7.6. Заходи щодо підготовки кадрів з менеджменту інноваційної діяльності

За розрахунками спеціалістів, в Україні існує потреба у десятки і сотні тисяч висококваліфікованих менеджерів. Для задоволення по­треб ринку необхідно сформувати систему підготовки і підвищення кваліфікації фахівців з менеджменту підприємницької діяльності. Інвестування підготовки і підвищення кваліфікації менеджерів, перш за все у сфері інноваційної діяльності, може супроводжувати­ся значною економічною віддачею, яка перевищуватиме інші фор­ми інвестицій.

Вибір Україною інноваційної моделі розвитку економіки потре­бує якісної підготовки фахівців з менеджменту інноваційної діяль­ності і оволодіння значною чисельністю менеджерів, підприємців, керівників і службовців спеціальною системою знань і практичних навичок, необхідних для розробки нових виробів і технологій, ви­рішення завдань щодо організації наукоємних виробництв, управ­ління процесом інвестування на підприємстві, управління процесом створення і виведення на ринок новітніх технологій і товарів.

За останні роки у вітчизняній економіці спостерігаються все бі­льше прикладів, коли компанії за відносно нетривалий період (два-три роки) успішно підвищують конкурентоспроможність, подвою­ють обсяги продаж і збільшують в декілька разів прибуток завдяки вдалій реалізації свого інноваційного потенціалу.

Інноваційна діяльність кожної компанії повинна стати найважли­вішою складовою її господарської діяльності. Адже нові оригіналь­ні продукти і послуги створюють конкурентні переваги бізнесу, дозволяють не тільки утримувати, але й укріплювати свої позиції на ринку. Активізація і реалізація інноваційної політики може стати одним із головних резервів зростання темпів економічного розвит­ку в країні.

Інноваційна політика передбачає розробку інноваційних проектів і доведення їх до конкурентоспроможних підприємств. Зниження ризиків інноваційної діяльності пов'язане з прискореним розвитком інноваційної інфраструктури (технопарки, бізнес-інкубатори, інноваційні фонди тощо). Однак і інноваційним проектам, і інновацій­ному підприємництву, і власникам, і керівникам бракує системних знань і досвіду з питань інноваційного менеджменту, розуміння стратегічних можливостей, слабких сторін і ризиків інновацій.

Зважаючи на вищезазначене, можна стверджувати, що в приско­ренні інноваційного процесу зацікавлені усі його учасники: бізнес, влада, вища освіта. За даними експертів у найближчі два-три роки буде спостерігатися прискорений розвиток інноваційного підпри­ємництва.

Шлях від науково-дослідних розробок до впровадження ново­введень у практичну діяльність і отримання високих результатів має багато специфічних особливостей. Життєвий цикл інновацій складається із багатьох стадій. Процес перетворення нового техніч­ного проекту в товар включає в себе бізнес-планування, економічне обгрунтування інноваційного проекту, дослідження його потенцій-

235

н их ринків збуту, патентний захист, інвестиційну підтримку, презе­нтацію.

Високі результати від реалізації інноваційних проектів і програм можуть досягатися за умов формування висококваліфікованої про­ектної команди. До її складу повинні входити, крім дослідників і проектувальників, також спеціалісти з інноваційного менеджменту, спроможні просувати нові технології, продукти на ринок, обґрунту­вати ефективні фінансові, організаційні рішення, досконало володі­ти методами проектного управління тощо.

У зв'язку з цим у світовій практиці виокремлено спеціальний на­прям управління - інноваційний менеджмент. Тобто, інноваційний менеджер виступає своєрідним посередником між розробниками новітньої ідеї та ринком збуту, забезпечує ефективну взаємодію вчених, виробничників, інвесторів.

Інноваційний менеджер повинен бути спроможним в конкретних розрахунках економічно обґрунтувати інноваційний проект, квалі­фіковано провести маркетингові дослідження для оцінки ринкової привабливості ідеї, визначити оптимальні шляхи її реалізації, про­сунути на ринок, уміло презентувати потенційним інвесторам про­ект, нейтралізувати можливі ризики і перетворити цю ідею в успішний бізнес. Власникам, інноваційним підприємцям доцільним є засвоєння технологій управління змінами, особливостей функціо­нування венчурного капіталу.

Сутність інноваційного менеджменту полягає у проведенні інно­ваційної політики, складанні інноваційних програм, здійсненні кон­тролю за розробкою і впровадженням нових технології та/або продукції, забезпеченні інноваційних програм фінансовими, інтеле­ктуальними, матеріальними ресурсами, організації нових підрозді­лів, основними напрямами яких є інноваційна діяльність.

Головна мета інноваційного менеджменту - сприяння розробці і виробництву нових видів продукції і розв'язання завдань, пов'язаних із необхідністю взаємодії різних служб підприємства для збалансованого розвитку всіх підрозділів оновленого виробни­цтва, впровадження нетрадиційних управлінських, організаційних, технологічних рішень, забезпечення підготовки відповідних спеці­алістів.

Менеджери, відповідальні за інноваційну діяльність, повинні які­сно забезпечувати взаємозв'язок між відповідними структурними підрозділами підприємства і зовнішнім середовищем.

Сфера збуту також є одним із найважливіших елементів іннова­ційної діяльності і впливає на вибір напрямів інноваційної політики та на визначення параметрів якості нової продукції. Орієнтація ін­новаційної діяльності лише на виробничу сферу без достатнього врахування ринкових потреб не тільки не сприяє нейтралізації ри­зиків, а навпаки, може їх суттєво посилювати.

Саме з цієї позиції інноваційний менеджмент необхідно розгля­дати як складову маркетингової діяльності. Науково-технічні, прое­ктно-конструкторські підрозділи підприємства взаємодіють із службами маркетингу з метою врахування потреб споживачів для перетворення їх побажань у конкретну нову продукцію.

До сфери компетенції інноваційного менеджера входить вирі­шення питань щодо доцільності проведення науково-дослідних та конструкторських розробок власними силами або силами спеціалі­зованих організацій, чи більш ефективним є придбання ліцензії.

Не зважаючи на те, що інноваційна діяльність у більшості випад­ків не передбачає віддачу у близькій перспективі, інноваційний ме­неджер повинен володіти методами розрахунків грошових потоків від реалізації інноваційних проектів і у віддаленій перспективі в умовах невизначеності.

Вищі навчальні заклади разом з академічними інститутами мають можливість організувати підготовку менеджерів з інноваційної дія­льності на основі попереднього вивчення рівня лідерських та органі­заторських якостей, спроможності роботи у команді і швидкої адаптації до нових умов і проблем, розробити необхідні програмні, методичні та навчальні матеріали з базових дисциплін, які форму­ють знання в галузі менеджменту інноваційної діяльності, зокрема за такими напрямами:

• стратегічне управління бізнесом;

• маркетинг інноваційних продуктів;

• інноваційний менеджмент;

• створення, використання і захист інтелектуальної власності;

• управління та інвестування інноваційних проектів і програм;

• інвестиційний аналіз проектів;

• інноваційні ризики у бізнесі та управління проектними ризиками;

• управління процесом розробки нового продукту;

• венчурне фінансування проектів;

• розробка бізнес-планів та інноваційних проектів;

236

237

- трансфера і комерціалізація результатів науково-технічних роз­робок. Науково-методичним центром, який буде забезпечувати мето­дичну підготовку викладачів, перш за все за рахунок успішно пра­цюючих професіоналів, може стати державний університет інноваційних технологій і підприємництва. Аналогічний вищий навчальний заклад, створений Міністерством освіти Росії, здійснює свою діяльність понад три роки і довів свою ефективність.