Контрольні запитання

1. Охарактеризуйте суспільство, засноване на знаннях (К-Суспільство).

1. Складові національної інноваційної системи.

2. Визначте пріоритетні завдання щодо розвитку освіти в Україні.

3. Складові системи наукового комплексу в Україні.

2. Охарактеризуйте науково-технічний потенціал науки вищих навчальних закладів.

4. Проблемні питання щодо фінансування освіти і науки в Україні.

3. Оцінка інноваційного впливу науки вищих навчальних закладів на економіку.

4. Основні засади Болонської угоди для модернізації вищої освіти в Україні.

5. Оцінка значення зарубіжного досвіду діяльності університетів для українських вищих навчальних закладів.

5. Формулювання професійних вимог до інноваційних менеджерів.

6. Функціональні обов'язки інноваційних менеджерів.

ЛІТЕРАТУРА

1. Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» №1978-ХІ] від 13.12.1991, ст.1.

2. Указ Президента України « Національна доктрина розвитку освіти» від 17.04. 2002 р. № 347/2002

3. Економічна енциклопедія: У 3-т. Т. 2 / Редкол.: С.В. Мочерний (відп. ред) та ін. - К.: Академія, 2001. - С. 18.

4. Жукович І.А., Кузнєцова О.М., Парфян В.В., Вірко-Годицький Д.Г. Динаміка основних показників діяльності наукової і нау-

ково-технічної сфери України // Проблеми науки. - 2003. - № 11.-С. 6-12.

5. Згуровський М.. Шлях до суспільства, заснованого на знаннях // Дзеркало тижня. - 2006.- № 2 (581).

(і. Мусіна Л.А. Розвиток ринку технологій в Україні // Рьшок техноло­гій: проблемиипутирешения-К.: УкрИНТЗИ, 2004-С- 16.

7. Наукова та інноваційна діяльність в Україні: Стат. зб./ Держ-комстат. - К., 2005. - С. 360.

8. Николаеико С. Вьісшей школе - государственную заботу. -Зеркало недели-2005.-№3 (531).

9. Офіційний сайт Міністерства освіти і науки України. \\>м\і>. топ. §оу. иа/есіисаІіоп/Иі§кег/хШі/.

10. Пилитнко О.С. Особливості стратегічного управління вищими навчальними закладами в сучасних умовах. // Бізнес-освіта як бізнес: якість послуг і соціальна відповідальність // Матеріали п'ятої щорічної міжнародної конференції «Розбудова менедж­менту освіти в Україні».- К.: Консорціум з удосконалення ме-неджмент-освіти в Україні, 2003.- 238 с.

І 1. 8ИаскеІ/ога' В. 11.8. К.&Б Рщіесіесі 4о Науе Сго\\'іі Маі§іпа11у іп 2003. - Ь«р://шлу\¥.п8і'.§оу/8Ье/5Г5/іпЬгіеґ/п5ГО4307/8Іаг1:.Ьіт.

12. Степко М.Ф., Болюбаш Я.Я., Шинкарук В.Д., Грубінко В.В., Бабин 1.1. Основні засади розвитку вищої освіти України в кон­тексті Болонського процесу (документи і матеріали 2003-2004 рр.) / За ред. В.Г. Кременя. - Київ - Тернопіль. 2004. ~ 147с.

239

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2

Система управління інноваційною діяльністю підприємства розділ 8. Управління інноваційним розвитком підприємства

8.1. Концепція управління інноваційним розвитком підприємств

В наш час результати інноваційної діяльності, ініційованої при­скоренням темпів науково-технічного прогресу (НТП), істотно по­значаються на усіх аспектах розвитку людського суспільства, змінюють саме середовище життя і діяльності людини, способи за­безпечення його існування і розвитку. Схема такої взаємодії пред­ставлена на рис. 8.1 [2].

З погляду конкретних підприємств інноваційну діяльність необ­хідно розглядати як один з основних засобів їхньої адаптації до по­стійних змін умов зовнішнього середовища [6, 8].

