Класифікація малих підприємств в Україні

№ п/п	Галузь	Чисельність працюючих
1	Промисловість і будівництво	до 200 чоловік
2	Інші галузі виробничої сфери	до 50 чоловік
3	Наука та наукове обслуговування	до 100 чоловік
4	Галузі невиробничої сфери	до 25 чоловік
5	Роздрібна торгівля	до 15 чоловік

Для підприємств певного виду та організаційних форм законами можуть встановлюватися особливості господарювання.

В Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законом.

Згідно з чинним законодавством в Україні можуть створюватися і функціонувати об’єднання підприємств та організацій (інтеграційних утворень).

Об’єднання підприємств – це господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

Об’єднання підприємств можуть бути утворені на добровільних засадах або за рішенням органів, які відповідно до законодавства мають право утворювати об’єднання підприємств (інституціональні об’єднання). До об’єднання можуть входити підприємства, утворені за законодавством інших держав, а підприємства України можуть входити в об’єднання підприємств, утворені на території інших держав.

Об’єднання підприємств утворюються на невизначений строк або як тимчасові об’єднання. Об’єднання підприємств є юридичною особою.

Діяльність інституціональних об’єднань започатковується в директивному порядку за рішенням Кабінету Міністрів України або, у визначених законом випадках, рішенням міністерств (інших органів, до сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об’єднання), або рішенням компетентних органів місцевого самоврядування.

Державні і комунальні господарські об’єднання утворюються переважно у формі корпорації або концерну, незалежно від найменування об’єднання (комбінат, трест тощо).

Серед них розрізняють науково-виробничі, науково-технічні об’єднання і такі, що належать до агропромислового комплексу, бу­дівництва та житлово-комунального господарства.

Найпоширенішими формами добровільних об’єднань під­приємств в Україні є:

Асоціація – договірне об’єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об’єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об’єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації. У статуті асоціації повинно бути зазначено, що вона є господарською асоціацією. Асоціація не має права втручатися у господарську діяльність підприємств – учасників асоціації. За рішенням учасників асоціація може бути уповноважена представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями.

Корпорацією визнається договірне об’єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об’єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації.

Консорціум – тимчасове статутне об’єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо). Консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел, в порядку, визначеному його статутом. У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність.

Концерном визнається статутне об’єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об’єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну.

Холдинг – організаційна форма об’єднання капіталів, товарист­во, яке безпосередньо не займається виробничою діяльністю, а вико­ристовує власні кошти для придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств. Об’єднані в холдинг суб’єкти мають юридичну і господарську самостійність, але основні питання їх діяльності вирі­шує холдингова фірма.

Фінансова група – об’єднання юридично та економічно самостій­них підприємств різних галузей народного господарства. Фінансову групу очолює один або кілька банків, які розпоряджаються капіта­лом підприємств, що входять у неї, і координує всі сфери діяльності цих підприємств.

У всіх сферах господарювання на ринкових засадах організація підприємницької діяльності базується виключно на договірних взаємовідноси­нах. Це підтверджує незаперечну істину, що саме договори є ви­значальною і по суті єдиною правовою формою партнерських взає­мин.

Договір (контракт, угода) — це форма документального закрі­плення партнерських зв'язків (предмета договору, взаємних прав та обов'язків, наслідків порушення домовленостей). Він опосеред­ковує взаємини в процесі праці, виробництва і реалізації продукції чи надання різноманітних послуг.

У ринковій системі господарювання застосовуються два види договорів: установчий та підприємницький.

Установчий договір є письмовим документом, що засвідчує волевиявлення фізичних чи юридичних осіб щодо заснування нового організаційно-правового утворення для реалізації конкретної підприємницької ідеї.

Підприє­мницький договір відображає згоду сторін (партнерів) стосовно без­посереднього здійснення вибраної підприємницької (бізнесової) діяльності в певній організаційно-правовій формі.

Теоретично і практично заведено виокремлювати кілька груп підприємницьких договорів за сферами діяльності. Пе­реважну більшість документально оформлених взаємовідносин у підприємництві становлять договори щодо внутрішньогосподарсь­кої та зовнішньоекономічної діяльності. Решта господарських чи інших взаємин оформляється у вигляді договорів (контрактів, угод) щодо підрядних послуг, трудових відносин, страхування, розра­хунків і кредитування.

Як відомо, укладенню договорів (контрактів, угод) завжди пе­редують переговори, під час яких в усній або письмовій формі ви­словлюються наміри (пропозиції) щодо встановлення договірних взаємин для наступної співпраці. Такий намір (пропозицію) у пись­мовій формі називають офертою. При цьому варто знати різницю між поняттями «твердої» і «вільної» оферти.

Тверда оферта завжди надсилається тільки одному потенцій­ному партнеру і може перетворитися на реальний договір за умови, коли: 1) оферту підписано (схвалено) іншою стороною (покупцем); 2) після підписання цей офіційний документ надіслано оференту (автору оферти); 3) письмовий документ останнім отримано. Оферта має певний термін чинності (зазвичай один місяць від дня її відправ­лення).

