14.2. Методологічні аспекти оцінки ефективності інноваційних проектів

Оцінка ефективності промислово-економічних, науково-технологічних та інших проектів залишається однією з найважли­віших економічних проблем сучасності. Вагомий внесок в теорію з питань ефективності інвестицій зробили закордонні та вітчизняні вчені: В. Беренс, П. Хавранек [4], Г. Бірман, С. Шмідт [5], Л. Гіт-ман, М. Джонк [10], В. Ковальов [17], А. Гойко [11], А. Савчук [28], А. Пересада [27] та ін.

Особливої актуальності набувають теоретичні й практичні пи­тання оцінки ефективності інноваційних проектів. Останнім часом з'явилася значна кількість наукових праць щодо інноваційної моде­лі розвитку економіки України і суб'єктів господарювання: П. Зав-ліна [13, 15], С. Ільєнкової [14], С. Ілляшенка [16], Н. Краснокутської [18], Е. Крилова [19] та ін. У них розкрито сут­ність, види й особливості моделі інноваційного розвитку економі­ки, інструменти й важелі державної підтримки інновацій, складові механізму інноваційного розвитку підприємств, етапи інноваційно­го процесу, методи оцінки інноваційних проектів тощо. Проте про­блему оцінки ефективності інноваційних проектів усе ще не розв'язано остаточно: не враховуються ринкові вимоги щодо побу­дови цілісної моделі оцінювання ефективності, не обгрунтовані по­вною мірою принципи та особливості оцінки ефективності окремих напрямів інноваційної діяльності.

Стан досліджень ефективності капітальних вкладень за часів ад­міністративно-командної системи управління детально охарактери­зовано в монографії А.Ф. Гойко. Автор зазначає, що «загальносоюзні типові методики не мали під собою теоретичного підґрунтя, робочі формули не охоплювали всього кола завдань, що підлягали розрахункам, і не враховували багатьох важливих народ­ногосподарських факторів. Проте методичні рекомендації з ком­плексної оцінки ефективності заходів, спрямованих на прискорення науково-технічного прогресу, поряд з цілою низкою недоліків, віді­грали позитивну роль. Саме в них було запропоновано впровадити в нашу практику дисконтовані грошові потоки» [11, с. 54].

Вважаємо, що до позитивних рис зазначених методичних реко­мендацій необхідно віднести визначення витрат за етапами ство­рення нової техніки (НДДКР, виробництво, застосування) і

результатів у суміжних галузях, а також врахування ступеня неви­значеності.

Проте докорінні зміни економічних відносин в Україні потребу­ють подальшого розвитку методологічних і практичних підходів щодо оцінки ефективності інвестицій, і зокрема оцінки ефективнос­ті інновацій.

В умовах ринкових перетворень необхідна цілісна модель оцінки ефективності інновацій, яка надавала б можливість розглянути та­ку ефективність з п'яти взаємопов'язаних точок зору:

1. задоволення потреб зацікавлених сторін (хто є основними уча­сниками інноваційного процесу, на що вони сподіваються і в чо­му мають потребу);

2. вклад зацікавлених, сторін (чого саме підприємство-інноватор бажає і потребує від зацікавлених сторін на взаємовигідній основі);

3. інноваційні стратегії (які інноваційні стратегії необхідно роз­робити для того, щоб задовольнити побажання й потреби заціка­влених сторін, враховуючи при цьому власні інтереси);

4. процеси (які процеси необхідно налагодити, аби реалізувати інноваційні стратегії);

5. можливості (які саме можливості потрібні, аби керувати ін­новаційними процесами).

Крім внутрішніх зацікавлених сторін, учасниками інноваційного процесу виступають зовнішні [9, 20]:

• замовники (майбутні власники і користувачі результатів проек­ту);

• інвестори (сторони, що вкладають кошти в проект);

• проектувальники (організації, що розробляють проектно-конструкторську документацію);

• постачальники (особи, що відповідають за матеріально-технічне забезпечення проекту);

• фінансові установи (юридичні особи, що забезпечують фінансу­вання проекту) тощо.

Пошук перспективних напрямів інноваційної діяльності має здійснюватися за допомогою розробки інноваційних стратегій:

• застосування нових методів НДДКР, виробництва, маркетингу й управління;

• переходу до нових організаційних структур;

• застосування нових видів ресурсів тощо.

