■

РОЗДІЛ 11. ОНОВЛЕННЯ ТЕХНІКО-ТЕХНОЛОГІЧНОЇ БАЗИ ПІДПРИЄМСТВА

11.1. Техніко-технологічна база підприємства: сутність, оцінка та напрями розвитку

Поняття техніко-технологічної бази підприємства зазвичай розгля­дається за натурально-речовим складом і за суспільно-економічною формою. У першому випадку техніко-технологічна база підприємс­тва - це сукупність спеціалізованих знарядь, предметів та способів праці, за допомогою яких виробляються певні види однорідної проду­кції або надаються послуги, що задовольняють однорідні потреби. Основу техніко-технологічної бази підприємства становлять знаряддя праці - машини, устаткування, прилади. Від ступеня їх розвитку за­лежать масштаби використання предметів праці - сировини, палива, різних видів енергії, допоміжних матеріалів тощо. Водночас розши­рення складу предметів праці прискорює процес розвитку засобів і праці, особливо знарядь виробництва. Це, зокрема, наочно простежу- ється в сучасну епоху, коли освоєння нових видів сировини, енергії, матеріалів значною мірою визначає бурхливий прогрес техніки. При цьому під технікою розуміють сукупність речовинних факторів виро­бництва (засобів і предметів праці), в яких матеріалізовані нові знан­ня і вміння людини.

Удосконалення і освоєння засобів праці і предметів праці - дві сторони єдиного процесу розвитку матеріальної культури людства.

Технологію слід розглядати як узагальнене поняття, що означає спосіб виробництва продукції кінцевого або проміжного спожи­вання, який складається з окремих послідовних або одночасних про­цесів (технологічного ланцюжка), на яких ґрунтується виробництво. Спектр трактувань терміна «технологія» у контексті економічних відносин дуже широкий. Технологія (від грецької techo - мистецтво і logos - слово, вчення) розглядається як спосіб перетворення речовини, енергії, інформації в процесі виготовлення продукції, обробки і переробки матеріалів, складання готових ви­робів, контролю якості та управління. Технологію ще визначають як сукупність прийомів та способів виготовлення і застосування техніки і перетворення природних речовин у продукти промислово­го і побутового призначення.

338

339

Понятійний апарат економіки науково-технічного прогресу ви­значає поняття «технологія» переважно через категорію виробни­чого процесу. Наприклад, нормативною вважалася дефініція, що технологія - це сукупність прийомів і способів отримання та пере­робки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, котрі застосовуються в різних галузях промисловості, будівництва, в інших сферах мате­ріального виробництва. Технологіями називаються також самі опе­рації видобутку, обробки, переробки, транспортування, зберігання, які є складовою частиною виробничого процесу.

У економічній літературі Заходу цей термін використовується в значно ширшому значенні і є універсальним поняттям, що означає сферу діяльності людини, пов'язану з перетворенням результатів наукових досліджень на суспільно корисну продукцію, а також су­купність знань, котрі обслуговують цю діяльність і відповідну їй техніку. Енциклопедія «Британіка» визначає технологію як засто­сування науки для практичних цілей суспільного буття, інакше ка­жучи, для зміни і перетворення оточуючого людину середовища.

Як економічна категорія, техніко-технологічна база підприємства - це, насамперед, частина виробничого капіталу, матеріалізована у будівлях, спорудах, машинах, в устаткуванні та в інших засобах праці, які багаторазово беруть участь у виробництві, переносять свою вартість на готовий продукт частинами і поступово. їх нази­вають основними засобами і включають до складу необоротних ак­тивів підприємства. Вони пов'язані з предметами праці певною його організацією і технологією Разом вони становлять поняття техніко-технологічної бази виробництва.

