4.3. Формування інноваційних структур та забезпечення їхньої ефективної діяльності

Досвід реалізації проектів зі створення перших технопарків свід­чить, що вони є довгостроковими, вимагають від їхніх фундаторів терпіння й відданості справі. Так, знадобилося аж 30 років, щоб за­вершити будівництво, формування інфраструктури й здати в орен­ду всю вільну землю технопарку (ТП) «Силіконова долина» (США).

У кожному конкретному проекті створення ТП, виходячи з до­свіду інших країн, необхідно враховувати ряд умов і використову­вати різнопланові ресурси.

Найважливішими для успіху «ресурсами» є бажання ВНЗ і (або) НДІ (центру) співробітничати з клієнтськими фірмами технопарку, а також моральний дух і мотивація команди менеджерів останньо­го. Ці ресурси невловимі. їх не можна порахувати чи помацати. Проте саме вони зрештою визначають поняття «технопарк», відріз­няючи його від будь-якої іншої організації, що здає в оренду висо­коякісну нерухомість.

При формуванні ТП слід також враховувати місце його розташу­вання.

Технопарк має розміститися якнайближче до дослідницького центру (ВНЗ або НДІ), бо саме вони виступають своєрідними «центрами кристалізації» парку. Ясна річ, досягти цього найлегше, розмістивши ТП у приміщеннях ВНЗ, і найгірше, якщо ВНЗ або НДІ розташовані в центрі міста.

Дуже важливо забезпечити вільну циркуляцію інформації. Роз­ташування ТП в безпосередній близькості від ВНЗ чи НДІ сприяє збільшенню частоти контактів, у т.ч. і на неформальних засадах, а також збільшує обсяг інформаційного обміну між ВНЗ (НДІ) і пар­ком. Якщо ж для контактів між працівниками ВНЗ й парку дове­деться використовувати транспорт, якість контактів обов'язково знижуватиметься. Коли ж засновниками ТП виступають декілька дослідницьких центрів, виникає спокуса розташувати парк на рів­ному віддаленні від кожного з них. Часто-густо таке рішення вияв­ляється найгіршим із можливих, оскільки в результаті парк не може тісно взаємодіяти з жодним із центрів.

Безпосередня близькість до парку НДІ чи технічного університе­ту означає можливість використання його працівниками універси­тетських лабораторій, устаткування, обчислювальних потужностей, бібліотеки, перепідготовки й підвищення кваліфікації в міру вироб­ничої необхідності. Дуже цінною є також можливість одержання висококваліфікованих консультацій, тільки-но з'являться нові ідеї.

Одна з переваг наукомісткого бізнесу полягає в міжнародній сутності ринку збуту його продукції. Цю перевагу може бути реалі­зовано, якщо ТП розташований неподалік від великого аеропорту, головних автомагістралей і має гарні засоби телекомунікації і зв'язку.

Місце, у якому розташовується ТП, має не лише гармоніювати з національними й культурними особливостями країни, а й бути при­вабливим для потенційних клієнтських фірм із їхнього погляду на розвиток, імідж перед інвесторами й наймання на роботу найкра­щих фахівців.

Важливим чинником, що сприяє суспільному функціонуванню ТП, є наявність у регіоні науково-дослідних установ високого рів­ня. Це позитивно позначається на розвитку парку: по-перше, такі організації беруть на себе роль лідера; по-друге, лише великим нау­ковим центрам виявляється під силу залучити необхідні обслуго­вуючі структури.

Наявність у регіоні досить представницької групи великих про­мислових об'єднань, що мають висококваліфіковані кадри й заціка­влені в активізації процесу структурних перетворень у регіоні, надасть можливість значно прискорити освоєння результатів нау­кових досліджень на базі тісних взаємозв'язків науки і промислово­сті в рамках технопарку.

