11.2. Оновлення техніко-технологічної бази підприємства і продукції

Оновлення техніко-технологічної бази підприємства відбувається в різних формах - нове будівництво, розширення, реконструкція і техні­чне переозброєння. Нове будівництво - це будівництво споруд, здійс­нюване на нових площах. Розширення діючих підприємств основного виробництва відбувається шляхом будівництва нових або розширення допоміжних цехів і комунікацій, здійснюваного на території діючого підприємства або на дільницях, що примикають до неї. Реконструкція

• це здійснюване по єдиному проекту переустаткування виробництва, що може включати в собе як будівництво нових, так і розширення ді­ючих об'єктів, допоміжного виробництва, але виключає будівництво і розширення об'єктів основного виробництва. Технічне переозброєння

• комплекс заходів щодо підвищення техніко-технологічного рівня окремих виробництв, цехів і ділянок на основі впровадження передо­вої техніки і технології, механізації й автоматизації виробництва, мо­дернізації і заміни застарілого і фізично зношеного устаткування новим, більш продуктивним, а також щодо удосконалення загальноза­водського господарства і допоміжних служб.

За часів панування централізованої планової економіки і адміністра­тивно-директивних методів управління нею оновлення техніко-технологічної бази підприємств і випуск нової продукції здійснювалися на основі діючих народногосподарських планів розвитку науки і техні­ки, планів виробництва, планів капітальних вкладень. З переходом на­шої країни до ринкової економіки механізми управління, які були сформовані для планової економіки, перестали діяти. За ринкових принципів господарювання у підприємств є значні можливості само­стійного вибору того чи іншого напряму розвитку і відповідного вико­ристання будь-якого комплексу методів управління своєю діяльністю. Успіх в ній забезпечується випуском нової продукції високої якості, скороченням витрат на неї і гнучкістю реакції на поведінку споживачів. Головний фактор розв'язання вказаних проблем - науково-технічний розвиток і інноваційна діяльність. Тільки на основі підвищення техніко-технологічного рівня виробництва, впровадження нових технологічних процесів, удосконалення організації праці і управління можна вирішити проблему підвищення якості продукції, її конкурентоспроможності на світовому ринку. Техніко-технологічний рівень підприємства повинен

забезпечувати конкурентоспроможність його за показниками якості продукції, витратами і ефективністю виробництва.

Для забезпечення своєї перспективної і поточної конкурентосп­роможності підприємства зобов'язані самостійно і цілеспрямовано формувати і здійснювати науково-технічну і інноваційну політику. Під нею слід розуміти поведінку підприємства по відношенню до процесу інновацій, яка включає: розробку стратегії, програм і пла­нів інноваційної діяльності; контроль за ходом розробки нової про­дукції і її впровадженням; координацію діяльності в цій царині у виробничих підрозділах; забезпечення фінансовими і матеріальни­ми ресурсами програм нововведень; провадження інноваційної дія­льності кваліфікованим персоналом; створення тимчасових цільових груп для комплексного вирішення інноваційних проблем

У рамках реалізації цієї політики оновлення техніко-технологічної бази підприємства і продукції відбувається через си­стему стратегічного, поточного і оперативного управління підпри­ємства з виконанням ряду спеціальних функцій відносно науково-технічної та інноваційної діяльності. В наукових публікаціях, на­вчальній літературі наводиться багато найменував цих функцій. В систематизованому вигляді їх сукупність подається за схемою, на­приклад, запропонованою Н.Ю. Кругловою [5]. Ця схема включає функції: з загального керівництва щодо інноваційного розвитку підприємства; управління на стадіях досліджень і проектування; виготовлення та освоєння нової і модернізованої продукції у виро­бництві; управління якістю продукції на стадіях її обігу та спожи­вання. На кожній з вказаних стадій виконується багато конкретних функцій. Так, загальне управління включає в себе аналіз зовніш­нього середовища підприємства з виявленням загроз і можливос­тей, маркетингові дослідження внутрішніх і зовнішніх ринків товарів і технологій, прогнозування розвитку перспективних техно­логій в галузях виробництва, які представляють інтерес, розробку стратегії техніко-технологічного розвитку підприємства і політики в галузі якості продукції та ще ряд напрямів діяльності.

Функції управління на стадії виготовлення і освоєння нової про­дукції у виробництві полягають у забезпеченні якості матеріалів, напівфабрикатів і комплектуючих виробів, нагляді за технологіч­ними процесами, контролі якості і випробування продукції, органі­зації метрологічного її забезпечення, сертифікації продукції і виробництва тощо.

