Довжина потокової лінії

L = L₀М_pi

де L_о— відстань між двома сусідніми робочими місцями.

Швидкість руху потокової лінії залежить від її такту і відстані між сусідніми виробами (L_в):

L_в=

В усьому світі спостерігається стала тенденція підприємств різних форм організації виробництва до об'єднання. До форм суспільної ор­ганізації виробництва належать концентрація, спеціалізація, ко­оперування, комбінування, конверсія і диверсифікація виробництва.

Концентрація — це процес зосередження виробництва, робочої сили, засобів праці на великих підприємствах, тобто процес усуспіль­нення виробництва через збільшення обсягів випуску продукції.

У сучасних умовах процес концентрації промислового виробниц­тва є не просто збільшенням кількості основних фондів. Йому прита­манна докорінна зміна техніки на базі НТП, зосередження її на вели­ких підприємствах. На розвиток концентрації виробництва вплива­ють такі чинники, як зростання потреби в окремих видах продукції, технічний прогрес у промисловості.

Концентрації виробництва на підприємстві можна досягти так:

• збільшенням кількості машин, устаткування, технологічних ліній попереднього технічного рівня;

• застосуванням машин і устаткування зі збільшеною одиничною потужністю;

• одночасним збільшенням машин (устаткування) як попереднього технічного рівня, так і сучасного.

У господарській практиці виокремлюють три основні форми концентрації:

1. агрегатну — збільшення одиничної потужності технологічних ус­тановок, агрегатів, устаткування;

2. технологічну — укрупнення виробничих цехів, відділів, окремих виробництв підприємства;

3. заводську — збільшення розміру самостійних підприємств (заво­дів, фабрик, комбінатів), що здійснюється на основі агрегатної та технологічної концентрації виробництва.

Для визначення рівня концентрації використовують різні показ­ники. Розглянемо основні з них.

1. Галузевий рівень концентрації

РК_гал =

де Q_{вел.гал}, Q_{заг.гал} – обсяг виробленої за певний період продукції відповідно великими підприємствами і галуззю загалом, грн.

2. Рівень загальногосподарської концентрації

РК_зг =

де Q_зг, Q_заг.г.к — обсяг продукції, виробленої за певний період вели­кими підприємствами в межах господарського комплексу України.

Оптимальний розмір підприємства при концентрації його вироб­ництва можна визначити кількома підходами. Зокрема, застосову­ють підхід, пов'язаний з мінімізацією зведених витрат (3_і), на випуск одиниці продукції, тобто:

З_і = S_і + Т_і + Е_н К_і → тіп,

де S_i — собівартість одиниці продукції;

Т_і — питомі транспортні вит­рати;

Е_н — нормативний коефіцієнт ефективності капіталовкладень;

К_і — питомі капіталовкладення на одиницю випущеної продукції за i-м варіантом.

Поряд з процесом концентрації відбувається і зворотний про­цес — деконцентрація виробництва. Це спричинюється до появи ши­рокої мережі малих і середніх підприємств. Серед них виживають і ефективно працюють економічно ефективніші, тобто технічно й тех­нологічно передніші, спеціалізованіші, мобільніші щодо зміни кон'юнктури ринку.

Диверсифікація як суспільна форма організації виробництва озна­чає одночасний розвиток різних, невзаємопов'язаних видів вироб­ництв, розширення номенклатури та асортименту вироблюваної продукції в межах одного підприємства. Диверсифікація відображує процес розширення його підприємницької діяльності. Підприємство використовує власні нагромадження не тільки для підтримки і роз­витку свого основного бізнесу, а й для освоєння нових видів продук­ції, створення нових виробництв. У результаті диверсифікації вироб­ництва перетворюються на складні багатоцільові комплекси, що ви­пускають продукцію або надають послуги різного призначення і характеру. Диверсифікованим вважається підприємство, на якому понад 30 % загального обсягу продажу — це товари й послуги, не по­в'язані з його основною діяльністю.

У сучасних умовах диверсифікація виробництва на підприємствах є актуальною, і цей процес має тенденцію до розширення. Це пов'язано з намаганням господарюючих суб'єктів, насамперед виробни­чих підприємств, підтримувати фінансову стабільність, маневруючи матеріальними і людськими ресурсами.

Спеціалізація як суспільна форма організації виробництва — це процес зосередження випуску певних видів продукції в окремих га­лузях промисловості, на окремих підприємствах та в їх підрозділах, тобто це процес виробництва однорідної продукції або виконання окремих технологічних операцій на підприємствах, в об'єднаннях або галузях.

У промисловості розрізняють такі форми спеціалізації:

1. подетальну (виробництво деталей, агрегатів, вузлів тощо);

2. предметну (випуск певного виду готової продукції);

3. технологічну (виконання окремих стадій технологічного проце­су).