116

117

Першорядне значення у створенні сприятливих умов для форму­вання й функціонування технопарків має зацікавленість держави й органів місцевої влади. Це може відображатися у підтримці реалі­зації інноваційних та інвестиційних програм і проектів шляхом на­дання пільгового кредитування й оподатковування, надання субсидій і можливості безмитного ввозу з-за кордону устаткування, матеріалів, сировини, а також вивозу готової продукції.

Створення технопарку, без сумніву, потребує початкових інвес­тицій у площі, що здаватимуться в оренду клієнтам ТП. Варто від­разу прийняти фундаментальне рішення: чи буде створюватися інноваційний центр (він є багатоофісним будинком із набором по­слуг колективного користування) чи ж кожна фірма матиме окреме приміщення (мікромодуль). В останньому випадку слід мати проект будинку простої конструкції, що легко зводиться, з внутрішніми перегородками, які можна легко перебудувати. Це надає фірмі-клієнту змогу збільшувати площі за зростання потреб у них.

Окрім будівель, технопарки потребують технологічної інфра­структури (центрів дослідницького устаткування колективного ко­ристування, інформаційних і патентних установ); розвиненої індустрії ділових послуг (виконання бухгалтерських й інших фінан­сових операцій, розробка комп'ютерних програм, технічне обслу­говування і ремонт дослідницької техніки, управлінське консультування тощо).

Один із основних ресурсів технопарку - клієнти. їхня якість і кі­лькість деякою мірою залежать від того, наскільки ретельно проро­блено цілі й завдання ТП, продумано сферу його діяльності. Наприклад, у парку може допускатися виробнича діяльність, а мо­же - й ні, а це прямо впливає на розмір площ, що може займати фірма-клієнт, а отже - й на кількість фірм у парку.

Фундаментальне значення для концепції ТП має його зв'язок із ВНЗ або НДІ як важливий інструмент взаємодії науки і промисловос­ті. Фірми фізично розташовуються в парку і завдяки цьому перебу­вають у тісному контакті з ученими й науковим устаткуванням. Дуже бажано, щоб співробітництво такого роду будувалося на довго­строковій основі. Тоді парк матиме надійну й добре розвинену базу.

Якість співробітництва значною мірою залежить від ставлення до нього ВНЗ або НДІ. Якщо таке ставлення негативне, навряд чи ТП має якісь перспективи, та навіть за позитивного ставлення

потрібні бажання, ентузіазм науковців і професорсько-викладацького складу для роботи з фірмами парку.

Під час проектування технопарків необхідно також зважати на можливість створення в регіоні ринкового інноваційного клімату, на прагнення підприємців розвивати діюче й налагоджувати нове виробництво, упроваджувати нову техніку й технологію, аби поста­вляти на ринок продукцію, що користується попитом.

Досвід створення й функціонування технопарків у розвинених країнах показує, що вони успішно діють в районах, де є сприятливі умови життя: помірний клімат, гарне житло, розвинена мережа транспортної інфраструктури.

За дотримання перелічених умов можна розпочинати проекту­вання й створення технопарку, але за наявності чи за гарантованого надходження у перспективі необхідних фінансових ресурсів.

Технопарк вимагає відносно великих обсягів інвестицій у землю й будівлі, на своє оперативне управління і маркетинг, а за необхід­ності - й на обслуговування боргів. Він має розглядатися як довго­строковий проект, що не в змозі дати швидкої й високої фінансової віддачі.

Необхідно мати бодай невеликий фонд для надання новим ком­паніям початкового капіталу. Цей фонд можна створити, маючи приміщення, які здаються в оренду.

Більш швидкого розвитку ТП можна досягти за фінансового сприяння центральних і місцевих виконавчих органів. Проте за фі­нансування з місцевого бюджету виділення коштів може супрово­джуватися попередніми умовами, наприклад, цілком визначеною кількістю нових робочих місць, які необхідно створити за конкрет­ний період.

Технопарк самостійно формує свою організаційну структуру, яку затверджує його вищий орган управління.