346

347

Функції управління якістю продукції на стадії обігу полягають у: забезпеченні стабільності (збереження) якості продукції при її скла­дуванні, відвантаженні і транспортуванні; організації взаємовідно­син зі споживачами щодо якості продукції; захисті прав споживачів тощо.

На стадії споживання (експлуатації) продукції функції управлін­ня зводяться, в основному, до організації сервісного (гарантійного) обслуговування товарів та аналізу динаміки параметрів якості про­дукції в процесах споживання.

Реалізація зазначених функцій з управління науково-технічним розвитком підприємства стає прерогативою інноваційного менедж­менту. Визначальним завданням для нього є вдосконалення техніко-технологічної бази підприємства, здатної до створення нового продукту і більшої насиченості ринку існуючого продукту.

Інноваційний менеджмент здійснюється через систему форму­вання стратегії і цілей інноваційної діяльності; стратегічного, пото­чного і оперативного її планування; організації проведення відповідних робіт та контролю за їх виконанням.

Інноваційна стратегія є важливою складовою частиною загальної стратегії кожного підприємства і базується на стратегічному управ­лінні його підприємницькою діяльністю загалом, відповідно до розробленої філософії його існування, та верховних принципах дія­льності [4]. Вона задає цілі інноваційної діяльності, вибір засобів їх досягнення і джерел залучення для цього ресурсів, визначає спря­мованість і зміст нововведень, які відповідають потребам і змінам зовнішнього середовища, а в кінцевому рахунку - інтересам спо­живача (покупця, клієнта).

За своєю змістовою спрямованістю стратегічне управління інно­ваціями носить прагматичний характер. В ньому на передньому плані стоять реальні факти і потенційні можливості, які підприємс­тво повинно враховувати, щоб забезпечити собі успіх у майбутньо­му. В той же час стратегічні інноваційні цілі, як правило, не мають кількісної характеристики. Вони формулюються у вигляді деклара­цій про інноваційні наміри, з яких формується підприємницька концепція підприємства, визначаються її базові і функціональні стратегії і розробляється формальна система оперативних планів забезпечення. Можливими варіантами функціональної стратегії можуть бути: модернізація діючої техніко-технологічної бази; пе-

реоснащення виробництва на базі нових технологій; повна органі­заційно-технічна реконструкція виробництва продукту.

Єдиної для всіх підприємств моделі інноваційної стратегії не іс­нує, рівно як і єдиного універсального стратегічного управління ін­новаціями. Кожне підприємство, яке діє в ринковій економіці, унікальне за своїми характеристиками. Тобто і зміст стратегічного управління інноваційним процесом є унікальним, а його форми і методи не можуть тиражуватися для багатьох підприємств.

У літературних джерелах з проблеми інноваційної діяльності зу­стрічаються назви інноваційних стратегій, такі як базові і функціо­нальні, наступальні, захисні та оборонні, імітаційні, вичікувані, безпосереднього реагування, авангардні, імітаційні тощо [2,4,7,10]. А крім того, ще розробка технологій, здатних забезпечити лідерст­во в одному із сегментів ринку («вузьке сканування»), стратегія технологічного стрибка, що забезпечує довгострокові переваги в конкуренції [5]. Про деякі з них вже згадувалося у попередніх роз­ділах цього підручника, інші матеріали відносно даного питання подаються в наступному розділі.

Одним з основних елементів системи управління інноваційною діяльністю, найважливішим процесом прийняття управлінських рішень в організації оновлення техніко-технологічної бази і проду­кції підприємства є планування. Воно є також системою, яка вклю­чає в себе сукупність специфічних інструментів, структурних органів, інформації і процесів, спрямованих на розробку і виконан­ня планів, розрахунків для вибору і обґрунтування рішень, необхід­них для їх безумовного досягнення. Цей процес складається з окремих фаз, стадій і етапів, що знаходяться у визначеному логіч­ному взаємозв'язку і здійснюються в постійно повторюваній послі­довності, утворюючи в організації специфічний плановий цикл. Циклічність планування інновацій забезпечується прямими і зворо­тними зв'язками й обумовлюється, з одного боку, необхідністю по­слідовної деталізації планових завдань за окремими періодами часу, за ієрархічними рівнями планів і змісту завдань, а з іншого боку - визначається вимогами актуалізації планів відповідно до виникаю­чих відхилень чи нових розумінь менеджменту.