Кооперування як суспільна форма організації виробництва — це тривалі виробничі взаємозв'язки підприємств, що спільно виготовля­ють кінцевий продукт. Основна умова кооперування — широка ме­режа подетально- і технологічно спеціалізованих та організаційно відокремлених виробництв. За формами спеціалізації у промисло­вості розрізняють три форми кооперування:

1. подетальну (кілька спеціалізованих підприємств постачають го­ловному заводу вузли та деталі для подальшого збирання та випус­ку готової продукції);

2. предметну (спеціалізовані підприємства постачають певні вироби головним заводам, що збирають та випускають готову продукцію);

3. технологічну (спеціалізовані підприємства постачають головним заводам напівфабрикати власного виготовлення).

Одним з показників економічної ефективності спеціалізації (ко­оперування) є економічний ефект від їх розвитку, який обчислюється за формулою:

Е = ((S₁ - S₂) - (Т₂-Т₁))V₂ - Е_н ΔК + ΔП,

де S₁, S₂— собівартість одиниці продукції відповідно до і після спе­ціалізації (кооперування);

Т₂, Т₁ — транспортні видатки на одини­цю продукції відповідно до і після спеціалізації (кооперування);

V₂ — обсяг випуску продукції після спеціалізації;

Е_н — нормативний коефіцієнт ефективності капіталовкладень;

ΔК — додаткові капіта­ловкладення, необхідні для здійснення спеціалізації (кооперування) виробництва;

ΔП — додатковий прибуток, що може бути отрима­ний за рахунок поліпшення якості продукції внаслідок спеціалізації (кооперування).

Річний економічний ефект від спеціалізації (кооперування) за ви­браним варіантом обчислюється так:

Е_річ = (З₁ – З₂) V_ф

де З₁, З₂ — зведені витрати відповідно звичайного і спеціалізовано­го (кооперованого) підприємства;

V_ф — фактичний річний обсяг ви­пуску продукції в натуральних одиницях після спеціалізації (коопе­рування).

Термін окупності капіталовкладень при здійсненні спеціалізації (кооперування) визначається за формулою:

Т_ок =

де ΔК — обсяг капіталовкладень, спрямованих на проведення спеціалізації;

С — вартість основних фондів, які можуть бути при цьому реалізовані.

Комбінування як суспільна форма організації виробництва — це поєднання в одному підприємстві різногалузевих виробництв, взає­мопов'язаних технічно, економічно і організаційно. До характерних ознак комбінованого підприємства (комбінату) належать:

• об'єднання різнорідних виробництв;

• пропорційність різнорідних виробництв;

• техніко-економічна та організаційна єдність виробництва;

• єдине енергетичне господарство, спільні допоміжні та обслугову­ючі виробництва.

Розрізняють три основні форми комбінування:

1. на основі поєднання послідовних стадій переробки вихідної сирови­ни (поєднуються різні, але споріднені стадії переробки сирови­ни) — характерне для хімічної і текстильної промисловості, а та­кож чорної металургії;

2. на основі використання відходів виробництва — поширене у дере­вообробній, харчовій та хімічній галузях промисловості;

3. на основі комплексної переробки сировини (наявність кількох на­прямів переробки вихідної сировини) — поширене в галузях пере­робки органічної сировини: нафти, газу, торфу, вугілля.

З позицій економіки комбінування є однією з найпрогресивніших форм концентрації і організації виробництва, оскільки сприяє якнай­повнішому використанню всіх ресурсів підприємства, а саме:

• розширенню сировинної бази промисловості;

• зменшенню матеріаломісткості продукції за рахунок комплексно­го використання сировини, відходів виробництва і безперервності технологічного процесу;

• зниженню транспортних видатків;

• ефективнішому використанню основних виробничих фондів і по­тужностей підприємства;

• скороченню тривалості виробничого циклу;

• зменшенню інвестицій на розвиток добувних галузей промисло­вості;

• зменшенню виробничих відходів і тим самим позитивному впли­ву на навколишнє природне середовище.

Конверсія як суспільна форма організації виробництва характери­зує істотне перепрофілювання частини або виробничого потенціалу підприємства загалом на виробництво іншої продукції під впливом докорінної зміни ринкового середовища або глобальних чинників розвитку економіки.

Процеси конверсії здійснюються за загальнонаціональними про­грамами, які розроблює і затверджує найвище керівництво країни. У конверсійних програмах України існують такі загальні пріоритети:

• розробка устаткування для виробництва продуктів харчування;

• створення медичної та іншої техніки для охорони здоров'я;

• виготовлення товарів масового споживання.

Якість продукції як економічна категорія — це сукупність власти­востей продукції, що зумовлюють ступінь її придатності задовольня­ти потреби споживачів відповідно до призначення.