Структура ТП визначається виходячи з основних напрямів і спе­цифіки його діяльності. Обов'язковими структурними складовими технопарку мають бути:

• інкубатор малого інноваційного бізнесу;

• малі й середні підприємства, що вийшли з інкубатора, але поба­жали залишитися на території технопарку;

• підприємства й фірми, що прийшли в технопарк із вищих навча­льних закладів, наукових центрів, промислових підприємств;

118

119

• дочірні фірми, філії, відділення великих підприємств і корпора­цій;

• сервісні підприємства і фірми, що надають компаніям технопарку інформаційні, юридичні, патентні, ліцензійні, інжинірингові, ма­ркетингові, бухгалтерські, фінансові, рекламно-видавничі й інші послуги.

Інкубатор бізнесу технопарку має такі завдання:

• надавати підприємцям-початківцям приміщення на «гнучких» умовах;

• бути інтелектуальним центром, у якому відбувається обмін ідея­ми, технічними й управлінськими ноу-хау, а також бізнес-центром, у якому зустрічаються продавці й покупці;

• надавати підприємцю необхідний йому комплекс послуг, вклю­чаючи управлінські, юридичні, фінансові, маркетингові та інші консультації;

• сприяти залученню фінансових коштів;

• надавати новоствореним малим підприємствам інформацію, під­бирати кадри, шукати ділових партнерів;

• забезпечувати взаємодію між новоствореними малими інновацій­ними підприємствами в інкубаторі бізнесу й технопарком у ціло­му; між малими інноваційними підприємствами, потенційними замовниками, інвесторами, представниками органів влади і управління і т. ін.;

• готувати новостворені малі інноваційні підприємства до само­стійної діяльності поза межами інкубатора, переважно на терито­рії технопарку;

• сприяти створенню територіального кластера наукомістких ком­паній, які розташовуватимуться в технопарку і впливатимуть на розвиток місцевої й регіональної технологічної бази.

Для реалізації своїх завдань технопарк може організовувати у своєму складі служби колективного користування, включаючи ла­бораторії, конструкторські бюро, дослідні виробництва, комп'ютерні і навчальні центри, комплекси технічного обслугову­вання, стандартизації, сертифікації й інші [19].

Структура і порядок формування органів управління, їхня компе­тенція, права й обов'язки, а також порядок організації діяльності технопарку визначаються установчими документами.

Для управління діяльністю технопарку, як правило, створюється акціонерне товариство закритого типу. Вищим органом управління

120

технопарку, як і кожного АТ, є загальні збори акціонерів. У пері­одах між зборами вищим органом виступає Наглядова рада (Рада директорів), яку очолює президент технопарку, котрий обирається зборами й здійснює керівництво поточною діяльністю Ради.

Виконавчі функції з управління технопарком, оперативне керів­ництво його діяльністю здійснює Дирекція, що призначається На­глядовою радою.

Обов'язковою складовою системи управління технопарком є На­уково-технічна (експертна рада), яка:

• визначає перспективні напрями науково-технічного, соціально-економічного розвитку ТП, його зв'язки з партнерами в Україні та поза її межами;

• формує напрями й програму дій у науковій, технічній, виробни­чій і соціально-економічній сферах;

• у рамках єдиного інноваційного процесу координує спільну дія­льність учасників ТП зі створення, виробництва й реалізації високотехнологічної наукоємної продукції;

• організує вивчення й аналіз досягнень зарубіжної науки і техніки, патентів, стандартів, оцінює науково-технічний рівень розробок відповідно до профілю діяльності ТП;

• розглядає і здійснює експертизу інноваційних й інвестиційних проектів, які пропонуються для виконання у ТП, та дає рекомен­дації стосовно їхньої реалізації;

• розглядає звіти керівників проектів, ухвалює рішення щодо кори­гування термінів виконання, обсягів робіт, необхідних ресурсів та показників;

• здійснює оцінку конкурентоспроможності та експортних можли­востей учасників ТП;

• розробляє пропозиції щодо вдосконалення структури ТП, зміни його статуту, режиму діяльності;

• організує наукові та науково-практичні конференції, семінари й наради з науково-технічних, економічних та соціальних проблем, що вирішуються в ТП.