В процесі планування здійснюється: - обґрунтований вибір напрямів і заходів щодо розвитку техніко-технологічної бази підприємства в цілому і для кожної його стру­ктурної одиниці;

348

349

• формування програм досліджень, розробок і виробництва інно­ваційної продукції; розподіл програм і окремих завдань за пев­ними відрізками часу і закріплення їх за виконавцями;

• встановлення календарних строків проведення робіт за окремими проектами;

• розрахунки потреб у ресурсах та розподіл їх за виконавцями на основі бюджетних розрахунків.

Плани являють собою найбільш розповсюджені в інноваційному менеджменті управлінські рішення. При їхній підготовці прово­диться глибокий аналіз проблем, розробляються прогнози, дослі­джуються всі альтернативи і виробляється економічне обґрунтування найбільш раціонального рішення. Планування вно­сить високий рівень економічної обґрунтованості і раціональності в систему менеджменту в організації.

Планування оновлення матеріально-технічної бази і продукції підприємства виконує функції, насамперед, щодо цільової орієнта­ції всіх учасників на досягнення генеральних цілей інноваційної програми в цілому і координації діяльності всіх учасників іннова­цій.

Координація здійснюється як узгодження дій при підготовці пла­нів і погоджена реакція на виникаючі перешкоди і проблеми при виконанні планів. У процесі планування інновацій використову­ються чотири основні форми координації: розпорядницька, ініціа­тивна, програмна і бюджетна. Розпорядницька форма координації виражається в директивному затвердженні планових документів, обов'язкових для виконання всіма учасниками інноваційних проце­сів. Ініціативна форма координації виражається в добровільному й усвідомленому узгодженні дій менеджерів і всіх учасників у межах делегованих ним повноважень і загальних планових обмежень. Програмна координація здійснюється у формі встановлених кож­ному учаснику особистих планових завдань відповідно до загально­го плану робіт з інноваційної програми. Бюджетна форма координації здійснюється при розробці планового бюджету у ви­гляді обмежень з матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, ви­ділених кожному учаснику [7].

Фахівці з проблеми інноваційного менеджменту вважають, що плануванню інновацій на підприємстві властиві ряд принципів, які встановлюють загальні правила проектування й ефективного функ­ціонування цієї підсистеми в інноваційному менеджменті: єдність

науково-технічних, соціальних і економічних завдань розвитку; на­укова обгрунтованість й оптимальність рішень; домінування стра­тегічних аспектів, комплексність, безперервність, гнучкість й еластичність; бюджетна збалансованість [1, 4, 5, 7].

Згадані принципи складають методичну основу планування і знаходять відображення в складі, змісті, порядку і методах розроб­ки відповідних його планів.

Види планів розрізняються за метою, предметом, рівнем, змістом і періодом планування.

В залежності від цільової орієнтації планування оновлення техніко-технологічної бази і продукції підприємства може бути стра­тегічним, поточним й оперативним.

Формалізованим результатом планування, яке зводить до цілого його об'єкти, їх цілі, стратегії розвитку і ресурси, необхідні для до­сягнення цілей є стратегічний план оновлення техніко-технологічної бази і продукції підприємства. Його структура відо­бражає етапи розробки плану та їх логічну послідовність.

Початковим етапом стратегічного планування є виявлення «ву­зьких місць» в реалізації масштабних намірів підприємства, які стримують вихід на досягнення стратегічних орієнтирів. Для цього ситуацію аналізують або у рамках окремих проблем, або ж компле­ксно у розрізі усього діапазону існуючих проблем. З цією метою розробляється (формується і структурується) каталог інноваційних проблем, для рішення яких необхідні відповідні стратегічні ново­введення. На основі каталогу виявлених проблем здійснюється стратегічне управління інноваційною діяльністю підприємства. Джерелами формування вихідного каталогу проблем є результати аналізу попередньої інноваційної діяльності підприємства, резуль­тати оцінки сильних і слабких його сторін, дані експертного опиту­вання керівників, спеціалістів функціональних і виробничих підрозділів, комплексний прогноз стосовно розвитку техніко-технологічної бази підприємства і його інноваційної продукції, Комплексний прогноз містить короткий структурований опис техніко-технологічної бази підприємства і продукції, механізмів їх фун­кціонування, оновлення і розвитку, системи обмежень, детальний опис і інтерпретацію можливих у майбутньому проблемних ситуа­цій. Використовуються різні методи, наприклад «мозкова атака», морфологічний аналіз, синтезуючий метод тощо. Зусилля експертів спрямовуються на виявлення слабих і сильних місць по двох на-

