17.2. Інтелектуальна власність та її трансформація в інноваційний продукт

Основою будь-якої інновації, як правило, є інтелектуальна влас­ність. Особливої актуальності набувають питання сутності та об'єктів права інтелектуальної власності в умовах сучасної законо­давчої бази, трансформації інтелектуальної власності в інновацій­ний продукт.

Поняття «інтелектуальна власність» охоплює три основні складові:

• інтелектуальний продукт - продукт творчої діяльності, що має значення для певного, інтелектуально підготовленого кола осіб;

• інтелектуальна власність - сукупність прав особи на результати інтелектуальної, творчої діяльності;

• нематеріальний актив - цінності, що належать підприємству, у вигляді патентів, технологічних та технічних новітніх досяг­нень, інших об'єктів інтелектуальної власності [12, с. 12].

Об'єктами права інтелектуальної власності можуть бути наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; комп'ютерні програми (авторське право); виконання (суміжні пра­ва); раціоналізаторські пропозиції; комерційні (фірмові) наймену­вання, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні назви; комерційні таємниці [2].

В умовах ринкових відносин інтелектуальна власність стає пред­метом купівлі-продажу, надання у заставу, об'єктом внеску в стату­тний капітал підприємства, страхування. Будь-який винахід (корисна модель, промисловий зразок та ін.) - це ідея, поняття що­до нового об'єкта техніки, які стають товаром тільки тоді, коли во­ни мають споживчу вартість. Доведення ідеї до рівня інновації з метою одержання прибутку від їх освоєння або продажу є процесом комерціалізації. У процесі комерціалізації виникає необхідність трансферу технологій.

Трансфер технологій - це передача технології, що оформляється шляхом укладення двостороннього або багатостороннього договору між фізичними та юридичними особами, яким установлюються, змінюються або припиняються майнові права і обов'язки щодо тех­нології (її складових). Передача технології може здійснюватися за кордон або на внутрішній ринок країни на комерційних засадах [3].

У Законі України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» визначені засади державної політики у сфе­рі комерціалізації результатів науково-дослідної діяльності, право­вих, організаційних та економічних основ державного регулювання діяльності у сфері експорту та імпорту технологій, залучення інвес­тицій у їх створення та впровадження.

На рівні законодавчого акта [3] введена низка дефініцій, таких як.

• технологія - результат інтелектуальної діяльності, сукупність систематизованих наукових знань, технічних, організаційних та інших рішень про перелік, строк, порядок та послідовність вико­нання операцій, процесу виробництва та реалізації і зберігання продукції, надання послуг;

• високі технології - технології, які розроблені на основі новітніх наукових знань, за своїм технічним рівнем перевищують кращі вітчизняні та іноземні аналоги і спроможні забезпечити передові позиції на світовому ринку наукомісткої продукції;

• патентна чистота - властивість технологій (їх складових) бути вільно використаними в певній державі без загрози порушення чинних на її території охоронних документів (патентів) на об'єк­ти права інтелектуальної власності, які належать третім особам, визначена згідно з чинними охоронними документами на ці об'єкти та нормативно-правовими актами держави, де плануєть­ся використання зазначених технологій та їх складових, а також відповідно до конкретного періоду часу, обумовленого строком дії охоронних документів на складові технологій на території та­кої держави.

Трансформація інтелектуальної власності в інноваційний про­дукт здійснюється за такими етапами [8, 9]:

1. вибір варіанта створення нового виробу або нової продукції (на основі дієздатної моделі, розробки принципово нового виробу або нової продукції);

2. генерація і відбір найбільш вдалих ідей щодо створення нового виробу або нової продукції;

3) фільтрація (відбір) ідей - вилучення непридатних для подальшо­го розгляду;

4) кінцевий вибір ідеї;

5) етап НДДКР і створення конструкторського прототипу;

6) створення продукції для дослідження в ринкових умовах;

566

567

7. реалізація більш масштабних планів: модифікація виробів та їх дрібносерійне виробництво або модифікація продукції та її об­межене виробництво; освоєння ринку та його сегментів; визнан­ня, що ідея була хибною; припинення виробництва;

8. зустрічне рішення про випуск нового виробу та його серійне або масове виробництво, або виробництво нової продукції у великих розмірах.

Інтелектуальна власність може розглядатися як довгостроковий і перспективний вид вкладення капіталу. Однією з форм виявлення інтелектуальної власності є нематеріальні активи [19, 22, 31], які є відносно новим об'єктом вітчизняного фінансового обліку.

Правовою основою належності об'єктів промислової власності конкретному підприємству і, відповідно, визнання їх його немате­ріальними активами є наявність охоронних документів. Охоронни­ми документами можуть бути патенти, свідоцтва, ліцензійні угоди, свідоцтва про реєстрацію підприємства; акти або протоколи відпо­відної комісії щодо факту створення ноу-хау, угоди про передачу ноу-хау (безпатентної ліцензії). Правовою основою належності об'єктів авторського права конкретному підприємству є авторські й інші угоди на комп'ютерні програми, бази даних тощо.

Права на об'єкти інтелектуальної власності стають нематеріаль­ними активами після того, як вони будуть відображені у бухгалтер­ському обліку. Для цього необхідно встановити ціну прав на об'єкти інтелектуальної власності і термін їх служби, величина яких буде впливати на розмір амортизаційних відрахувань.

Сучасна вітчизняна система бухгалтерського обліку, згідно з П(С)БО-8 «Нематеріальні активи» [19] передбачає поділ об'єктів інтелектуальної власності на дві групи: перша - це об'єкти, які мо­жуть бути відображені в балансі юридичної особи; друга - об'єкти, які в балансі юридичної особи відображені бути не можуть.

Придбаний чи отриманий об'єкт інтелектуальної власності відо­бражається в балансі юридичної особи, якщо існує вірогідність отримання майбутніх економічних вигод, пов'язаних з його вико­ристанням. Це стає можливим, коли підприємство має намір, техні­чну можливість і ресурси для доведення об'єкта інтелектуальної власності до стану, в якому він придатний для реалізації чи викори­стання; або ж можливість отримання майбутніх економічних вигод від реалізації чи використання активу.

Права власності юридичної особи на нематеріальні активи відо­бражаються в активі балансу за статтею «Нематеріальні активи» (залишкова вартість - код 010, первинна - код 011) й у пасиві бала­нсу за статтею «Статутний капітал» (код 300). В усіх інших випад­ках витрати на створення об'єкта інтелектуальної власності стосуються витрат звітного періоду, самі ж об'єкти інтелектуальної власності стають об'єктами відкладеного попиту й обліковуються на позабалансовому рахунку.

У процесі трансформації інтелектуальної власності в інновацій­ний продукт обов'язковою є оцінка вартості об'єктів інтелектуаль­ної власності. Проблема оцінки ускладнюється тим, що далеко не завжди об'єкт інтелектуальної власності є самостійним об'єктом продажу. У більшості випадків він складає певну частину такого об'єкта, захищає його основу чи якийсь фрагмент. Отже, частка об'єкта інтелектуальної власності в усьому об'єкті продажу має бу­ти узгодженою всіма зацікавленими сторонами:

• замовниками об'єктів прав інтелектуальної власності;

• розробниками об'єктів прав інтелектуальної власності;

• користувачами об'єктів прав інтелектуальної власності.

У зв'язку з цим особливої актуальності набуває оцінка вартості інтелектуальної власності.