Рішення Науково-технічної (Експертної) ради мають бути обов'язковими для виконання учасниками ТП при доборі пропози­цій щодо реалізації інноваційних та інвестиційних проектів.

У разі створення технопарку можуть використовуватись такі ва­ріанти:

12!

• проектування і створення нової технопаркової зони. Вирішуються завдання, що в цілому пов'язані з проектуванням і будівництвом нових споруд технопарку на виділеній для цього території. Це, як правило, тривалий процес, пов'язаний зі значними витратами;

• створення технопарку, орієнтоване на використання вільних бу­дівель або їхньої частини, виробничих площ нерентабельних під­приємств, ремонтного фонду і т. ін., що дає змогу досить швидко налагодити прийом і розміщення малих підприємств-клієнтів, підприємств сервісу й розпочати практичну діяльність технопар­ку;

• формування технопарку на матеріально-технічній базі засновників, з виділенням ними з цією метою окремого будинку або науково-виробничих приміщень, поверхів, блоків, де можуть діяти офіси, навчальні, дослідницькі й інші центри, сервісні служби, а найголо­вніше - розміщуватися підприємці малих новостворених іннова­ційних фірм, заради котрих, власне, й створюється технопарк. Роботу зі створення ТП можна розбити на три етапи: попередній,

організаційний і етап становлення.

На попередньому етапі формується ініціативна група з числа співробітників організацій, зацікавлених у створенні технопарку. Дуже бажаною є участь у цій групі представників регіональних і місцевих органів влади й управління.

Ініціативна група вивчає інноваційний потенціал можливих організацій-засновників, міста, регіону (далі - територія), де плану­ється створити технопарк, проблеми території, визначає пріоритети її соціально-економічного й технологічного розвитку через сектор малого і середнього підприємництва. Після цього визначаються ос­новні напрями діяльності технопарку відповідно до інтересів організацій-засновників і території, найбільш важлива для підприємців-початківців номенклатура послуг, можливі джерела формування служб колективного користування ТП, потенційні джерела фінан­сування ТП і діючих у його складі підприємств-клієнтів і підприємців-початківців.

Підбираються можливі місця розміщення ТП, виходячи з мінімі­зації фінансових і тимчасових витрат на його організацію й розгор­тання.

Ініціативною групою розробляється й погоджується з експертами засновників концепція технопарку. Після цього засновниками при­ймається рішення про організацію ТП й про формування робочої

групи фахівців, яка розробляє документацію, що забезпечує діяль­ність ТП, формує фонд площ і земельний фонд, інфраструктуру ТП, необхідну для ефективної підтримки й розвитку підприємств-клієнтів, визначає можливих підприємців і підприємства-клієнти, оцінює необхідні для їхнього розміщення виробничі площі техно­парку, існуючу й потенційну продукцію підприємств-клієнтів.

На організаційному етапі створення технопарку робочою групою фахівців і засновниками технопарку вирішуються такі завдання:

• формується кваліфікована група менеджерів ТП;

• розробляються статутні й нормативні документи;

• скликаються установчі збори й обираються керівні органи ТП;

• проводиться реєстрація ТП;

• формується функціональна структура ТП;

• затверджуються оперативний і перспективний плани роботи ТП та його структурних підрозділів;

• формуються служби колективного користування;

• остаточно погоджуються й фіксуються відповідними угодами номенклатура й умови надання допомоги технопарку централь­ними і місцевими органами влади й управління, університетом, НДІ, промисловими підприємствами, фінансовими установами тощо.

На цьому ж етапі формування технопарку триває робота з добору потенційних клієнтів, а також цілеспрямований пошук споживачів їхньої продукції.