.150

прямах - у зовнішньому середовищі оточення і у внутрішньому се­редовищі підприємства. Все це необхідно для того, щоб мати від­повіді на такі питання: економічні і технічні умови функціонування підприємства; стан конкурентної ситуації, превалюючої у певному періоді; зусилля, які повинно прикласти підприємство для оволо­діння конкурентною ситуацією; спектр стратегій для реалізації під­приємницьких намірів підприємства, яке набуває значення за технічних, економічних, соціальних, політичних і інших тенденцій розвитку оточуючого середовища. Зокрема, предметом прогнозу технологічного оточення підприємств є рівень техніки, технологій і технологічних знань про існуючі продукти і методи виробництва а також відносно тих, які знаходяться ще в розробці.

Оцінка та прогноз зовнішнього оточення показує шанси і факто­ри ризику підприємства на ринку, а також чинники, які воно пови­нно врахувати. Що стосується комплексного аналізу внутрішнього стану підприємства, то він повинен виявити його власні сильні і слабкі місця і вказати, що необхідно зробити.

Для цілей стратегічного управління великомасштабними іннова­ційними проектами розробляються так звані сценарії майбутнього, їх зміст полягає у наявності узгоджених і логічно взаємопов'язаних передбачень з описом шляхів розвитку стратегічного інноваційного процесу з урахуванням впливу на нього глобальних факторів на­вколишнього середовища.

Поточне і оперативне планування оновлення техніко-технологічної бази і продукції підприємства має своєю задачею пошук і узгодження найбільш ефективних шляхів і засобів реаліза­ції прийнятої стратегії розвитку підприємства з цих напрямів його діяльності. Воно передбачає формування продуктово-тематичного портфеля підприємства, розробку календарних планів, складання бізнес-планів з окремих проектів, виконання розрахунків необхід­них ресурсів і джерел їх покриття тощо.

Стратегічне, поточне й оперативне планування знаходяться в ді­алектичній взаємодії і змістовно доповнюють один одного в єдино­му процесі інноваційного менеджменту.

Змістовий аспект у плануванні інновацій відображається у трьох видах планових розрахунків: продуктово-тематичному, техніко-економічному й обсягово-календарному [7].

Продуктово-тематичне планування інновацій полягає у форму­ванні перспективних напрямів і тематики наукових досліджень і

розробок, підготовці програм і заходів щодо оновлення продукції, в удосконаленні технології й організації виробництва на підприємст­ві. У самостійні окремі види планів виділяють планування НДДКР, і планування техніко-технологічного розвитку підприємства за всіма Його формами, планування розробки, освоєння і випуску нової ін­новаційної продукції й інших новацій в різних сферах діяльності підприємства.

Відповідно до прийнятої структури підприємства розрізняють планування його діяльності в цілому, планування структурних оди­ниць, планування окремих інноваційних програм і індивідуальне планування діяльності виконавців. Кожний рівень планування від­різняється складом параметрів, ступенем їх деталізації і методами розробки.

У системі продуктово-тематичного планування інноваційної дія­льності підприємства розробляється план техніко-технологічного розвитку й організації виробництва. Він спрямований на: підви­щення техніко-технологічного рівня виробництва або його окремих цехів, ділянок, агрегатів.

План, як правило, включає такі розділи: модернізація і заміна морально застарілого і фізично зношеного устаткування новим більш продуктивним; впровадження передових технологічних про­цесів; створення робототехнічних комплексів, гнучких виробничих систем; усунення «вузьких місць»; механізація й автоматизація ви­робництва.

Розробка плану починається з аналізу існуючого стану техніко-технологічного розвитку і економічного рівня виробництва, вияв­ляються можливості і шляхи його розвитку виходячи з загальних стратегічних і поточних інноваційних завдань підприємства.

На другому етапі розробляються конкретні заходи за вказаними напрямами плану. Вихідними даними для розробки плану є: ре­зультати вивчення ринку; прогнози науково-технічного розвитку галузі; результати закінчених науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт галузевих інститутів, конструкторських бюро; досягнення науки і техніки, у тому числі закордонного досві­ду; матеріали сертифікації продукції; ліцензії, патенти, пропозиції винахідників і раціоналізаторів виробництва.

