13.4. Фінансування створення і функціонування технопарків та інших інноваційних структур

Однією з найгостріших і найскладніших проблем створення й функціонування технопарків та інших інноваційних структур рин­кового типу є джерела фінансування. Як свідчить зарубіжний до­свід, витрати на створення технопарків можуть бути різними, їхній розмір залежить від спеціалізації технопарків, їхніх розмірів, сту­пеня ризику і, природно, країни, де вони створюються. Так, за да­ними американських фахівців, у СІЛА на створення й «розкручування» технопарку середнього розміру необхідно вкласти від $10 до $ 12млн. Польська практика показує, що для створення невеликого технопарку потрібні земельна ділянка, якісь будинки для початку і, як мінімум, $200 тис. - $300 тис [23].

У Великій Британії середній статутний капітал технопарків скла­дає близько £800 тис, у т. ч. стартовий - $225 тис. [20].

Аналіз можливих джерел фінансування, виходячи з практики ін­ших держав, свідчить, що важливе значення, особливо в період створення й становлення технопарків, має пряма та посередня дер­жавна економічна й організаційна підтримка.

Так, до заходів прямого регулювання слід віднести фінансування з державного та місцевого бюджетів створення базової інфраструк­тури технопарку; реалізацію державних і регіональних науково-технічних програм із розробки ключових видів наукомісткої проду­кції та високих технологій; розміщення державних замовлень на продукцію технопарків; надання спеціальних позик під конкретні науково-технологічні проекти, повернення яких передбачено лише

в разі комерційного успіху нової продукції чи технології; фінансову підтримку нових пріоритетних виробництв.

Європейська модель технопарків базується, насамперед, на дер­жавних інвестиціях, дотаціях. Левову частку фінансування від дер­жави отримують технопарки Великої Британії, Німеччини, Нідерландів (62-78%), Бельгії (майже 100%) [8]. Довгострокову програму «Технополіс» у Японії фінансує уряд цієї країни.

Загальновизнаною є думка, що модель створення технопарків у США меншою мірою ґрунтується на державному фінансуванні й значно біль­шою - використовує інвестиції різних зацікавлених фірм. Технопарки СІЛА зорієнтовані не стільки на створення нових робочих місць, скільки па розробку і виведення на ринок нових продуктів і технологій.

Водночас перші бізнес-інкубатори США фінансувалися Націона­льним науковим фондом. Технопарк, що функціонує при Вірджинському університеті, було створено за грантового сприяння у сумі $600 тис. з боку федерального уряду США. Нині щорічний бюджет цієї інфраструктури перевищує $25 млн.

Широко використовуються такі форми, як надання урядом «посі­вних» коштів (speed money), паритетне фінансування в разі залучен­ня до проекту створення технопарку чи бізнес-інкубатора додаткових коштів від приватного сектора.

Технопарки, як правило, вписуються у стратегію регіонального розвитку, й тому органи місцевої влади, підтримуючи ініціативу їх­нього створення, надають на пільгових умовах чи безоплатно земе­льні ділянки, старі будівлі під реконструкцію, частково або повністю фінансують будівництво чи гарантують позику, залуча­ють на пайових засадах інших інвесторів.

Особливе значення для накопичення початкового капіталу тех­нопарку має володіння будинками, спорудами, які здаються в орен­ду майбутнім учасникам ТП. Так, у Польщі 75% доходу бізнес-інкубатори отримують від оренди приміщень, площа яких складає в середньому майже 3 тис. м².

Для успішного початку діяльності технопарку середнього розміру йому необхідно мати приблизно 5 тис. м площ, бажано в окремій будівлі, на окремій земельній ділянці. Звичайно, нові чи модернізо­вані будинки з усіма зручностями є кращими, але, як правило, біль­шості доводиться починати, пристосовуючи під свої потреби невикористовувані будівлі старих цехів, складів, армійських казарм (останні, наприклад, використовує Латвійський технопарк) тощо.

476

477

Уже на першій стадії формування технопарку дуже бажано мати хоча б один багатоофісний будинок, придатний для здачі його в оренду малим підприємствам.

Як правило, у технопарках світу запроваджуються: система при­скореної амортизації обладнання, пільги з оподаткування прибутку, різні системи податкових знижок та пільгових кредитів. Загалом спеціалісти нараховують до 300 видів різноманітних пільг та заохо­чень, що застосовуються в подібних структурах.