Основною сутністю інновації і інноваційної діяльності є зміни, які розглядаються як джерело доходу.

У загальному випадку виділяють два типи ринкових стратегій фу­нкціонування підприємства [14]: стабілізаційні (збереження досягну­того рівня виробництва, частки ринку і т.п.) [розвиваючі (розширення виробництва, частки ринку, збільшення прибутку і т.п.). Однак, як показує практика, перші можуть принести тільки тимчасовий успіх і не можуть забезпечити тривале виживання і розвиток підприємств на ринку відповідно до їх місії і прийнятої мотивацією бізнесу.

^ П НТП П^

И

0 П

Економіка ; і Політика ' Екологія ; і Соціум

Т

Рис. 8.1. Схема впливу інноваційної діяльності на різні сторони життєдіяльності суспільства

Духовне і матеріальне виробництво

Загалом розвиток окремих суб'єктів господарської діяльності й економіки країни в цілому може бути забезпечено різними шляха­ми. Розглянемо їх.

Екстенсивний, який передбачає розширення обсягів виробництва і збуту продукції. Відбувається в умовах ненасиченого ринку, при відсу­тності гострої конкуренції, в умовах відносної стабільності середовища господарювання. Пов'язаний зі зростаючими витратами ресурсів. У наш час у більшості регіонів світу даний підхід практично вичерпав се­бе, оскільки майже всі наявні ринки вже заповнені товарами.

Інтенсивний науково-технічний, який передбачає використання досягнень науки і техніки для удосконалення конструкцій і техно­логій виробництва традиційних (модернізованих) продуктів з ме­тою зниження їх собівартості, підвищення якості, а в підсумку - підвищення конкурентоспроможності. Перехід на даний шлях роз­витку відбувається по мірі насичення ринків, вичерпання дефіцит­них ресурсів, зростання конкуренції товаровиробників.

Інноваційний науково-технічний, який передбачає безперервне оновлення асортименту продукції і технологій її виробництва, удо­сконалення системи управління виробництвом і збутом.

Порівняльна характеристика шляхів розвитку наведена нижче в табл. 8.1 [3].

Традиційно, з часу промислової революції, головним напрямом роз­витку підприємств було зниження витрат виробництва, основною фор­мою конкуренції була цінова. Відомий американський економіст П. Самуельсон відзначав [11], що виробники можуть вистояти у конку­ренції і підвищити до максимуму свої прибутки, тільки знижуючи до мінімуму витрати, за рахунок упровадження найбільш ефективних ме­тодів виробництва. Однак в останні десятиліття у світовий і в останні роки у вітчизняній економіці на додаток до традиційних чинників, що визначають позиції підприємства на ринку (висока ефективність виро­бництва, здатність і стійкість до цінової конкуренції), з'явилися нові, і їхня значимість постійно зростає. Не враховувати їх уже неможливо.

Необхідність коригування традиційних поглядів на напрями і шляхи розвитку вітчизняних підприємств визначається наступним.

1. В умовах відсутності дефіциту товарів і наявності гострої кон­куренції виробників безглуздо випускати продукцію, навіть ефек­тивну у виробництві і технічно досконалу, але яка не відповідає потребам і запитам споживачів, переваг якої ніхто за межами підприємства-виробника не оцінив.

240

Т аблиця 8.1

Порівняльна характеристика шляхів розвитку господарюючих суб'єктів

Характеристики	Шлях розвитку
	Екстенсивний	Інтенсивний	Інноваційний
Концепція розвитку	Збільшення обся­гів виробництва	Зниження пи­томих витрат	Збільшення доходів
Тип ринку	Ринок продавця	Ринок про­давця і ринок покупця	Ринок покупця
Охоплення ринку	Весь ринок у цілому	Вибіркові се­гменти	Вибіркові сегме­нти і ніші ринку
Конкуренція	Практично відсу­тня	Переважно цінова	Переважно не­дійова
Запити споживачів	Стабільні	Мінливі	Різка диферен­ціація і постійні зміни
Переважаючий тип виро­бництва	Масове	Серійне	Дрібносерійне й одиничне
Співвідношення витрат на виробництво (ВВ) і збут (ВЗ)	ВВ>ВЗ	ВВ = ВЗ	ВЗ>ВВ
Частки працівників ро­зумової (РП) і фізичної праці (ФП) у виробництві	ФП>РП	ФП>РП	РП>ФП
Підхід до управління	Адміністративний	Системний	Ситуаційний

