Класифікація видів лізингу

Класифікаційна ознака	Вид лізингу
За термін використання об’єкту лізингу	оперативний (з неповною окупністю; фінансовий (з повною окупністю)
За масштабом розповсюдження лізингових відносин	оперативний (з неповною окупністю; фінансовий (з повною окупністю)
За характером лізингових операцій	оперативний (з неповною окупністю; фінансовий (з повною окупністю)

Оперативним прийнято називати лізинг із неповною окупністю орендованих основних фондів. Він здійснюється за договором лізингу, у результаті укладення якого лізингоодержувач одержує у платне користування від лізингодавця відповідне майно на термін, менший за період амортизації 90 % вартості об'єкта лізингу (оренди).

Найбільшого поширення набув так називаний фінансовий лізинг, тобто лізинг з повною окупністю орендованих матеріальних елементів основних фондів. Офіційно під фінансовим лізингом розуміють договір лізингу, відповідно до якого лізингодавець надає лізингоодержувачу майно на час, не менший за строк, протягом якого нараховується 60 % амортизаційних відрахувань від повної вартості об'єкта лізингу (на день укладення договору). Після закінчення терміну дії фінансового лізингу орендоване майно переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю.

Внутрішній лізинг за своєю сутністю і масштабом поширення буває внутрішньо- або загальнодержавним. Його суб'єктами можуть бути українські підприємства (організації) чи їхні інтеграційні утворення. Українські суб'єкти можуть практично здійснювати дві його форми – зворотний та пайовий лізинг. Зворотний лізинг передбачає викуп лізингодавцем майна у власника (виробника) і передачу цього майна в лізинг тому самому власнику. За пайового лізингу оренда здійснюється за участю кількох суб'єктів лізингу із залученням одного чи кількох кредиторів. При цьому сума інвестованих кредиторами коштів не може перевищувати 80 % вартості набутого для лізингу майна.

Чинне законодавство України дозволяє здійснювати і міжнародний лізинг. Останній реалізується суб'єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або тоді, коли лізингове майно або платежі перетинають державні кордони. Інакше кажучи, суб'єкти міжнародного лізингу завжди є іноземними інвесторами. Це дає можливість вітчизняним підприємствам (організаціям) обновляти свою технічну базу за рахунок конкурентноздатного устаткування, транспортних і інших засобів праці зарубіжного походження.

Сервісний лізинг зазвичай застосовується за умови придбання на лізингових засадах складної техніки або такої, що зазнає швидкого техніко-економічного старіння (наприклад, комп’ютерно-обчислювальна та розмножувальна техніка, транспортні засоби і т.п.).

Виробнича потужність — це максимально можливий обсяг ви­пуску продукції за певний період (зміну, добу, місяць, рік) у встановленій номенклатурі і асортименті при повному завантаженні обладнання і виробничих площ.

Виробнича потужність класифі­кується за певними ознаками:

• видами — проектна (визначається у процесі проектування та будівництва), поточна (визначається періодично залежно від умов виробництва) і резервна (використовується при пікових наванта­женнях);

• рівнем розрахунку — конкретного устаткування, підрозділу і під­приємства загалом.

Виробничу потужність розраховують виходячи з певних методологічних принципів:

• за номенклатурою виготовлюваної профільної продукції;

• за потужністю провідних цехів основного виробництва;

• з урахуванням діючого та недіючого через несправність, ремонт і модернізацію устаткування цехів;

• за технічними або проектними нормами продуктивності устатку­вання, використання виробничих площ і трудомісткості виробів, виходу продукції із сировини з урахуванням застосування прогре­сивної технології;

• за максимально можливим річним фондом часу роботи устатку­вання.

Чинники впливу на величину виробничої потужності підприємства:

• Кількість обладнання;

• Продуктивність обладнання;

• Режим роботи підприємства;

• Кваліфікаційний рівень робітників;

• Структура основних фондів.

Розрахунок виробничої потужності є найважливішим етапом обґрунтування виробничої програми підприємства. На його основі плануються обсяги випуску продукції, скла­даються баланси потужностей, визначаються обсяги необ­хідних капіталовкладень.

Виробнича потужність підприємства визначається за всією номенклатурою продукції за показниками потужності ведучих цехів основного виробництва, а потужність веду­чих цехів - за показниками потужності ведучих дільниць; потужність останніх - за даними пропускної здатності ве­дучих груп обладнання.

Ведучими є ті цехи, дільниці, в яких виконуються голов­ні і найбільш трудомісткі технологічні процеси.

При розрахунку виробничої потужності слід звертати ува­гу на виявлення і усунення 35 так званих «вузьких місць», тобто відставання пропускної здатності окремих груп облад­нання від пропускної здатності ведучої групи обладнання.

Виробнича потужність визначається в натуральних оди­ницях при обмеженій номенклатурі виробів і у вартісному виразі при широкому асортименті.

Визначення виробничої потужності завершується складанням ба­лансу, де фіксуються її зміни протягом розрахункового періоду і ви­хідна потужність. Останню розраховують за формулою:

ВП_вих = ВП_вх + ВП_вв - ВП_вив

де ВП_вх — виробнича потужність на початок розрахункового періо­ду;

ВП_вв — виробнича потужність, введена за розрахунковий пері­од;

ВП_вив — виробнича потужність, виведена з експлуатації в розра­хунковому періоді.

Середньорічну потужність розраховують аналогічно середньоріч­ній вартості основних фондів:

ВП_сер = ВП_вх + ВП_вв - ВП_вив ,

де К, К₁ — кількість місяців експлуатації груп устаткування у звітно­му році.

Виробничу потужність одиниці устаткування (верстата, агрега­ту) обчислюють так:

ВП_од = Ф_Д t , або ВП_од = р

де Ф_Д — дійсний ефективний фонд часу роботи одиниці устаткування;

t — тру­домісткість виготовлення (обробки) одиниці продукції;

р — про­дуктивність роботи одиниці устаткування.

Ф_Д = (Ф_к – В – С) п_зм Т_зм К_втрат , (год)

де Ф_к – число календарних днів у періоді;

В, С - число вихідних і святкових днів у періоді;

п_зм - кількість змін роботи одиниці устаткування;

Т_зм - тривалість зміни, год.;

К_втрат - коефіцієнт втрат робочого часу через простої, непродуктивні витрати робочого часу, ремонти, скорочення тривалості зміни в передсвяткові дні та ін.

Для обчислення виробничої потужності виробничої дільниці або цеху застосовують формулу для розрахунку потужності одиниці ус­таткування, помножуючи її на кількість одиниць устаткування, яке розміщується в зазначених виробничих підрозділах.

Виробнича потужність потокової лінії (ВП_пл):

ВП_пл = , (одиниць/період)

де r — такт потокової лінії, год/одиниць.

Виробнича потужність агрегатів неперервної дії (ВП_неп), наприклад, доменних печей, обчислюється за формулою:

ВП_неп = . т/період

де Ф_к - календарний фонд часу роботи доменної печі, год/рік;

t_пл - час на одну плавку, год/плавк;

q — обсяг металу, що виплавляється за одну плавку, т/плавк.