За всіма включеними до плану заходами розраховуються необ­хідні витрати, встановлюються потреба в інвестиціях і джерела їх покриття, призначаються виконавці і терміни виконання, визнача-

352

353

ється вплив заходів на збільшення потужностей, підвищення техніко-економічного рівня виробництва і продукції, що випускається, зростання продуктивності праці, зниження собівартості продукції, збільшення прибутку.

План техніко-технологічного розвитку й організації виробництва розробляється відділами і службами підприємства. Загальне керів­ництво розробкою плану здійснює головний інженер чи інновацій­ний менеджер.

План оновлення продукції, що випускається, має містити такі ос­новні розділи:

• показники конкурентоспроможності на конкретних ринках, яко­сті і ресурсомісткості продукції підприємства за відповідний пе­ріод і нормативи на плановий період в порівнянні з аналогічними показниками продукції основних конкурентів;

• план НДДКР, який містить перелік конкретних досліджень і роз­робок, які забезпечують досягнення запланованих показників оновлення продукції;

• план ОТПВ (організаційно-технологічної підготовки виробницт­ва) нової продукції;

• план ресурсного, методичного і інформаційного забезпечення НДДКР і ОТПВ;

• техніко-економічне обгрунтування інвестиційних проектів щодо реалізації плану оновлення продукції [4]. Техніко-економічне планування оновлення техніко-технологічної

бази і продукції підприємства включає в себе розрахунки матеріа­льних, трудових і фінансових ресурсів, необхідних для виконання номенклатурно-тематичних завдань з цих напрямів, а також оцінку економічних результатів та ефективності від реалізації запланова­них заходів. Цей вид розрахунків включає в себе фінансове плану­вання, складання бізнес-планів, бюджетне планування і т.п.

Об'ємно-календарне планування стосовно оновлення техніко-технологічної бази підприємства і продукції полягає у: плануванні обсягів робіт; завантаженні підрозділів і виконавців; побудові кале­ндарних графіків проведення робіт з окремих програм і з усієї су­купності запланованих робіт;складанні графіків завантаження устаткування і виконавців; розподілі робіт з окремих календарних періодів.

Складність процесів планування і різномаїття конкретизуючих планів вимагають чіткої організації всіх процедур підготовки, об-

354

робки і синтезу планової інформації, контролю над виконанням планів і їхнього своєчасного коригування.

Організація планування на підприємстві передбачає вирішення комплексу питань щодо складу відповідних організаційних струк­тур, характеру їх спеціалізації, форми координації робіт між ними, формалізації процесів.

Розрізняють централізовані і децентралізовані системи плану­вання розвитком техніко-технологічної бази підприємства і оновлення продукції.

На великих підприємствах планування розвитку техніко-технологічної бази і інновацій здійснюють функціональні спеціаль­ні служби чи відділи управління. При децентралізованій схемі пла­нування інновацій покладається на планові служби і менеджерів підрозділів організації, спеціалізованих за тематичним принципом чи відповідальних за окремі стадії інноваційного процесу: НДДКР, технічне переозброєння, реконструкцію, виробництво, збут, поста­чання й ін. У цьому випадку і стратегічне, і поточне (у тому числі оперативне) планування інновацій здійснюється роздільно за окре­мими напрямами інноваційної діяльності.

Оновлення техніко-технологічної бази підприємства і продукції припускає:

• організацію власних підрозділів технічного і інноваційного роз­витку (проектно-конструкторські бюро, дослідні й експеримента­льні виробництва і лабораторії, монтажно-налагоджувальні служби тощо.);

• залучення зовнішніх організацій (або їх підрозділів), що викону­ють у взаємодії з внутрішніми підрозділами ті або інші функції розвитку підприємства (в області продукції, технологічної систе­ми або технологічних процесів, монтажно-будівельних робіт, підготовки кадрів);

• визначення й організацію каналів підвищення науково-технічного рівня виробництва;

• формування в системі керування підприємством цільової (про­грамно-цільової) підсистеми керування розвитком виробництва і якістю продукції [5].