2. Як показує досвід зарубіжних і вітчизняних виробників, спро­би шукати шляхи розвитку тільки за рахунок зниження витрат ви­робництва і просування на ринку традиційної, часто застарілої продукції, є безперспективними і ведуть до значних збитків чи бан­крутства.

3. Прискорення темпів НТП приводить до швидкого оновлення асортименту продукції. Як приклад можна навести персональні комп'ютери, периферійні пристрої і програмне забезпечення до них, електропобутові вироби тощо. У цих умовах на розробку захо­дів щодо зниження витрат виробництва і їхнє виконання може про­сто не бути часу, оскільки в разі швидкого оновлення продукції основними конкурентами вироби зійдуть з ринку раніш, ніж будуть реалізовані ці заходи. З цих причин не слід займатися нескінченним удосконаленням давно відомих, традиційних товарів, досвід успіш-

по працюючих на ринку вітчизняних [7] і іноземних товаровироб­ників засвідчує, що своєму успіху вони зобов'язані переважно но­менклатурній політиці, постійному оновленню номенклатури продукції відповідно до змін ситуації на ринку.

4. Зниження цін з метою підвищення конкурентоспроможності (особливо застосування агресивних цінових стратегій) здатне під­штовхнути конкурентів до різких відповідних заходів, на які адек­ватної відповіді може і не бути.

5. Процеси ринкової трансформації економіки, що протікають в Україні, викликають різкі зміни потреб і запитів споживачів, спо­стерігається значний ріст диференціації запитів, викликаний роз­шаруванням споживачів за рівнем доходів. А це, у свою чергу, призводить до зростання спеціалізації і зниження серійності вироб­ництва багатьох товарів.

6. Спостерігаються різкі зміни пропорцій між витратами на ви­робництво продукції і витратами на її збут на користь останніх, і ця тенденція усе посилюється.

7. Підприємницькі структури економічно розвинених країн усе більшою мірою переходять на інноваційний шлях розвитку, частка інновацій (нових технологій, нових продуктів, способів їхньої реа­лізації, організації їхнього виробництва і збуту) у загальному обсязі отримуваного прибутку неухильно зростає.

8. Зростаючий ступінь відкритості економіки України і посилен­ня інтеграційних процесів у світовій економіці, а також викликане цим зростання конкуренції з боку закордонних товаровиробників ставлять вітчизняні підприємства перед необхідністю адаптації сво­єї діяльності відповідно до умов господарювання, які докорінно змінилися і продовжують змінюватися, з огляду при цьому на сві­тові тенденції розвитку.

У цих умовах одним з основних складових тривалого виживання і розвитку вітчизняних підприємств стає здатність запропонувати, розробити, виготовити, вивести на ринок і просувати на ньому то­вари з новими споживчими якостями, товари, орієнтовані на задо­волення існуючих потреб, але новими не традиційними способами, або ж товари, що призначені для задоволення нових (у тому числі принципово нових) потреб (у ряді випадків ці потреби цілеспрямо­вано формують).