В сучасних умовах невід'ємну частину господарських ресурсів підприємств становлять нематеріальні активи. До таких відносять об'єкти, які не мають фізичних властивостей, проте вони забезпе­чують можливість ефективної діяльності підприємства, отримання ним постійно або на протязі значного періоду доходу. Сприяє цьо­му володіння правами на винахід і «ноу-хау», патенти, товарні і то-ргівельні знаки. Важливе значення для підприємства має наявність інформаційних комунікацій, бази даних тощо. Інтерес до нематері­альних ресурсів, як комплексу найважливіших ресурсів підприємс­тва, постійно зростає. Це пов'язано з посиленням конкурентної боротьби за лідерство у глобальному масштабі, розширенням сфери послуг, прискоренням і ускладненням науково-технічного розвит­ку, менш швидким (порівняно з матеріальними ресурсами) знеці-

ненням тощо. Зазначимо, що вартість деяких видів нематеріальних ресурсів може значно перевищувати продажну ціну підприємства за вартістю його необоротних матеріальних активів. Вважаємо, що у сучасне розуміння поняття техніко-технологічної бази підприємс­тва обов'язковою складовою слід включати нематеріальні активи.

Ще й досі не існує загальновизнаної методики з оцінки техніко-технологічної бази підприємства. На практиці для цього використо­вується комплекс показників, які відображають стан та розвиток основних фондів, існуючі технології і організацію виробництва, роль і участь в ньому нематеріальних активів. Серед таких показ­ників це, насамперед, вартість основних фондів, їх стан і рух - вве­дення, оновлення, вибуття, ліквідація, та відповідні до них розрахункові коефіцієнти. Методи їх визначення загальновідомі і викладені в багатьох підручниках і посібниках з економічних дисциплін.

До загальних показників, які характеризують техніко-технологічну базу підприємства, належать фондоозброєність, фондоємкість, енергооснащеність і електроозброєність праці. Най­більш загальним показником техніко-технологічної бази підприємства є фондоозброєність праці. Вона визначається як спів­відношення середньорічної вартості основних виробничих фондів і середньоблікової чисельності працюючого виробничого персоналу.

Фондоємкість - це показник, який є зворотним до фондоозброє­ності, що показує потрібу в основному капіталі (основних фондів) на одиницю виробленої продукції.

Коефіцієнт енергооснащеності праці встановлюється як потен­ційний, плановий і фактичний. Потенційний коефіцієнт енергоос-нащеністі праці визначається поділом встановленої потужності всіх джерел енергії (теплової, електричної) на число робітників у зміні, в якій їх зайнято найбільше, або на загальну їх чисельність. Плано­вий - те ж саме співвідношення показників, з врахуванням можли­вого використання у плановому періоді енергії. Фактичний коефіцієнт енергооснащеності розраховується поділом кількості споживаної енергії усіх видів на загальну чисельність робітників або промислово-виробничого персоналу. Кількість спожитої енергії вимірюється в тоннах умовного палива.

Електроозброєність праці визначається шляхом поділу встанов­леної потужності електричних двигунів або спожитої електроенер-

ш

341

гії на середньоспискову чисельність промислово-виробничого пер­соналу.

Поряд із наведеними показниками розраховуються специфічні. На підприємствах енергетики, наприклад, це витрата умовного па­лива на 1 кВт-г відпущеної електроенергії, у металургії - виплавка сталі тим або іншим способом тощо. Основними показниками, що характеризують ступінь хімізацій, є: зростання обсягу випуску най­важливіших видів продукції хімічної промисловості, зміна питомої ваги прогресивних матеріалів, використаних при виготовленні тих або інших виробів.

Крім того, оцінка техніко-технологічного рівня виробництва пе­редбачає врахування забезпеченості підприємства сучасними засо­бами обчислювальної техніки (ЕОМ), персональними ЕОМ, насиченості комунікаційними та інформаційними засобами, рівня розвитку інформаційних технологій, зокрема принципово нових за­собів передачі інформації, наявності бази даних, відповідної до профілю діяльності підприємства, ступеня захисту інформаційних ресурсів, входження в міжнародну інформаційну систему Інтернет.

При аналізі техніко-технологічної бази підприємства доцільно зі­ставити по роках динаміку показників техніко-технологічної бази підприємства з основними показниками ефективності виробництва - обсягами виробленої продукції, отриманого прибутку, рентабель­ністю продукції, рентабельністю основної діяльності тощо.