Організація власної системи техніко-технологічного і інновацій­ного розвитку дозволяє реалізувати стратегію мобілізації внутріш­нього науково-технічного і виробничого потенціалу підприємства на основі розробленої ним програми НДДКР. В залежності від нау-

23*

ково-технічного потенціалу програма НДДКР може бути орієнто­вана на найближчу, середньострокову або віддалену перспективу. Вона може поширюватися тільки на розробку нової продукції чи на техніко-технологічний розвиток. Програма може охоплювати ши­рокий діапазон радикальності нововведень - від невеликої модифі­кації окремих моделей продукції до розробки нового асортименту і створення продукції під нові потреби; від невеликих модифікацій технологічного устаткування до винаходу і впровадження принци­пово нової техніко-технологічної системи.

Головними чинниками успішності використання зовнішньої сис­теми науково-технічного розвитку є:

• наявність високорозвиненої науково-виробничої бази, здатної здійснити створення перспективних технологічних систем і тех­нологічних процесів, інакше кажучи конкурентоспроможної галу­зі, що виробляє нову техніку;

• відсутність монополії підприємства-виробника нової техніки;

• активний вплив підприємства-споживача нової техніки на підприємство-виробника на етапах створення й освоєння нововве­дення;

• активне поводження підприємства-споживача нової техніки на ринку нововведень відповідно до виробленої ним стратегії нау­ково-технічного розвитку [5].

Процес виробництва нової продукції є тривалим і потребує по­шукових і науково-дослідних робіт; виробничого й експлуатаційно­го освоєння. У ланцюзі, що з'єднує науку з виробництвом, найбільш складними є етапи, зв'язані з практичною реалізацією до­сягнень науки. Тривалою і трудомісткою роботою в цьому циклі є підготовка виробництва. Цей процес включає в себе конструктор­ську, технологічну й організаційно-економічну підготовку вироб­ництва. Перші два етапи складають технологічну підготовку виробництва.

Конструкторська підготовка виробництва (КПВ) - стадія ДКР, що охоплює розробку й вдосконалення технологічних процесів і документації на: основний вид продукції; технологічну оснастку; нестандартне устаткування; засоби для контролю якості й випробу­вань продукції. На цій стадії виготовляються макети, моделей, пе­ревірка роботи елементів технологічної оснастки і нестандартного устаткування. Стадія ДКР враховує результати попереднього етапу інноваційного процесу - НДР і відіграє вирішальну роль у форму-

ванні технічного рівня майбутньої продукції, оскільки тут заклада­ються основні її параметри і конструкторські рішення нової техні­ки, недоліки котрих важко компенсувати на наступних стадіях. Це найбільш трудомістка і дорога стадія інноваційного процесу (за оцінками фахівців, до 45% витрат на розробку і впровадження но­вих продуктів припадає саме на стадію КПВ).

При конструкторській підготовці повинні бути враховані еконо­мічні, експлуатаційні, конструктивні і технологічні вимоги до но­вого виробу.

Результати КПВ відображаються у відповідній конструкторській документації, створюваній на різних етапах підготовки, а саме: ви­дачі технічного завдання і пропозиції, розробки ескізного і техніч­ного проектів, робочої документації.

Для забезпечення виробництва нової продукції необхідна наяв­ність кадрів виконавців і повністю закінчених відповідно до світо­вих стандартів документації, технологічної оснастки. Це забезпечується системами конструкторської і технологічної доку­ментації, оформленої у вигляді стандартів. До них відносяться: Державна система стандартизації; Єдина система конструкторської документації (ЄСКД); Єдина система технологічної документації (ЄСТД); Єдина система технологічної підготовки виробництва (ЄСТПВ); Єдина державна система забезпечення єдності вимірів (ДСЗЄВ); Система стандартів безпеки праці (ССБП) тощо. ЄСКД -комплекс державних стандартів, що встановлюють єдині взаємо­пов'язані правила і положення по складанню, оформленню й обігу конструкторської документації, яка розробляється і застосовується промисловими підприємствами, науково-дослідними, проектно-конструкторськими організаціями. ЄСКД враховує норми і вимоги, а також правила оформлення графічних документів, встановлені рекомендаціями ISO (International Standart Organisation).

Основне призначення ЄСТД - встановити у всіх організаціях і на підприємствах єдині взаємопов'язані правила, норми і положення по виконанню, оформленню, комплектації, обертанню, уніфікації і стандартизації технологічної документації. На основі ЄСТД розро­бляються і впроваджуються типові технологічні процеси, впоряд­ковуються номенклатура й зміст форм технологічної документації, встановлюються правила оформлення технологічних процесів для підрозділів.