Природно, усе це вимагає принципово нових підходів до підго­товки, управління й організації виробництва, організації постачання

242

16*

і збуту, підходів, які базуються на всебічному маркетинговому багатофакторному аналізі кон'юнктури ринку, прогнозуванні напря­мів і темпів її розвитку, у тому числі під дією факторів НТП, для використання результатів аналізу в практичній діяльності. Метою такого аналізу є виявлення існуючих ринкових можливостей інно­ваційного розвитку, вибір оптимальних варіантів, з точки зору на­явного потенціалу конкретного суб'єкта господарської діяльності і зовнішніх умов, визначення цільових ділянок ринку (сегментів чи ніш) для реалізації відібраних варіантів, або ж формування нового цільового ринку.

Інноваційним є розвиток, що спирається на безупинні пошук і використання нових способів і сфер реалізації потенціалу підпри­ємства у змінних умовах зовнішнього середовища у рамках обраної місії та прийнятої мотивації діяльності і який пов'язаний з моди­фікацією існуючих і формуванням нових ринків збуту [3, 8].

Процес інноваційного розвитку необхідно, насамперед, розгляда­ти з позицій конкретного підприємства, що функціонує у взаємодії з постачальниками вихідної сировини і матеріалів, конкурентами, торговими і збутовими посередниками, споживачами тощо, у конк­ретних економічних, політичних, екологічних, правових та інших умовах. При цьому, така взаємодія носить ймовірний характер і не піддається однозначній оцінці.

Підприємство, що стало на інноваційний шлях розвитку, повинне функціонувати у відповідності з такими принципами:

• адаптивності - прагнення до підтримання певного балансу зов­нішніх і внутрішніх можливостей розвитку (внутрішніх спону­кальних мотивів діяльності, господарюючого суб'єкта і зовнішніх, що генеруються ринковим середовищем);

• динамічності - динамічне приведення у відповідність цілей і спонукальних мотивів (стимулів) діяльності підприємства (у то­му числі його власників, менеджерів, фахівців, працівників);

• самоорганізації - самостійне забезпечення підтримки умов фун­кціонування, тобто самопідтримка обміну ресурсами (інформа­ційними, матеріальними, фінансовими) між елементами виробничо-збутової системи підприємства, а також між підпри­ємством і зовнішнім середовищем;

• саморегуляції - коригування системи управління виробничо-збутовою діяльністю підприємства відповідно до змін умов фун­кціонування;

- саморозвитку - самостійне забезпечення умов тривалого виживан­ня і розвитку підприємства (відповідно до його місії і прийнятої мотивації діяльності).

Управління інноваційним розвитком орієнтоване на досягнення поставлених цілей (завоювання більшої частки ринку, збільшення прибутку в поточному періоді чи в перспективі, забезпечення висо­ких темпів стійкого економічного розвитку і т.п.) в умовах конку­рентного середовища, коли цілі інших підприємств можуть з ними не співпадати (і, як правило, не співпадають). Це протиріччя цілей слід належним чином враховувати, узгоджуючи намічені цілі з мо­жливостями їхнього досягнення.

У цілому, в масштабах всього ринку, таке узгодження цілей і ін­тересів господарюючих суб'єктів відбувається за допомогою рин­кових механізмів (механізму рівноваги виробництва і споживання, механізму конкуренції і ринкового ціноутворення, механізмів еко­номічних циклів і т. д.), організаційно-економічного механізму під­приємства, а також механізмів державного і регіонального регулювання і підтримки.

Природно, конкретний, окремо узятий суб'єкт підприємницької діяльності вплинути на дію цих механізмів не може, він може тіль­ки враховувати їх у процесі свого функціонування, будуючи стра­тегію і тактику своєї поведінки таким чином, щоб максимальною мірою використовувати наявні сприятливі можливості і згладжува­ти деструктивний вплив несприятливих.

Для цього необхідно володіти як можна більш повною інформа­цією, що характеризує різні сторони ринкового середовища, зовні­шньою стосовно суб'єкта господарювання. Відповідно, потрібна інформаційна система, що виконувала б функції збору, накопичен­ня, зберігання, переробки й аналізу інформації про процеси, що від­буваються на ринку, дії суб'єктів ринкової діяльності (у сфері виробництва, фінансово-кредитній сфері, сфері послуг, науковій сфері й тощо.), регулюючі впливи держави, стан економічної, полі­тичної, правової, екологічної, соціальної, технологічної, демографі­чної й інших складових середовища господарювання.