У цьому відношенні слід використати досвід Росії, де механізм підтримки технопаркових структур базується на пріоритетному ви­діленні бюджетних асигнувань на фінансування проектів і розвиток дослідно-експериментальної бази; пільговому оподаткуванні фірм-клієнтів технопарку; наданні соціально-економічних пільг і приві­леїв організаціям-учасникам технопарку; звільненні від митних збо­рів на імпортне науково-технічне обладнання; наданні права довгострокового користування земельними ділянками тощо.

Завдяки вказаним пільгам до коштів, які на першому етапі дово­диться вкладати з державного чи місцевого (регіонального) бюдже­тів, досить швидко залучаються венчурний (ризиковий) капітал, кошти університетів та наукових центрів.

Окрім загальних вкладень в інфраструктуру технопарків та ство­рення сприятливого для їхньої діяльності економічного середови­ща, чималі кошти виділяються для пільгового кредитування окремих проектів. Особливо це характерно для Японії, де діє ціла низка державних і недержавних фондів, банків, корпорацій, що на­дають для розробки й організації випуску наукомісткої продукції довгострокові кредити під вельми пільговий відсоток. У ряді випа­дків обумовлюється, що такий кредит треба повертати лише за умо­ви успішного виконання проекту, у разі ж об'єктивно зумовленої невдачі кошти не повертаються взагалі [8].

Але для отримання кредитів дирекція технопарку мусить заціка­вити кредиторів і спонсорів, як державних, так і приватних.

У зарубіжній практиці є поодинокі приклади, коли створення ТП фінансують окремі громадяни їх групи як фізичні особи, або прива­тні компанії при своїх дослідницьких центрах, або ж банки - задля реклами.

Щоб накопити стартовий капітал, функціонування ТП краще розпочинати з невеликих, але реальних проектів, що дають швид-

кий результат. їхній успіх правитиме за приклад для тих, хто сумні­вається, і створить необхідну технопарку фінансову базу.

На відміну від більшості зарубіжних країн, фінансування технопар­ків, створених в Україні згідно із Законом України «Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків» (див. підрозд. 7.2), до 2004 р. здійснювалось шляхом реінвестування коштів, нарахованих на спецрахунки виконавців інноваційних й інвес­тиційних проектів та технопарків за умовами спеціального пільгового режиму, які спрямовувались на наукову та інноваційну діяльність, розвиток, власної науково-технічної та дослідно-експериментальної ба­зи, інфраструктури ТП.

У 2002-2003 рр. зі спеціальних рахунків технопарками та вико­навцями проектів було використано коштів на суму понад 190 млн грн, з них - на проведення НДДКР та виробництво дослідних зраз­ків, машин та устаткування більш ніж 40 млн грн [24].

Учасники, дочірні та спільні підприємства технопарку перерахо­вували на спеціальні банківські рахунки 50% від сум ПДВ за опе­раціями з продажу товарів (виконання робіт, надання послуг), пов'язаними з виконанням пріоритетних проектів, і сум податку з прибутку, одержаних від виконання зазначених проектів. Решта 50% згаданих сум перераховувалось ними на спеціальні централі­зовані рахунки технопарків, до складу яких вони входять.

Прийнятим у 2006 р. Законом України «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків» [4] запроваджена модифікована система державної підтримки, за якою посилюється пряме державне фінансування реалізації їх проектів.

З цією метою, починаючи з Державного бюджету України на 2007 р., запроваджується спеціальна бюджетна програма, за якою визначаються кошти, що спрямовуються на:

• повне або часткове (до 50%) безвітсоткове кредитування проектів технопаріків;

• повну (часткову) компенсацію відсотків, сплачуваних виконав­цями згаданих проектів комерційним банкам та іншим фінансо­во-кредитним установам за кредитування цих проектів.

Крім того, для реалізації проектів технопарків їм, учасникам та спільним підприємствам держава надає цільові субсидії у вигляді звільнення від ввізного мита та податкового векселю на суми подат­кового зобов'язання за ПДВ при імпорті нових устаткування, облад­нання, комплектуючих та матеріалів, що не виробляються в Україні,

47«

479

а також суми податку на прибуток, одержаного при реалізації проек­тів технопарків. Зарахування зазначених сум податків і їх викорис­тання здійснюється згідно із порядком, що діяв до 2004 р.