На етапі становлення технопарку, що може тривати від 5 до 10 років, ведеться заповнення його інкубатора бізнесу фірмами-клієнтами, здаються в оренду земельні ділянки, якщо такі є, ремон­туються або проектуються й зводяться нові будівлі технопарку, розвиваються служби колективною користування і сфери обслуго­вування малого інноваційного підприємництва, навчається персо­нал технопарку і підприємств-клієнтів, вирішуються інвестиційні проблеми. Технопарк проходить акредитацію у встановленому по­рядку.

Завдання ТП - з перших кроків проводити активну цілеспрямо­вану роботу з формування середовища підтримки малих інновацій­них підприємств, спираючись на реальні можливості засновників і ринкових структур міста, визначення первинної спрощеної струк­тури технопарку, вже через 2-3 місяці - видання першого каталогу послуг, які технопарк готовий надавати малим інноваційним під-

122

12?

приємствам. Каталог продукції, яку розробляють малі фірми нового технопарку, виставочна й рекламна діяльність мають стати його ві­зитною карткою [19].

До технопарку можуть запрошуватися або передаватися на основі угод інноваційні фірми, що діють не лише на даній території, айв інших містах, регіонах, навіть за межами країни. Тому керівництву ТП варто подбати про те, щоб у вигідному світлі представити еконо­мічний, науково-технічний, інтелектуальний потенціал території, її можливості в галузі високих технологій.

Усі фірми - клієнти технопарку користуються послугами, які технопарк надає їм на договірних засадах [19].

Функціонування БІ припускає більш сприятливе зовнішнє сере­довище для господарюючих новостворених суб'єктів (інкубованих фірм) за рахунок надання цілого ряду послуг або за цінами значно нижчими, ніж поза інкубатором, або ж навіть безкоштовно. Тому якісною характеристикою, що визначає потенційну результатив­ність функціонування бізнес-інкубатора, є співвідношення між умовами зовнішнього економічного середовища й умовами, скоригованими за рахунок БІ для інкубованої фірми. Варто підкреслити, що надання тих чи інших послуг - лише засіб, що забезпечує «ви­робничий» процес у цій специфічній структурі.

На цьому ж етапі мають бути чітко визначені якісні параметри фірм, що користуються підтримкою бізнес-інкубатора.

Обов'язковою є розробка розрахованої на 2-4 роки схеми прохо­дження фірм-клієнтів через бізнес-інкубатор. Вона передбачає чо­тири основні етапи:

1)добір нового клієнта з числа претендентів. Якщо претендент ви­знається перспективним, з ним укладається угода на оренду при­міщення; 2) вселення і перший рік роботи в умовах технопарку. Клієнт одер­жує фінансову, технічну й іншу допомогу на пільгових умовах. Технопаркові структури надають кваліфіковані консультації з ор­ганізаційно-економічних аспектів діяльності малих фірм, ведення бухгалтерського обліку, податків, юридичних проблем, питань використання коштів, що виділяються в рамках урядових і регіо­нальних програм; 3)становлення й зростання фірми (2-3 роки), збільшення числа її працівників. У міру зміцнення становищі клієнта інкубатор ско­рочує свою допомогу: орендна плата збільшується майже до рів-

ня, загальноприйнятного в конкретному регіоні, зростає плата за

послуги, умови діяльності клієнта наближаються до тих, що іс­нують у «зовнішньому світі»; 4) вихід фірми з бізнес-інкубатора, адміністрація якого допомагає

«дозрілому» клієнтові підшукати нове приміщення й переїхати.

Успішна діяльність бізнес-інкубатора може бути забезпечена гнучкою політикою в доборі потенційних клієнтів, наявністю на­дійної експертизи запропонованих до реалізації проектів і ідей, ди­ференційованим підходом до діяльності інкубованих фірм на різних етапах їхнього функціонування.