Окрім того, необхідно володіти інформацією, що характеризує безпосередньо саме підприємство: його організаційний, виробничий, кадровий, технологічний, інвестиційний і інноваційний потенціал; стан і потенціал збутової мережі; організацію системи товарообігу;

245

244

в ідносини з економічними контрагентами; фінансовий стан; конку­рентоспроможність продукції і підприємства в цілому тощо.

Інформація, що надходить, використовується у процесі вироб­лення заходів щодо пошуку свого місця на ринку (формування ці­льового ринку в загальному випадку) для реалізації поставлених цілей інноваційного розвитку.

Як випливає з вищевикладеного, управління інноваційним роз­витком здійснюється на декількох рівнях: рівні держави, рівні регі­ону чи галузі, рівні конкретного підприємства. Перші два представляють макрорівень управління, а останній -- мікрорівень.

Макрорівень управління включає елементи регулюючих механіз­мів: державного регулювання ринкових процесів, правового регу­лювання підприємницької діяльності, соціального регулювання, політичного регулювання і тощо.

Структура методів, що застосовуються на макрорівні управління інноваційним розвитком підприємств, яка включає регулюючі ме­ханізми, представлена на рис. 8.2 [3]. Розглянемо детальніше мето­ди, представлені на схемі.

1. Методи економічного стимулювання. За допомогою методів даної групи держава стимулює розвиток пріоритетних галузей, роз­ виток науки і техніки, інвестиційну й інноваційну діяльність, регу­- лює виробництво певних видів товарів, що, у свою чергу, надає можливості розвитку підприємницьких структур і окремих суб'єктів господарської діяльності (хоча в умовах України цей ме- ханізм далекий від досконалості).

Як приклад можна відзначити, що екологічні платежі змушують багато підприємств-забруднювачів знижувати викиди, унаслідок цього виникають потреби у відповідному контролюючому устат­куванні й обладнанні з очищення шкідливих відходів, що впрова­джується ними у своєму виробництві в роботах. Таким чином, з'являються ринкові можливості розвитку (переважного інновацій­ного) для підприємств-виробників цього обладнання.

2. Методи планування. Включають групу методів, які передбача-­ ють проведення планово-дослідницьких робіт, що передують соціа­- льно-економічному розвитку. Методи даної групи стимулюють розвиток певних галузей, регіонів, певних видів діяльності, чим, у свою чергу, стимулюється розробка новацій різного рівня й іннова­- ційний шлях розвитку у цілому. Так, наприклад, наявність державно-­ го замовлення на виробництво деяких видів сільськогосподарської

246

продукції, стимулює їх виробництво, надаючи сільськогосподарсь­ким підприємствам можливості розвитку.

Планування	Економічного стимулювання	Правові	Соціального регулювання	Політичного регулювання
Формування держзамовлень	Система пода­тків	Правове регламенту­вання	Суспільні рухи	Політичні права та гарантії
Реструктуризація економіки	Заохочення розвитку науки та техніки	Адміністративні санкції	Демократичні інститути
Планування роз­витку території	Екологічне ре­гулювання	Система стандартів
	Заохочення ін­вестицій та ін­новацій
	Система кре­дитування

Рис. 8.2. Методи управління інноваційним розвитком підпри­ємств (макрорівень)

3. Правові методи. Ці методи чинять регулюючий вплив через правове регламентування конкретних видів діяльності, систему державних стандартів і методів прямого адміністрування. Так, сис­тема жорстких стандартів на якість продуктів харчування дала по­штовх розвитку фірм, що спеціалізуються на їхній сертифікації.