Поряд із перерахованими вище джерелами фінансування форму­вання й функціонування технопаркових структур може здійснюва­тись за рахунок:

• статутних та щорічних внесків партнерів, розмір яких встановлюєть­ся залежно від масштабів участі у використанні результатів НДДКР;

• фінансового лізингу у вигляді оренди технопарками машин, уста­ткування, приладів, придбаних комерційними банками;

- емісії цінних паперів консорціумами, акціонерними товариства­ми, що створюються для управління технопарками;

- інвестиційних (інноваційних) фондів, до яких фізичні та юридич-­ ні особи, в т. ч. іноземні, перераховують через банківську систе­- му свої кошти, що інвестуються в акції компанії. На суму коштів слід поширити податкові пільги шляхом звільнення від оподат­- кування дивідендів, що реінвестуються.

Контрольні запитання

1. Сутність та основні функції системи фінансування науково-технічної та інноваційної діяльності.

2. Принципи й основні завдання системи фінансування науково-технічної та інноваційної діяльності.

3. Фінансовий механізм науково-технічної та інноваційної сфери і його складові.

4. Основні джерела фінансування, їхні класифікаційні ознаки й характеристики.

5. Як витрати на науку впливають на роль останньої в соціаль­но-економічному розвитку країни?

6. Оптимальні співвідношення обсягів фінансування на фундаме­нтальні й прикладні дослідження та розробки. Рівень цих спів­відношень в України у сучасний період.

7. Стан фінансового забезпечення науки в нашій країні, динаміка загальних (національних) витрат і державного фінансування.

8. Бюджетне фінансування науки, основні напрями й шляхи його удосконалення.

9. Базове фінансування науки - цілі і завдання, напрями.

10. Програмно-цільове фінансування науки, основні його напрями.

11. Законодавче забезпечення державного фінансування науки. /.'. Фонд фундаментальних досліджень: цілі, завдання і форму­вання фінансових ресурсів.

13. Обсяги, структура, динаміка фінансування інноваційної діяльності.

14. Джерела фінансової підтримки інноваційної діяльності, пе­редбачені Законом України «Про інноваційну діяльність».

15. Українська державна інноваційна компанія, основні завдання й напрями діяльності.

16. Позабюджетні фонди фінансування науково-технічної та ін­новаційної діяльності, стан розвитку в нашій країні, країнах СНД і в розвинених країнах світу.

17. Кредитування: економічний зміст та роль у фінансуванні нау­ково-технічної й інноваційної діяльності.

18. Лізинг: економічна сутність, об'єкти й суб'єкти лізингу, лізин­гові операції.

19. Податковий кредит як форма збільшення фінансових ресурсів для інноваційної діяльності.

20. Венчурне фінансування, венчурний капітал, венчурний бізнес, венчурні фонди, історія розвитку.

21. Джерела фінансування венчурних фондів.

22. Розвиток венчурного фінансування в Україні.

23. Стан фінансування в Україні державних науково-технічних програм (ДНТП), його негативні наслідки.

24. У чому полягають недоліки фінансування усіх ДНТП одним державним замовником?

25. Як впливає на стан фінансування формування й реалізації про­грам відсутність необхідної законодавчої та нормативно-правової бази?

26. У чому полягає суть запропонованої технології формування й фінансування цільових програм?

27. Джерела фінансування програм.

28. Які витрати в рамках програм фінансуються за рахунок дер­жавного бюджету?

29. Права власності держави на науково-технічну та інноваційну продукцію, створену завдяки бюджетному фінансуванню програми.

30. Основні шляхи повернення вкладених коштів інвесторів і задо­волення інтересів учасників реалізації програм.

31. Джерела фінансування створення і функціонування технопар­ків та інноваційних бізнес-інкубаторів.

3,204

481

Досвід інших країн у фінансуванні технопаркових структур. Як здійснюється фінансування технопарків в Україні згідно із Законом України «Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків»?

ЛІТЕРАТУРА

З акон України «Про Державний Бюджет України на 2007 рік». Закон України «Про інноваційну діяльність» // В. В. Р.- 2002.-№ 36.- Ст. 20.

Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність»// В. В. Р- 1999.-№ 2-3. Ст. 20 (Ст. 18-33). Закон України «Про спеціальний режим інноваційної діяльнос­ті технологічних парків //Голос Україн и.- 2006.- З лютого. Концепція науково-технологічного та інноваційного розвитку України / Постанова Верховної Ради України № 916-ХІУ від 13 липня 1999 року // Голос України. - 1999 р. З серпня - № 141 (2143).