Прибутки інкубаторів як комерційних підприємств складаються з трьох основних джерел: 1. орендної плати, одержуваної від клієнтів за наймання приміщень; 2. продажу різних послуг (від консультацій до прибирання приміщень); 3. участі у прибутках тих інкубованих фірм, у які інкубатор як підприємство в тій або іншій формі вклав свої кошти.

Діяльність БІ, незалежно від їхньої спеціалізації, має характер інноваційної, без заздалегідь визначеної ефективності вкладення капіталу, тобто інвестор виступає, як правило, у вигляді венчурного капіталіста, але його діяльність можна розглядати й як добродійну (як діяльність спонсора), що, за відповідної правової проробки цьо­го питання (особливо у сфері оподаткування) може бути дуже при­вабливим для потенційних інвесторів.

Потенційний інвестор найбільше зацікавлений у тому, щоб зро­зуміти, чим фірма збирається займатися, наскільки захищеною є її діяльність, схильність її до кон'юнктури ринку, відповідність перс­пективним тенденціям розвитку господарського середовища.

Доцільно навести класифікацію потенційних клієнтів бізнес-інкубатора за близькими, однорідними групами (основними ринко­вими сегментами). її критеріями можуть бути: сфера діяльності; мі­сцезнаходження; структура; обсяг продажів; чисельність персоналу; рівень і характер необхідної підтримки; зобов'язання, що бере на себе інкубована фірма з фінансових та інших взаємовід­носин з інкубатором після завершення циклу інкубації.

Важливо оцінити передбачуваний обсяг діяльності інкубатора, максимальну, а також найбільш доцільну кількість фірм, що корис­туються послугами інкубатора одночасно. При цьому визначається оптимальний час перебування фірми в інкубаторі. Розробляються критерії, за якими оцінюється ступінь пільгової підтримки інкубо-

124

125

ваних фірм на різних етапах їхнього становлення. Фактично на цих даних базуються й вимоги до обсягу фінансових і матеріальних ре­сурсів, що забезпечують діяльність інкубатора. Проробляються пи­тання про диверсифікацію і залучення БІ, сформованого і заснованого на базі одного наукового центру, до діяльності інших наукових центрів для роботи в суміжних галузях науки.

Найбільш перспективною може бути спеціалізація БІ на підтри­мці фірм, що здійснюють вихід на ринок, у т. ч. і на світовий, із які­сно новими товарами, виробленими, як правило, з використанням нових технічних та технологічних принципів.

Організаторами БІ можуть бути поставлені й завдання соціально-економічного характеру: зниження рівня безробіття за рахунок ство­рення нових робочих місць, зниження рівня монополізму в тій чи ін­шій сфері діяльності, формування якісно нової структури виробництва і сфери послуг. Залежно від обраної спеціалізації бізнес-інкубатора формуються й визначаються інші початкові параметри для створення цієї структури: необхідний обсяг фінансових коштів; матеріально-речове наповнення основних фондів бізнес-інкубатора; принципи до­бору потенційних клієнтів; характер пільг, що надаються; принципи взаємовідносин із фірмами, що вийшли з інкубатора, і т. ін.

Розвиток БІ здійснюється за двома стратегічними напрямами: а) надання приміщень на пільгових умовах; б) те саме, але з визначеним набором послуг із забезпечення життєдіяльності інкубованих фірм.

У зв'язку з цим при розробці бізнес-плану створення і розвитку інкубатора доцільно не лише визначити спеціалізацію інкубованих фірм, а й виявити тісно пов'язаний із цим потенційний набір необ­хідних для інкубованих фірм послуг.

Фактично попереднім етапом розробки бізнес-плану інкубатора має стати розробка концепції організації бізнесу-інкубатора, що припускає також необхідність виявлення основних потреб новостворюваних фірм.

Специфіка діяльності БІ полягає в тому, що надходження фінан­сових коштів від інкубованих фірм, насамперед на першому етапі функціонування інкубатора (не менше 2-3 років), не в змозі покри­вати навіть поточні витрати на його діяльність.