356

357

ЄСТПВ - це встановлена державними стандартами система ор­ганізації і управління ТПВ, яка постійно вдосконалюється на основі досягнень науково-технічного прогресу і впливає на розвиток ТПВ на всіх рівнях. Основу ЄСТПВ складають: системно-структурний аналіз циклу ТПВ; типізація і стандартизація технологічних проце­сів; стандартизація технологічної оснастки та інструмента.

Технологічна підготовка виробництва (ТПВ) - сукупність взає­мозалежних науково-технічних процесів, що забезпечують техно­логічну готовність виробництва: наявність повних комплектів конструкторської і технологічної документації і технологічного оснащення, необхідних для випуску в задані строки запланованого об'єму продукції з встановленими техніко-економічними показни­ками і відповідними стандартами і технічними умовами якості. Ос­новна ціль ТПВ - забезпечення необхідних умов для досягнення повної готовності будь-якого типу виробництва (одиничного, се­рійного, масового) до випуску виробів заданої якості в оптимальні строки при мінімумі трудових, матеріальних і фінансових витрат. Організація ТПВ залежить від типу виробництва. На підприємствах одиничного і дрібносерійного виробництва ТПВ здійснюється зви­чайно децентралізовано, у той час як на підприємствах великосерійного і масового виробництва — централізовано.

У процесі технологічної підготовки виробництва розробляються технічне завдання технічний і робочий проекти що включає розро­бку оригінальних, типових і стандартних технологічних процесів, стандартів підприємства на засоби технологічного оснащення, до­кументації на організацію спеціалізованих робочих місць і дільниць на основі типових і стандартних технологічних процесів і методів групової обробки деталей, робочої документації для вирішення за­дач за допомогою ЕОМ, інформаційних масивів, організаційних положень і посадових інструкцій.

Розробка технологічного процесу включає в себе також розробку міжцехових технологічних маршрутів для всіх складових частин виробу, що встановлюють послідовність їх проходження по підроз­ділах підприємства (розцехівка), а також розробку маршрутних карт і операційних технологічних процесів, проектування і вигото­влення технологічної оснастки. Перелік і кількість оснастки зале­жать від ряду чинників: якісних особливостей конструкції, типу виробництва й об'єму випуску виробів. Усю номенклатуру оснаст­ки розбивають на декілька черг (за термінами виготовлення). До

358

нульової черги відносять ті види оснастки, без яких виготовлення виробу неможливо або вкрай важко; до першої черги - ті види, що необхідні для освоєння виробництва виробу; для другої - ті, що ва­жливі для повного розгортання виробництва.

Поряд і паралельно з технічною підготовкою виробництва нової продукції відбувається організаційно-економічна підготовка під­приємства (ОЕПВ) до цього процесу.

Головне завдання ОЕПВ полягає в тому, щоб на всіх етапах створення нових виробів забезпечити вибір найбільш економічно вигідного варіанту. Нові машини, прилади, верстати повинні бути технічно досконалішими і ефективними з точки зору їх виробницт­ва і експлуатації. Деякі автори [9] зводять її в основному до розроб­ки кошторису витрат на підготовку до виробництва і освоєння нових видів продукції. На наш погляд, більш ширше і по-сучасному це питання розглядають В.О. Василенко і В.Г. Шматько. Вони вва­жають, що метою організаційної підготовки виробництва є аналіз і розробка комплексного організаційного проекту виробництва, оптимізація виробничих партій, ритмів, тактів і виробничого циклу [4]. За їх думкою, з організаційної точки зору необхідно ще до по­чатку виробництва вирішити питання спеціалізації і кооперації, ор­ганізації потокового виробництва, серійності, масовості, прямоточності і безперевності виробничого процесу. Даний етап є завершальним у підготовчому циклі і визначається авторами як найважливіший із усіх підготовчих етапів для менеджера. Ключо­вим питанням даного етапу вважається підготовка прототипу май­бутнього виробу. Ця підготовка складається з визначеного переліку робіт, виконуваних у певній послідовності. Авторами наведено пе­релік одинадцяти послідовних робіт (етапів) освоєння нового виро­бництва. Ці етапи складають тільки одну сторону підготовки до пуску виробництва. Вважають, що потрібен комплексний організа­ційний проект щодо оновлення виробів, виробничої бази. В роботі наведено близько десятка назв окремих розділів, які повинні стано­вити зміст вказаного організаційного проекту. Відмітимо лише де­кілька з них. Це, зокрема, система контролю і комплексного управління якістю продукції, кадрове забезпечення реалізації орга­нізаційного проекту, його економічна оцінка [2]. Головна стратегія полягатиме в тому, щоб уся система організації підготовки і вироб­ництва нового виробу забезпечувала його конкурентоспроможність на ринку продукції.