490

491

Принципи оцінки довгострокових інноваційних проектів мають ґрунтуватися на принципах оцінки інвестиційних проектів з ураху­ванням специфіки етапів і результатів інноваційного процесу. До числа найважливіших принципів можна віднести:

1. Розгляд і аналіз інноваційного проекту протягом усього його життєвого циклу (розрахункового періоду) - від моменту виник­нення нової ідеї до моменту комерціалізації й практичного за­стосування. Життєвий цикл інноваційного проекту має свої специфічні етапи: дослідження та розробки (НДДКР, які охоп­люють фундаментальні, прикладні дослідження та дослідно-конструкторські розробки); застосування; експлуатацію; удоско­налення та модифікацію інновацій;

2. Моделювання потоків продукції, ресурсів, грошових коштів на всіх етапах реалізації інноваційного проекту;

3. Узгодження умов порівняння різних варіантів інноваційного проекту;

4. Принцип урахування фактора часу при оцінці параметрів інно­ваційного проекту та його зовнішнього економічного оточення;

5. Принцип альтернативності, який передбачає врахування різно­манітних можливостей використання ресурсів, шляхів досягнен­ня мети інноваційного проекту, вибору найкращих варіантів проектних рішень;

6. Оцінка ефективності інноваційного проекту має здійснюватися шляхом порівняння ситуацій «без проекту» та «з проектом», а не ситуацій «до проекту» і «після нього».

7. Урахування усіх найбільш істотних наслідків інноваційного проекту: економічних, екологічних, соціальних.

8. Багатоетапність оцінки на стадіях обґрунтування розміру інно­ваційних витрат, техніко-економічних обґрунтувань, вибору схе­ми фінансування, моніторингу і т. ін. На кожному етапі вартість проекту уточнюється;

9. Урахування впливу інфляції, невизначеності й ризиків, а також можливості використання за його реалізації різних валют.

Ми поділяємо точку зору авторів [8, 12, 13], що ефективність ін­новаційного проекту - це категорія, яка відображає відповідність проекту цілям і інтересам його учасників. Ось чому необхідно оцінювати ефективність проекту в цілому, а також ефективність участі в проекті кожного з його учасників.

Ефективність інноваційного проекту в цілому оцінюється заради визначення потенційної привабливості проекту для можливих його учасників і обґрунтування джерел фінансування.

При оцінці ефективності інноваційних проектів аналізують декілька видів ефективності, залежно від призначення проекту (рис. 14.3): народногосподарську економічну ефективність, комерційна ефективність, бюджетну ефективність.

Оцінка ефективності участі в інноваційному проекті провадиться для перевірки значущості проекту й зацікавленості в ньому його учасників. Вона охоплює розрахунок: ефективності участі підприємств і організацій в інноваційному проекті; ефективності інвестування коштів в акції підприємства; ефективності участі в проекті структур більш високого рівня (регіональної, народногос­подарської, галузевої ефективності).

Методологічний підхід до визначення ефективності інновацій залишається загальновідомим: результати інноваційного проекту порівнюються з інноваційними витратами, що забезпечили цей ре­- зультат.

Народногосподарська

Ефективність

е кономічна ефективність — відображає ефективність проекту з точки зору народ­ного господарства, регіонів, галузей

Л

Комерційна ефективність —

враховує фінансові результати

учасників проекту

Бюджетна ефективність — враховує вплив проекту на ви­датки (доходи) бюджетів різ­них рівнів

У

Рис. 14.3. Види ефективності інноваційних проектів

До складу витрат у процесі визначення ефективності галузей національної економіки при реалізації проектів включаються необхідні для цього одноразові капітальні і поточні витрати всіх учасників здійснення проекту.

492

493

Поточні витрата включають у себе витрати на оплату праці робітників, які зайняті розробкою і впровадженням технологічних інновацій, відрахування до державних фондів соціального захисту, а також витрати на придбання сировини, матеріалів та інших матеріальних ресурсів, необхідних для забезпечення інноваційної діяльності, що здійснюється підприємством протягом року. Капітальні вкладення (довгострокові інвестиції), необхідні для ви­користання в інноваційній діяльності, складаються із витрат на придбання машин, обладнання, інших основних засобів, споруд, земельних ділянок та об'єктів природокористування.