Великі навчальні й наукові центри не можуть виступати фінан­совими інвесторами при організації й заснуванні бізнес-інкубаторів через їхнє слабке фінансове становище. Однак саме на їхній базі і з використанням їхніх виробничих площ і наукових розробок, а та-

кож висококваліфікованого кадрового потенціалу створення бізнес-інкубаторів є найбільш ефективним і доцільним.

Тому оптимальним видається такий склад засновників і організа­торів бізнес-інкубатора: великий науковий або навчальний центр + велике підприємство + потужний фінансовий агент або спонсор.

Бізнес-інкубатори на етапі їхнього становлення не можна розгля­дати як комерційні заклади (хоча їхня комерційна діяльність як од­не із джерел фінансування суто інкубаційної діяльності є можливою і навіть бажаною): вони не можуть бути високорентабе­льною формою вкладення капіталу.

Залежно від обраної стратегії розвіггку БІ формується його організаційно-технологічна структура. За будь-якого варіанту стратегії обов'язковою є наявність таких основних високопрофесійних структур:

а) експертної ради, що здійснює оцінку клієнтів відповідно до обраної спеціалізації бізнес-інкубатора;

б) керуючого блока бізнес-інкубатора, до функцій якого, крім звичайних функцій управління незалежною господарською струк­ турою, входять:

- розробка й коригування індивідуальної програми проходження

інкубованою фірмою всіх етапів її життєдіяльності у бізнес-

інкубаторі;

визначення достатнього обсягу наданих інкубованій фірмі пільг

(визначається індивідуально для кожної фірми);

вироблення економічної й фінансової політики взаємовідносин із

фірмами, що вийшли з інкубатора.

При організації бізнес-інкубатора варто звернути особливу увагу на забезпечення організаційно-правового статусу взаємовідносин інкубатора з інкубованими фірмами як у процесі їхнього функціо­нування в інкубаторі, так і після їхнього виходу звідти.

Оскільки функціонування бізнес-інкубатора у визначеному регі­оні сприяє вирішенню ряду територіальних проблем, при його створенні засновникам і організаторам разом із місцевими органа­ми влади доцільно розробити програми підтримки й пільгового оподаткування розглянутих структур.

Контрольні запитання

І. Які організаційні структури сприяють комерціалізації інновацій та їхній реалізації на ринку?

.26

127

2. Які основні цілі створення технологічних парків, бізнес-інкубаторів та інших інноваційних структур?

3. Як наукова праця сприяє успіху в інноваційному бізнесі?

4. Дайте визначення поняттям «технологічний парк», «технополіс», «інноваційний бізнес-інкубатор»?

5. Які фактори сприяють створенню технопарків та їхньому ефе­ктивному функціонуванню?

6. Які організаційні структури є сприятливими для реалізації інно­вацій? Роль інноваційної інфраструктури.

7. Основні форми малих інноваційних підприємств, функції, які во­ни виконують.

8. Скільки технопарків функціонує у світі, у яких країнах найбільш поширено технопарковий рух?

9. Наведіть приклади найбільш успішних іноземних технопарків.

10. У яких країнах створено законодавчу базу для організації технополісів та наукоградів?

11. Досвід України у створенні, функціонуванні технопарків та ін­новаційних бізнес-інкубаторів.

12. Які економічні пільги надаються виконавцям інноваційних та інвестиційних проектів у технопарках України?

13. Які умови, фактори, ресурси необхідно врахувати при створенні технопарку?

14. Що має входити до структури технопарку?

15. Органи управління технопарку, їхні функції.

16. Зміст етапів робіт зі створення технопарку.

17. Якими критеріями керується адміністрація технопарку, при­ймаючи рішення при доборі малих інноваційних підприємств-клієнтів?

18. Етапи проходження фірм-клієнтів через інноваційний бізнес-інкубатор.

19. З чого складаються прибутки бізнес-інкубаторів, як зацікавити потенційних інвесторів у їхньому функціонуванні?

■ ■ " ' " ' > .