4. Методи соціального регулювання. Вони впливають на розви­ток ринку певних видів товарів через громадянські рухи («зелені»), різні недержавні організації (наприклад, професійні асоціації). Цей вплив може як стимулювати розвиток, так і протидіяти йому. При­кладом може служити той факт, що саме завдяки активному втру­чанню і впливу «зелених» удалося запобігти будівництву заводу з виробництва штучного білка в Сумській області у безпосередній близькості від обласного центра.

5. Методи політичного регулювання. На розвиток ринкових мо­жливостей впливають шляхом надання різного роду прав і свобод: права займатися підприємницькою діяльністю, права на власність, наділення певним правим статусом окремих територій (вільні еко­номічні зони, офшорні зони, що стимулюють розвиток конкретних регіонів і видів діяльності), захист інтелектуальної власності тощо.

247

Серед розглянутих методів провідна роль належить економіч­ним, вплив яких може бути як прямим, так і опосередкованим. Од­нак в умовах нашої держави не слід скидати з рахунку й адміністративні методи, вплив яких все ще досить помітний.

Слід зазначити, що однозначної думки з приводу необхідності втручання держави в систему вільних ринків не існує, ряд фахівців вважають, що сама система здатна координувати економічну діяль­ність без примусу і регулювання, а інноваційний розвиток являє со­бою процес, що самоорганізується. У той же час, багато вчених і фахівців-практиків відзначають прямі порушення функціонування ринкового механізму, що формуються в результаті дії зовнішніх чинників. Звідси випливає, що одні тільки ринкові регулятори не здатні вирішити багато які з існуючих економічних проблем, а тому державне регулювання ринкових процесів необхідне, тим більше щодо забезпечення тривалого виживання і розвитку підприємниць­ких (господарських)структур.

Таким чином, макрорівень управління визначає поле інновацій­ної діяльності підприємств, окреслює його межі.

Нижче, як приклад, наведена система методів державного регу­лювання процесів формування ринку екологічних інновацій (рис. 8.3) [2]. Виділенням показані методи, які не використовуються в Україні, але мають широкі перспективи, оскільки довели свою до­цільність і ефективність у закордонній практиці екологізації еконо­міки.

Мікрорівень конкретизує варіанти дій окремих підприємств з пошуку варіантів розвитку ринкових можливостей, які спираються на безупинну і послідовну розробку і виведення на ринок різного роду новацій, з метою забезпечення тривалого виживання і стійкого розвитку в конкурентному середовищі.

Функції управління інноваційним розвитком підприємств на мікрорівні показані на рис. 8.3 [3, 8]. Розглянемо їх більш детально.

я

Я

Я

н

в

н

ч

<

о. О

Стандартизація продукції

Нормування

Екологічна експертиза

Ліцензування

Лімітування

Адміністративна відповідальність

Обов'язки стосовно споживача

Заборони

Антимонопольне регулювання

Контроль

Платежі й збори за забруднення навко­ лишнього середовища і використання ре- сурсів

а,

С

Штрафні санкції

Продаж прав на забруднення

Цінове регулювання

я

А

ч я

й

о и

о

Держзамовлення

Програмування

Фінансування екологічних проектів і програм

Податкові пільги

Податкове кредитування

Субсидування цін екологічних товарів

Надання юридичних, ділових та інших послуг, допомога в пошуку партнерів, укладання угод під державні гарантії

Інформаційна інфраструктура

Ініціювання державою демонстраційних проектів Екологічний аудит

Створення спеціалізованих державних установ

з оцінки варіантів розвитку виробництва

Відкриття факультетів у вузах, створення курсів для підготовки кадрів з теорії інновацій, екології

Підвищення статусу екологічної діяльності через екологічне виховання, освіту, рекламу і т. ін.

Система методів державного регулювання процесами формування ринку екологічних інновацій

248

249

5. Аналіз та кіль­кісна оцінка ризику на етапах іннова-ційного розвитку

1. Аналіз зовнішньо­го середовища і прогнозування його розвитку

6 . Вибір приорітетних напря­мів інноваційної діяльності

2. Аналіз

внутрішнього

середовища