рівних умов більш високу ціну має ліцен­зія, за якою передаються: патентні права; ноу-хау; технічні характеристики предмета ліцензії; технічна документація; резуль­тати аналізу конкурентних пропозицій.

У практиці міжнародної торгівлі ліцензіями ставки роялті зазвичай визначаються емпірично, на основі встановлених для окремих галузей промисловості усереднених ставок роялті за раніше підписаними ліце­нзійними угодами [12, с. 238]: наприклад, для хімічної промисловості - 3-5%; на електротехнічне обладнання - 4-7; на інженерні розробки -8-15; ставка ліцензій на торговельну марку з ціни товару - 1-10%.

За базу роялті можуть використовувати прибуток, додатковий прибуток, обсяг продажу, витрати. У табл. 17.2 наведено формули розрахункової ціни ліцензії залежно від бази роялті.

Таблиця17.2 Визначення розрахункової ціни ліцензії

База роялті	Розрахункова формула ціни ліцензії, С
Прибуток (дохід) ліцензіата	т с = £/7,./>/юо, м де Я, - прибуток (дохід) ліцензіата від використан­ня предмета ліцензії в /-му році; Рі - ставка роялті в /-му році як частка прибутку ліцензіара, %; Т -строк дії лі цензійної угоди, років.
Обсяг реалізації лі­цензійної продукції у вартісному виразі	С = £^2,^/100, де V, - обсяг реалізації ліцензійної продукції, що планується в /-му році, в натуральному виразі; 2, -світова ціна одиниці ліцензійної продукції в /-му році; Р, - ставка роялті в /-му році, %.
Фізичний обсяг реалізації	де Р: - ставка роялті у вартісному виразі з одиниці реалізованої продукції.
Вартість сировини	г с = ]Гм,^/іоо, м де Мг вартість основної сировини в /-му році; Р, - ставка роялті в /-му році, %.

576

37^ім 577

Оцінку ринкової вартості предмета ліцензії слід виконувати, вра­ховуючи маркетингові підходи. Вона має включати:

1. аналіз ознак споживчого попиту, новизни, унікальності й ефек­тивності предмета ліцензії стосовно конкурентів;

2. визначення й вибір конкуруючого аналога у сфері дії предмета ліцензії;

3. оцінку ринкових критеріїв предмета ліцензії за даними конку­руючого аналога;

4. варіативний розрахунок вартості предмета ліцензії за обґрунто­ваними критеріями;

5. пошук компромісної оцінки предмета ліцензії, з урахуванням ризику повернення капіталу.

П ерерахунок поточних платежів а роялті у паушальні можна здійснювати методом дисконтування:

де С_ri - сума роялті, яка має бути виплачена в i-му році;

r - ставка дисконту;

п - рік платежу роялті;

Т- розрахунковий строк дії ліцензійної угоди.

Комбіновані платежі є найбільш поширеними та передбачають виплату ліцензіару ліцензіатом первинного платежу до початку ви­робництва інноваційної продукції з подальшою виплатою залишку розрахункової ціни ліцензії як роялті після початку її реалізації. Та­ким чином, ліцензіар має можливість отримувати платежі від дохо­ду ліцензіата протягом усього строку дії ліцензійного договору.

Використання різних методичних підходів до визначення ринко­вої вартості ліцензій на основі маркетингових досліджень сприяти­ме врахуванню інтересів усіх учасників ліцензійних відносин.

Новим способом передачі! прав інтелектуальної власності у віт­чизняній практиці є комерційна концесія (франчайзгінг) [2, 29]. За договором комерційної концесії правоволоділець (franchiser) за оплату бере на себе зобов'язання надати користувачеві (franchisee) право користування комплексом належних цій стороні прав з ме­тою виготовлення та продажу певного виду продукції, включаючи інноваційну продукцію, а також надання послуг.

За допомогою франчайзингу здійснюється оплатне передання пакета виключних прав (франшизи) на об'єкти інтелектуальної вла­сності, комерційну інформацію, знаки для товарів та послуг, фірмо-

ве найменування для використання іншим суб'єктом в його підпри­ємницькій діяльності.

Правоволоділець за допомогою франчайзингу отримує додатко­вий дохід у вигляді плати. Ціну договору комерційної концесії ста­новить винагорода, яку користувач виключних прав інтелектуальної власності сплачує правоводільцеві. На практиці та­ка винагорода найчастіше складається з двох частин: плати за при­єднання до фірмової мережі правоволодільця та періодичних платежів, що визначаються у відсотках від прибутку користувача.

Договір франшизи відрізняється від ліцензійного договору тим, що права передаються на пільговій основі. Так, користувач отримує готову технологію під відомою торговельною маркою, що значно зменшує ризики її впровадження.

Комерціалізація прав на об'єкти інтелектуальної власності за до­говором лізингу є відносно новою формою. За договором лізингу передається різне технологічне обладнання, верстати, прилади то­що, які виконані на рівні винаходів і захищені патентами. Тобто ра­зом з технологічним обладнанням і процесом передається право користуватися об'єктом інтелектуальної власності. Комерціалізація через лізинг дозволяє підприємцям відкривати і розширяти власну справу при обмеженому статутному капіталі, оперативно викорис­товуючи у виробництві інноваційні технології.

Комерціалізація результатів інноваційної діяльності потребує проведення аудиту (правової експертизи). При комерціалізації шляхом використання об'єктів інтелектуальної власності у власно­му виробництві і передачі прав на них аудит доцільно здійснювати за схемою «об'єкт - охоронні документи - права - вартість - об­лік».

При цьому аудит юридично значимих документів проводиться у такій послідовності:

• перевірка наявності або оформлення документів, які дозволяють ідентифікувати об'єкт інтелектуальної власності у виді зафіксо­ваної на матеріальних носіях інформації про його форму, зміст, конфіденційність;

• перевірка наявності і дійсності офіційних охоронних документів щодо зареєстрованих або запатентованих об'єктів промислової власності;

• перевірка наявності і дійсності документів, що підтверджують факти виникнення або одержання прав за договором комерційної

Я7-

574

концесії, ліцензії або довірчого управління від первісного правоводільця;

• перевірка наявності і правильності оформлення документів про вартість об'єктів інтелектуальної власності;

• перевірка правильності оформлення первинних і зведених облі­кових бухгалтерських документів.

При комерціалізації шляхом внеску прав на об'єкти інтелектуа­льної власності до статутного капіталу підприємства аудит юриди­чно значимих документів доцільно проводити за схемою «об'єкт - установчі документи — охоронні документи — права — вартість — облік». Відмінність порівняно з попередньою схемою полягає у не­обхідності відповідного оформлення установчих документів, в яких відображаються розмір і порядок формування статутного капіталу, внесків за рахунок майна і майнових прав, у тому числі шляхом оплати акцій (часток) майном і майновими правами інтелектуальної власності.