3. Утворення Священного союзу та боротьба народів за самовизначення.

Віденський конгрес завершився в червні 1815 А 14 (26) вересня того ж року монархи Росії, Пруссії та Австрії підписали договір про створення так званого Священного союзу. З договору випливало, що три монарха зобов'язалися захищати християнські цінності, народи і государів від підступів революціонерів, атеїстів і лібералів.

Згодом до Священного союзу приєдналася більшість інших держав Європи. Великобританія формально не увійшла до складу Священного союзу, але брала участь у його діяльності аж до початку 30-х років XIX ст., активно співпрацюючи з його членами. Не приєдналася до нього і Османська імперія.

У перші роки після Віденського конгресу Священний союз представляв собою одну з основних форм міжнародного співробітництва європейських держав. Відбулися три конгресу Священного союзу.

Перший з них з 30 вересня по 21 листопада 1818 р. в місті Ахен (Екс-ла-Шапель) в західній Німеччині. На цьому з'їзді Франція була остаточно визнана рівною собі чотирма іншими державами.

Наприкінці 1819 - початку 1820 відбувся другий, «здвоєний» конгрес Священного союзу. Він розпочався в Троппау (Опава), а закінчився в Лайбахе (Любляна) в Австрії.

Третій конгрес відбувся з 20 жовтня по 14 грудня 1822 у Вероні (Італія).

Відтоді конгреси Священного союзу, на яких були б представлені всі великі держави та інші держави, не скликались. Основною формою взаємодії найбільших держав на міжнародній арені стали конференції міністрів закордонних справ або інших офіційних представників.

Які питання обговорювали на конгресах Священного союзу? Найголовніше питання, це підйом національних і ліберальних рухів у Європі.

Французька революція і Наполеон дали поштовх до національних виступів різних народів. Імпульс цих революцій прийшов з Південної Америки, де в період Наполеонівських воєн розгорнувся рух за звільнення від іспанської колоніальної залежності.

Услід за ними спалахнули революції в Португалії, Неаполі, Пьємонті, у 1821 р. проти осман на визвольну боротьбу піднялися греки, Росії (повстання декабристів 1825 р.).

Всі ці революції мали дві спільні риси:

1. Вони проголошували ліберальні гасла, головним з яких була вимога запровадження конституції; головна мета – за допомогою конституції обмежити владу монарха;

2. Ці революції були патріотичними, національними.

Результати революцій:

1. Учасники другого конгресу Священного союзу прийняли рішення про збройну інтервенцію. Весною 1821 р. австрійські війська подавили революції в Італії.

2. 1822 р. учасники третього Конгресу Священного союзу у Вероні прийняли рішення про інтервенцію в Іспанію, що здійснила Франція весною 1823 р.

Одночасно на Веронському конгресі 1822 р. обговорювали питання про грецьке повстання.

Більшість європейських монархів, у тому числі і російський імператор, засуджували грецьких повстанців, як порушників легітимного порядку. На сторону греків стала Англія, яка у 1824 р. в односторонньому порядку визнала греків воюючою стороною і стала надавати їм підтримку. Така зміна в політиці Великобританії почасти була пов'язана з тим, що грецьке повстання призвело до загострення Східного питання, або питання про долю Османської імперії, насамперед її європейських провінцій, оскільки Балканський півострів і Східне Середземномор'я здавна перебували в полі її торгових і стратегічних інтересів. До того ж британська громадськість, в тому числі виборці, несхвально ставилася до реакційної політики Священного союзу і співчували визвольним рухам народів Османської імперії.

Активні дії Великобританії на Балканах, розуміння важливості Східного питання, а також тиск з боку громадськості - все це спонукало й інші європейські держави переглянути свою позицію по відношенню до грецького повстання.

23 березня (4 квітня) 1826 р., Росія і Великобританія підписали протокол про спільні дії, домагаючись надання Греції внутрішнього самоврядування в складі Османської імперії.

Франція підтримала ініціативу обох держав. На цих умовах 24 червня (6 липня) 1827 Великобританія, Росія і Франція підписали в Лондоні відповідну конвенцію. Однак Австрія і Пруссія не підтримали їх дії, вважаючи це порушенням принципів Священного союзу.

У ході бойових дій турецька армія зазнала серії поразок, вирішальні битви були отримані російською армією на Балканському театрі воєнних дій.

Результатом всього цього стало підписання 2 вересня 1829 р. Андріанопольського мирного договору, за яким:

1. Османська імперія надала самостійність Греції

2. підтвердила автономні права Дунайських князівств Молдавії та Валахії, а також Сербії.

3. Гирло Дунаю і все Кавказьке узбережжя Чорного моря від гирла річки Кубань до кордону Аджарії відійшли до Росії

4. Османська імперія визнавала як володіння Росії Грузію, Імеретію, та інші області Закавказзя.

5. Вона надавала російським підданим право вільної торгівлі на своїй території, а також відкривала Чорноморські протоки для вільного проходу російських та іноземних торгових суден.

У лютому 1830 за рішенням Лондонської конференції трьох держав Греція була оголошена незалежною державою.