Конкурентоспроможність підприємства — це його здатність ви­робляти конкурентоспроможну продукцію за рахунок ефективного використання трудових, виробничих і фінансових ресурсів.

Конкурентоспроможність продукції — це сукупність її якісних і вартісних характеристик, яка забезпечує якнайповніше задоволення попиту покупців та вигідно відрізняє її від аналогічної продукції кон­курента.

У загальному вигляді визначення конкурентоспроможності (КС) продукції можна записати формулою:

КС = якість + ціна + обслуговування

Управляти конкурентоспроможністю можна шляхом забезпечен­ня оптимального співвідношення зазначених складових, кожна з яких, у свою чергу, є багатоскладовою.

Оцінка якості продукції передбачає визначення її абсолютного, відносного, перспективного і оптимального рівнів.

Абсолютний рівень якості виробів визначається безпосереднім обчисленням їх певних показників.

Відносний рівень якості визна­чається порівнянням абсолютних показників якості виробів з відпо­відними показниками найкращих аналогічних зразків (еталонів).

Пріоритетні напрями розвитку науки і техніки відображаються в перспективному рівні якості виробів.

Оптимальним рівень якості ви­робів вважається тоді, коли він відповідає мінімальним суспільно не­обхідним витратам на виробництво і експлуатацію цих виробів.

За кількістю показники оцінювання якості виробу поділяють на одиничні (характеризують окрему властивість виробу), комплексні (характеризують сукупність властивостей виробу) і узагальнюючі (характеризують якість продукції загалом).

До одиничних належать такі показники:

• призначення (характеризують пристосованість виробів до викори­стання в тих чи інших умовах і сферу їх використання);

• надійності й довговічності;

• технологічності (характеризують ефективність конструкцій і тех­нологій виготовлення);

• ергономічні (ураховують комплекс гігієнічних, антропометричних і фізіологічних властивостей людини, а також вимоги техніки без­пеки);

• естетичні (характеризують виразність, відповідність стилю, моді, оригінальність, гармонійність);

• стандартизації і уніфікації (характеризують ступінь використан­ня у виробі стандартизованих і уніфікованих деталей та вузлів);

• економічні (ураховують витрати на розробку, виготовлення і ек­сплуатацію виробу).

За комплексними показниками продукцію поділяють на сорти, марки і класи.

Загальний рівень якості продукції підприємства оці­нюється за узагальнюючими показниками, основними з яких є такі:

• коефіцієнт оновлення асортименту;

• частка сертифікованої продукції в загальному її обсязі;

• частка продукції, призначеної для експорту.

За способом одержання інформації методи оцінювання якості продукції поділяють на об'єктивний, органолептичний і розрахунковий.

Об'єктивний метод оцінювання якості виробів передбачає вико­ристання технічних засобів їх контролю і реєстрації.

Органолептич­ний метод ґрунтується на сприйнятті людиною споживчих властиво­стей продукції органами чуття. Розрахунковий метод використову­ють при визначенні показників якості шляхом розрахунків.

За джерелами інформації методи оцінювання якості продукції поділяють на традиційний (якість оцінюється у спеціальних підрозді­лах), експертний (до оцінювання естетичних показників якості залу­чають експертів) і соціологічний (визначається враженням спожи­вачів).

Економічний механізм управління якістю продукції об'єднує спосо­би й методи, спрямовані на забезпечення виробництва і реалізації про­дукції високої якості. Складовими цього механізму є планування ви­робництва високоякісної продукції, стимулювання і контроль за ви­робництвом, стандартизація і сертифікація продукції.

Стандартизація продукції охоплює встановлення вимог до якості продукції, сировини, матеріалів, напівфабрикатів і комплектуючих, визначення норм і правил у сфері проектування виробництва, форму­вання єдиної системи показників якості, методів її контролю, ство­рення єдиної системи класифікації і кодування продукції.

Сертифікація продукції передбачає встановлення її відповідності певним вимогам і видачу на цій підставі певного документа — серти­фіката якості, який засвідчує високий рівень якості продукції і її від­повідність вимогам стандартів.

Найжорсткіші вимоги і правила містяться в міжнародних стан­дартах ІСО серії 9000.

В Україні також існує сертифікація як обов'язкова, так і добро­вільна. Сертифікацію здійснюють державні випробувальні центри за найважливішими видами продукції. Державний нагляд за якістю про­дукції, стандартизацією і сертифікацією здійснює Держстандарт Ук­раїни. Об'єктом державного нагляду є продукція виробничо-технічно­го призначення і товари народного споживання, експортна та імпор­тована продукція.

На підприємстві поточну контролюючу функцію щодо якості вироблюваної продукції — внутрішньовиробничий технічний конт­роль — здійснює відділ технічного контролю. Класифікацію видів контролю на підприємствах ілюструє табл. 12.1.

Таблиця 12.1