Вільну оферту надсилають одночасно кільком адресатам (по­тенційним партнерам). При цьому вільна оферта може стати дого­вором за дотримання не тільки трьох названих умов, а ще й додат­кової четвертої — потенційний партнер (покупець) має підписати одержаний документ й повернути його оференту, а останній — по­відомити вибраного ним покупця про згоду вважати підписану ним оферту за чинний договір. Якщо покупець не отримає підтверд­ження від оферента протягом короткого терміну (як правило, трьох днів з моменту закінчення дії оферти), то він може вважати себе вільним від зобов’язань.

Взаємини між підприємцями, які оформлені договірними відносинами, характеризують партнерські зв’язки. Спонукальним мотивом встанов­лення партнерських зв'язків є реальний порядок дій для практич­ної реалізації бізнес-проекту. Форму партнерських зв'язків завжди пропонує один з бізнесменів-партнерів, а конкретна форма таких зв'язків залежить від специфічних особливостей даного бізнесу.

Сутнісно-змістова характеристика окремих форм співробітниц­тва зводиться до такого.

Виробнича кооперація — здійснення замкнутого виробничого і-^-і циклу готового до споживання продукту всіма партнерами спільно, причому кожний з них виконує свою частку робіт у рам­ках єдиного (інтегрованого) виробничого процесу.

Проектне фінансування — форма підприємницького співробітництва, за якої: а) один з партнерів зобов'язується фінансу­вати реалізацію підприємницького проекту іншого партнера; 6) партнер-розробник пропонує іншому партнерові здійснювати І практичну його реалізацію і зобов'язується фінансувати всі необхідні роботи. При цьому в обох випадках одержаний кредит має бути повернутий у товарній формі, тобто за рахунок виготовленої після реалізації бізнес-проекту продукції.

Управління за контрактам — форма партнерських зв'язків, здійснюваних через передачу одним підприємцем іншому «ноу-хау» управлінського характеру і забезпечення тим іншим інвесту­вання процесу практичного його використання; за своєю сутністю її можна вважати експортом управлінських послуг.

Підрядне виробництво характеризує форму юридично оформлених взаємин між підприємцями, відповідно до якої один з них здійснює цільове виробництво продукції на пряму вказів­ку іншого.

Спільне підприємництво означає функціонування організа­ційного утворення (підприємства, іншого суб'єкта госпо­дарювання), статутний фонд якого формується за рахунок пайо­вих внесків партнерів-засновників, котрі уособлюють різні фор­ми власності, або один з них є іноземною фізичною чи юридич­ною особою.

Бартерні операції (бартер) — форма реалізації укладеної угоди в натуральній формі згідно з попередньо узгодженою но­менклатурою обмінюваних товарів, а також узгодженими строка­ми взаємних поставок продукції. Масштаби таких партнерських зв'язків мають бути виправданими конкретними економічними умовами: за ринкових умов господарювання надмірні обсяги бар­теру не підтримуються і не заохочуються державою.

Зустрічна поставка є різновидом бартеру, але передбачає інші умови виконання. Партнери визначають, який товар має бути поставлений, а конкретний асортимент визначається згодом і оформляється у вигляді додатку до договору (угоди).

Комерційна тріангуляція полягає в тім, що до бартерних операцій залучається ще й третій партнер (чи більше), якщо цього потребує пошук необхідного продукту (товару).

Звичайна угода — це загальновизнана універсальна угода про купівлю-продаж, за якої партнерські взаємини оформ­ляються у вигляді договору поставки певного товару.

Форвардні угоди є документально оформленими договірними взаємовідносинами, що потребують термінової практич­ної реалізації.

Угоди про передачу інформації у вигляді «ноу-хау» реалізуються обов'язково за певну матеріальну винагороду, умови і роз­міри якої визначаються цими угодами.

Угоди про встановлення прямих зв'язків — партнерські зв'язки суб'єктів господарювання, що базуються на безпосередній співпраці в конкретній сфері діяльності.

Угоди про експорт — це юридично оформлені договірні відносини, спрямовані на поставку конкурентоспроможної продукції конкретним споживачам в інших країнах. Угоди про реекспорт харак­теризують виробничо-економічні відносини, що передбачають купів­лю тим чи тим партнером відповідних видів товарів за кордоном з ме­тою наступної їх поставки (перепродажу) партнерам з третьої країни. Угоди про імпорт товарів - форма партнерських зв'язків для організації завезення потрібних товарів з іншої країни.

Факторинг відображає фінансово-економічні взаємовідносини між підприємцями і так званими фактор-фірмами (найчас­тіше банками), які за певну винагороду беруть на себе організацію одержання дебіторської заборгованості суб'єктам господарювання з боку інших фірм, або просто купують у них документи (рахунок-фактури), що дають право вимагати в боржників уплати боргу.

Комерційний трансферт застосовується в системі міжбанківських зв'язків і міждержавних відносин. Він означає взаємне придбання партнерами капіталу в національній валюті у визначе­них розмірах за договірного ціною з наступним її зарахуванням на рахунок покупця в національному банку країни-продавця.

Отже, у ринковій системі господарювання партнерські зв’язки здійснюються за кількома основними напрямами (виробництво, товарообмін, торгівля, фінансові відносини). Тільки таке комплексне здійснення партнерських зв’язків може забезпечити належний розвиток та ефективність підприємництва в Україні.