Бизнес. - 2003 21 июля,- № 29 (548).

Василенко В.О., Шматько В.Г. Інноваційний менеджмент: Навч. посіб. / За ред. В.О. Василенко - К.: ЦУЛ «Фенікс», 2003. - 440 с. Гагауз И.Б., Стадник П.Е. Проблеми и перспективи развития инфраструктурьі инновационной зкономики в Украине // Роз­виток науково-технологічних парків та інноваційних структур інших типів // Україна і світовий досвід: М-ли II міжнар. наук.-практ. конф.- Львів: ЛвЦНТЕІ, 2003.- С. 93-99. Дежина И., Леонов И. Зкономико-правовое обеспечение ком-мерциализации интеллектуальной собственности в России // Вопр. єкономики. - 2003.- № 10.- С. 66-76. Загородиш А.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С. Фінансовий сло­вник. - Львів: Центр Європи, 1997. -5 с.

Задорожньш Е.М. Источники финансирования малого пред-приятия. - К.: Венчур. - 1994. - 44 с.

Инновационньїй менеджмент: Справ, пособ. / Под ред. П.И. Завлина, А.К. Казанцева, Л.И. Миндели; Изд. 2-е, перераб. и доп. - М.: ЦИСН, 1998. - 568 с.

482

Інноваційний розвиток в Україні: наявний потенціал і ключові проблеми його реалізації (Аналітична доповідь) // Національна безпека та оборона.- 2004.- № 7. - С. 2.

14. К ошовий Д. Венчурні фонди: позики на прийнятних умовах // Галицькі контракти. - 1999.-№10. - С. 16-18.

15. Льовочкін В.С. Фінансовий механізм макроекономічного регу­лювання // Фінанси України. - 2000.- № 12.- С. 25-34.

16. Маліцький Б.А., Булкін І.О., Попович О.С., Шокун Т.В. Перспек­тиви приведення фінансування науки у відповідність із законо­давством та потребами інноваційної моделі розвитку економіки // Наука та наукознавство. - 2002.- № 4. - С. 29-40.

17. Морозов Ю.П., Гавргілов А.К, Городнов А.Г. Инновационньїй менеджмент: Учеб. пособ. для вузов / 2-е изд., перераб. и доп.-М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2003. - 471 с.

18. Наукова та інноваційна діяльність в Україні: Стат. зб. / Держ-комстат.- К., 2005. - С. 360.

19. Пермннов С.Б., Петров А.И. Мальїе научно-технические фир-мьі. - М.: Знание, 1990. - 46 с.

20. Попович О., Соловйов В. Чи потрібні нам технопарки та бізнес -інкубатори? // Урядов. кур'єр. - 1999.- 31 липня. - № 142.

21. Поручник А.М., АнтонюкЛЛ. Венчурний капітал: зарубіжний досві; та проблеми становлення в Україні. - К.: КНЕУ, 2000. - 172 с.

22. Серпилин А. Яо-венчурному // Бизнес: организация стратеги системи. - 1990.- № 8.- С, 21-28.

23. Современнне инновационние структури и коммерциализащ науки / Под ред. А. Мазура. - X.: Ин-т монокристаллов, 2000. 256 с.

24. Технологічні парки: світовий та український досвід / Під рі Д.В. Табачника.- К.: ТПІЄЗ, 2004.- 48 с.

25. Фатхутдинов Р.А. Инновационньїй менеджмент: Учеб. для зов - М: ЗАО «Бизнес-школа «Интел-Синтез», 2003.

26. Шкворец Ю.Ф. Проблеми программно-целевого управлеї НТП. - К.: Наук, думка, 1992. - 192 с.

27. Шкворець Ю.Ф. Програмно-цільове управління реалізац пріоритетних напрямів соціально-економічного і наую технічного розвитку // Економіка України,- 2001. № 7 - С. 33

28. Шкворець Ю.Ф., Іванов В.Ф. Шляхи підвищення результг ності державних науково-технічних програм // Пробл. нау 2001.-№10. -С. 2-12.

29. Якубовський М.М., Шкворець Ю.Ф. Фінансування програм державного рівня: проблем і шляхи удосконалення // Фінаї України,- 2000,- № 12. - С. 3-15.

зі*