Співвідношення між поточними та капітальним витратами, за даними Держкомстату України і у 2000-2003 рр. відповідно скла­дали 43,6% і 56,4%; 42,6% і 57,4%; 41,7% і 58,3% [23, с. 196].

Починаючи з 2004 р., розподіл загального обсягу витрат на поточні та капітальні Держкомстат України відображає за напря­мами інноваційної діяльності. Так, наприклад, найбільша питома вага поточних витрат - 33,4% - спостерігається за напрямом «дослідження і розробки», при цьому капітальні витрати складають 1,2% до загального обсягу витрат. Найбільша питома вага капітальних витрат - 89,4% - спостерігається за напрямом інноваційної діяльності «придбання засобів виробництва», при цьо­му поточні витрати складають 24,4% до загального обсягу витрат [24, с. 197].

Ефективність - це відносна величина, яка може вимірюватися показниками: індекс рентабельності інновацій; облікова норма рентабельності; внутрішня норма рентабельності; ефективність ви­користання власного і запозиченого капіталу; бюджетна ефективність тощо.

Загальна схема оцінки ефективності інноваційних проектів має містити такі етапи [20, с. 398]:

• експертну оцінку суспільної значимості інноваційного проекту для народногосподарських і глобальних проектів. Для локальних проектів оцінюється лише їхня комерційна ефективність, тобто враховуються фінансові наслідки реалізації проекту для його безпосередніх учасників;

• розрахунок показників ефективності інноваційного проекту в цілому з метою пошуку потенційних інвесторів;

• оцінку ефективності після обгрунтування схеми фінансування. На цьому етапі уточнюється склад учасників і оцінюється

ефективність участі в інноваційному проекті кожного з них. Для врахування фінансових наслідків інноваційного проекту на рівні регіону, галузі, бюджетів різних рівнів, окремих підприємств і акціонерів розраховується відповідно регіональна, галузева, бюджетна й комерційна ефективність.

У зарубіжній та вітчизняній практиці існують два методичні під­ходи до визначення доцільності інвестиційних проектів:

• показники, що не враховують вартість грошей у часі (період окупності, індекс рентабельності, економічна додана вартість);

• коефіцієнти дисконтування грошових потоків (чистий поточний ефект, внутрішня й модифікована норма рентабельності, дискон­тований термін окупності).

З теоретичної точки зору більш обґрунтованими є методи диско­нтування грошових потоків, оскільки вони враховують грошові ви­трати, які не відображаються у прибутку. Розбіжність між величиною грошового потоку і прибутком фірми зумовлена об'єктивно існуючими факторами:

• величиною амортизаційних відрахувань (негрошові витрати);

• змістом облікової політики (можливість використання різноманіт­них методів нарахування амортизації основних засобів, обліку ма­теріальних витрат, формування резервів сумнівних боргів тощо;

• відстроченими платежами за розрахунками з постачальниками, працівниками тощо;

• змінами у чистому оборотному капіталі (оборотних активах і по­точних зобов'язаннях.

Методологія визначення грошових потоків інвестиційного прое­кту має певні відмінності. З точки зору управління проектами гро­шовий потік обчислюється як різниця між надходженнями грошових коштів та їх видатками, що виникають внаслідок реаліза­ції проекту. Виникає поняття релевантний рух грошових коштів: це різниця між прогнозним рухом грошових коштів, пов'язаним з реа­лізацією проекту, і за умов відсутності проекту. При цьому обов'язковим є врахування так званих «альтернативних витрат». Якщо активи підприємства можуть бути продані, то пов'язані з ни­ми альтернативні витрати дорівнюють ринковій ціні.

Методологічно порівняння показників «з проектом» і «без проекту» є більш виваженим, ніж «до» і «після» впровадження проекту. На практиці розрахувати майбутні грошові потоки підприємства з проек­тами чи без них досить важко. Тому доцільно зосереджуватися лише

494

495

на додаткових грошових потоках, що є результатом проекту. Такий підхід має назву «принцип незалежності». Застосування його дає змо­гу відокремити додаткові грошові потоки за проектом та визначені за ним майбутні доходи і витрати, власні активи і власні грошові потоки. За цієї умови проектний грошовий потік розраховується як операцій­ний грошовий потік, за вирахуванням проектних чистих капітальних витрат та проектного приросту чистого робочого капіталу.

.