Контрольні запитання

1. Поняття техніко-технологічної бази підприємства.

2. Оцінка техніко-технологічної бази підприємства.

3. Стан техніко-технологічного розвитку промисловості України.

4. Поняття «технологічного укладу», етапи формування і розви­тку, стан в Україні.

5. Форми оновлення техніко-технологічної бази підприємства.

6. Особливості управління розвитком науки і техніки в сучасних умовах діяльності підприємств.

7. Мотивація сучасних підприємств щодо впровадження нововве­день.

8. Основні функції підприємства по управлінню оновленням влас­ної техніко-технологічної бази і продукції.

9. Стратегія і цілі оновлення техніко-технологічної бази підпри­ємства і продукції.

10. Класифікації стратегій інноваційної діяльності.

11. Основні принципи, що складають методичну основу планування оновлення техніко-технологічної бази підприємства і продукції.

12. Продуктово-тематичне планування інновацій, зміст і напрями.

13. План технічного переоснащення підприємства, зміст і структура.

14. План оновлення продукції підприємства, зміст і структура

15. Техніко-економічне і об'ємно-календарне планування інновацій­ної діяльності.

16. Організація планування оновлення техніко-технологічної бази підприємства і продукції.

17. Централізовані системи планування інноваційної діяльності в організаціях.

18. Децентралізовані системи планування інноваційної діяльності в організаціях.

19. Основні шляхи організації оновлення техніко-технологічної бази підприємства і продукції.

20. Організація власної системи техніко-технічного і інноваційного розвитку підприємства.

21. Використання науково-технічного потенціалу зовнішньої сис­теми для техніко-технічного і інноваційного розвитку підпри­ємства.

22. Організація науково-технологічної підготовки виробництва інноваційної продукції - зміст і основні етапи.

23. Види документації, які створюються на різних етапах науково-технологічної підготовки виробництва інноваційної продукції.

24. Стандарти, які відносяться до системи конструкторської і технологічної документації.

25. Організаційно-економічна підготовка виробництва нової продукції.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бажал Ю.М. Економічна оцінка технологічного розвитку в Україні: стан і перспективи // Україна на порозі XX століття: уроки реформ та стратегія розвитку: Матеріали наук, конф.-Київ: НТУУ КПІ, 2001.-340с.

2. ВасиленкоВ.О, Шматько В.Г. Інноваційний менеджмент: Навч. посіб. // За ред. В.О. Василенко.- Київ: ЦУЛ: Фенікс, 2003- 440 с.

3. Гальчинський А, Геєць В.,Семиноженко В. Україна: наука та ін­новаційний розвиток.- К.: 1997,- С. 28.

4. Инновационньїй менеджмент: Справ, пособ. / Под ред. Л.Н. Зав-лина. А.К. Казанцева, Л.З. Миндели; Изд. 2-е. - М.: ЦИСК, 1998.

5. Круглова Н.Ю. Инновационньїй менеджмент: Учеб. пособ.; 2-е изд., доп.- М.: Изд-во РДЛ, 2001.- 352 с.

6. Методические указания к разработке государственньїх планов зкономического и социального развития СССР.- М.: Зкономи-ка, 1980.-776 с.

7. Морозов Ю.П, Гаврилов А.И., Городнов А.Г. Инновационньїй менеджмент: Учеб. пособ. для вузов. - 2-е изд.перераб. и доп. М.; ЮНИТИ -ДАНА, 2003.- 471 с.

8. Статистичні таблиці з Послання Президента України до Верхо­вної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2004 році.- К.: Інформаційно видавничий центр Держкомста-ту України, 2004.- 472 с.

9. Уткин З.А. Бизнес-реинжиниринг.- М.: Ассоциация авторов и издателей «ТАНДЕМ»; Изд. ЗКМОС, 1998.- 224 с.

10. Фатхутдинов Р.А. Инновационньїй менеджмент: Учебник для вузов. - М.: Банки и биржи ЮНИТИ, 1997.

11. Хрипач В.Я.,Суша Г.З., Оноприенко Г.К; Зкономика предприя-тия. Под ред. В.Я. Хрипача.- Мн.: Зкономпрссс: 2000.- 464 с.

360

361

РОЗДІЛ 12. ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