Розвиток техніко-технологічної бази не є простим кількісним на­громадженням засобів праці і технологій. Цей процес полягає у їх­ніх якісних змінах, покращенні структури, системи організації та інтенсифікації виробництва. Його об'єктивною основою є приско­рений розвиток науки і техніки, всебічне використання досягнень науково-технічного прогресу. Це - головний фактор підвищення ефективності суспільного виробництва, поліпшення якості продук­ції, створення нової інноваційної продукції. Вклад науково-технічного прогресу у приріст валового внутрішнього продукту найбільш розвинених країн досягає, за різними оцінками, від 75 до 100%. Пріоритет розвитку досягається активізацією інноваційної діяльності в наукомістких галузях і виробництвах, які є двигунами розвитку економіки.

Особливості сучасних процесів стосовно техніко-технологічної бази підприємства і продукції в нашій країні обумовлюються кіль­кома основними обставинами. Насамперед, вони пов'язані з загаль-

ною трансформацією економічної системи. Наслідки кризи вітчиз­няного виробництва, гостра нестача коштів, необхідність докорін­ної реструктуризації промисловості, інших галузей і сфер діяльності економіки незалежної держави, відсутність чіткої про­мислової і інвестиційної політики, невизначеність пріоритетів роз­витку та багато інших причин призвели до значної техніко-технологічної відсталості вітчизняних підприємств від розвинених країн світу, фізичного і морального зносу основних фондів, старін­ня багатьох технологічних процесів. Це характерно для всіх галузей народного господарства України. За останніми даними Держкомстату України, ступінь зносу основних фондів у цілому по народно­му господарству країни досягає майже 50%, в промисловості 55%, в будівництві - близько 56% [8]. Технологічно відсталими є біль­шість вітчизняних галузей промисловості. Так, у чорній металургії високою залишається частка виробництва сталі мартенівським спо­собом, незначна частка електросталеплавильного виробництва - у 5-6 раз нижче рівня розвинених країн Заходу. Вкрай мала частка сталі, що розливається безперервним способом, є однією з причин високих витрат паливно-енергетичних ресурсів, які значно переви­щують аналогічні світові показники. Прогресуюче старіння основ­них фондів є головною причиною постійного зростання витрат. Технологічна відсталість вітчизняних галузей промисловості є при­чиною не конкурентоспроможності багатьох видів продукції, яка на внутрішньому ринку знаходить збут внаслідок дефіциту, а на зов­нішніх ринках у значній мірі реалізується через бартер або за дем­пінговими цінами (наприклад, деякі види металопродукції). Структура металопродукції недосконала, надзвичайно низька част­ка тонкого листу, каліброваного прокату тощо.

Поглиблюють технологічну відсталість незначні обсяги і низькі темпи інноваційної діяльності підприємств промисловості України (див. табл. 11.1).

342

343

П ротягом 2000-2004 рр. частка інноваційно активних підприємств в загальній їх кількості коливалася в межах 18-13, 7%, а частка таких, що впроваджували інновації, була ще меншою. У 2004 р. цей показ­ник становив усього 10,0%, тобто менше проти 2000 р. в 1,4 раза ме­нше і в 2,2 раза менше, ніж у 1995р. На 553 (35,7%) зменшилася кількість промислових підприємств, які впроваджували інновації у 2004 р., в порівнянні з 2000 р.

Прямим наслідком скорочення інноваційно активних підприємств стало зменшення результатів їх діяльності в цьому напрямі (табл. 11.2). На 11,3 тис. або в 3,8 раза скоротилась кількість на­йменувань освоєння виробництва інноваційних видів продукції. Од­ночасно, з даних таблиці видно, що проти 2000 р. стало більше у 2004 р. впроваджено нових видів техніки, технологічних процесів. Проте кількість таких інновацій була значно меншою ніж у 1995 р.

Для більшості діючих підприємств промисловості розробка і впровадження інновацій ще не стало головним фактором розвитку. Це має цілу низку причин, головними з яких є нестача власних ко­штів, недостатня фінансова підтримка держави, великі витрати на нововведення, високий економічний ризик, недосконалість законо­давчої бази, відсутність коштів у замовників і деякі інші.

Таблиця 11.2 Впровадження інновацій на промислових підприємствах