19

Тема 7. Захист права інтелектуальної власності.

1. Загальні положення про систему захисту прав інтелектуальної власності.

2. Форми захисту права інтелектуальної власності.

3. Способи захисту права інтелектуальної власності.

А) Цивільно-правовий порядок захисту права інтелектуальної власності.

Б) Господарсько-правовий порядок захисту права інтелектуальної власності.

В) Кримінально-правовий порядок захисту права інтелектуальної власності.

Г) Адміністративно-правовий порядок захисту права інтелектуальної власності.

1.Немає рації у створенні складної і коштовної системи охорони прав і поширення інформації про охоронні документи на об'єкти інтелектуальної власності, якщо власники цих прав не будуть мати можливість забезпечити захист своїх прав задовільним чином. Для того, щоб запобігти у подальшому порушенню прав і компенсувати втрати, що виникають унаслідок порушення цих прав, вони повинні мати можливість захищати свої права.

Після того як об'єкт інтелектуальної власності створений і охоронним документом закріплені на нього права, настає важливий етап у його життєвому циклі - включення в господарський оборот. Саме на цьому етапі об'єкт інтелек-туальної власності приносить правовласнику прибуток чи іншу користь, власне те, заради чого він і був створений. Однак, як тільки інформація про об'єкт інтелектуальної власності стає відомою несумлінним конкурентам, у них вини-кає спокуса використати його у своїх інтересах. При цьому порушник прав знаходиться в більш вигідних умовах, чим правовласник: він не несе витрат на стадії створення та охорони об'єкта інтелектуальної власності. Крім того, він може мати готову виробничу базу для використання об'єкта інтелектуальної власності, у той час, як правовласник пови-нен ще витратити час і ресурси на її створення. Тому пору-шник прав може швидше випустити продукцію з викорис-танням об'єктів інтелектуальної власності і просунути її на ринок по більш низькій ціні, чим правоволоділець об'єкта інтелектуальної власності. Такий розвиток подій не тільки порушує права конкретного правоволодільця, але має і се-рйозні наслідки для суспільства в цілому, сповільнюючи його соціальний і економічний розвиток і ускладнюючи цивілі-зоване співробітництво з іншими країнами.

У наш час фактор захисту прав здобуває особливо великого значення, тому що у зв'язку зі швидким розвитком технологій, з'явилася можливість порушення прав у таких обсягах, що були неможливі раніше. Тому без належної правоохоронної інфраструктури, що забезпечує як захист прав, так і обмеження можливості одержання аналогічних прав іншими, система охорони інтелектуальної власності не може бути ефективною.

Однією з важливих умов успішного розвитку економіки держави є не тільки визнання за власниками права на результати інтелектуальної, творчої діяльності і комерційні позначення, а й забезпечення надійного правового захисту цих прав.

Поняття “захист права інтелектуальної власності” включає передбачену законодавством діяльність відповідних державних органів по визнанню, поновленню прав, а також усуненню перешкод, що заважають реалізації прав та законних інтересів суб'єктів права інтелектуальної власності.

У загальному вигляді право на захист можна визначити як надану правомочній особі можливість застосування заходів правоохоронного характеру для відновлення її порушених прав або таких, що оспорюються. Право на захист являє собою самостійне суб’єктивне право. Воно з’являється у суб’єкта права лише в момент порушення або оспорювання його прав та охоронюваних законом інтересів і реалізується в рамках охоронних цивільних, кримінальних та адміністративних правовідносин, які виникли при цьому.

Предметом захисту прав є не тільки особисте немайнове або майнове право інтелектуальної власності, а й інтереси, що охороняються законом (ст. 16 Цивільного кодексу України). Особисте немайнове або майнове право інтелектуальної власності та інтереси, що охороняються законом, є дуже близькими правовими категоріями і найчастіше збігаються, у зв’язку з чим вони не завжди розмежовуються в науковій літературі та на практиці. Як правило, в основі права інтелектуальної власності лежить той чи інший інтерес, для задоволення якого це право й надається правомочній особі. Водночас інтереси, що охороняються законом, в більшості випадків опосередковуються конкретними суб’єктивними правами, у зв’язку з чим захист права інтелектуальної власності становить і захист охоронюваних законом інтересів.

Суб’єктами права на захист прав є передусім самі автори результатів інтелектуальної, творчої діяльності, власники права інтелектуальної власності на ці результати та комерційні позначення, а також їхні спадкоємці та інші правонаступники. Порушником права інтелектуальної власності є будь-яка фізична або юридична особа, яка не виконує вимог чинного законодавства, що регулює правовідносини в сфері інтелектуальної власності.

Захист права інтелектуальної власності та охоронюваних законом інтересів здійснюється у передбаченому законодавством порядку, тобто із застосуванням належних форм, засобів і способів захисту.