Залежно від стану основних фондів вони оцінюються за:

1. Повною вартістю (первісною або відновною балан­совою вартістю).

2. Залишковою вартістю, яка визначається як різниця між вартістю, за якою об'єкт основних фондів був взятий на баланс підприємства, повною вартістю та сумою зно­шення.

Залишкову вартість основних фондів можна представи­ти формулами:

С_зал = С_перв - С_зн

або

С_зал = С_перв - t А

або

С_зал = С_відн - t А

де С_зн — вартість зношення (амортизаційні відрахування).

С_перв та С_відн - відповідно, початкова первісна і відновна варто­сті, грн.

t - кількість років експлуатації основних фондів до мо­менту визначення відновної вартості.

Залишкова вартість основних фондів на час їх вибуття з експлуатації, спричиненого зношенням, називається лікві­даційною вартістю. За цією вартістю підприємства можуть реалізувати основні фонди, списати, передати на баланс іншому підприємству.

Оскільки введення в дію та вибуття основних фондів відбувають­ся нерівномірно протягом року, то для обчислення деяких (насампе­ред планових) показників розраховують середньорічну вартість основних фондів підприємства:

С_сер = С_поч + k — (12 - k₁)

де С_поч — вартість основних фондів на початок звітного року;

к, к₁ — кількість місяців, протягом яких відповідні групи основних фондів експлуатувалися у звітному році;

С_введ — вартість основних фондів, що вводяться протягом року;

С_вив — вартість основних фондів, виведених з експлуатації у звітному році.

Наявність і рух основних фондів у бухгалтерському обліку відоб­ражаються щомісяця. Вартість основних фондів на кінець розрахун­кового періоду визначається так:

С_кін = С_поч + С_введ — С_вив

Основні фонди, що беруть участь у процесі виробництва, поступово втрачають первісні характеристики через зношення. Під зно­шенням основних фондів розуміється втрата їх вартості. Розрізняють два види зношення: фізичне та моральне. Фізичне зношення настає під впливом навколишнього середовища і експлуатаційних наванта­жень. Деформуються вузли і деталі устаткування, піддається корозії метал тощо. Фізичне зношення умовно поділяють на усувне і неусув­не. Перше періодично усувається шляхом ремонтів, а при другому ос­новні фонди поступово накопичують зношення і з часом їх викорис­тання стає неможливим. Ступінь фізичного зношення одиниці основ­них фондів характеризується коефіцієнтом фізичного зношення. Визначається коефіцієнт фізичного зношення одним з двох методів:

за терміном експлуатації:

К_фіз = %

де Т_ф, Т_н – час роботи одиниці основних фондів відповідно фак­тичний і нормативний;

за даними обстеження технічного стану відносного економічного зношення

К_фіз = %

де А_зн — сума амортизаційних відрахувань від початку експлуатації одиниці основних фондів;

С_поч — початкова вартість одиниці основ­них фондів.

Моральне зношення — це знецінення діючих основних фондів до настання повного фізичного зношення. Найчастіше моральне зно­шення основних фондів відбувається під впливом НТП або внаслідок здешевлення їх виробництва в сучасних умовах. Ступінь морально­го зношення задається відповідним коефіцієнтом і визначається за формулою:

К_мор = або К_мор = 1 -

де С_н, С_д — повна вартість основного фонду відповідно нового і дію­чого;

П_н, П_д — продуктивність основного фонду відповідно нового і діючого.

Загальний коефіцієнт зношення є комбінацією двох попередніх ко­ефіцієнтів:

К_заг = 1- (1 - К_фіз)(1 - К_мор).

Для усунення зношення застосовують різні форми відтворення ос­новних фондів: ремонт, модернізацію тощо. Розрізняють три види ре­монтів — поточний і капітальний, відновний.

Поточний ремонт полягає у зберіганні засобів праці у придатному стані для подальшого продуктивного використання і має характер дріб­них налагоджувальних робіт. Витрати на поточний ремонт є періодич­ними, незначними за вартістю. Такі ремонти планують, і їх вартість від­носять на собівартість продукції в тому періоді, коли здійснюють ре­монти.

Капітальний ремонт призначений для відшкодування нормально­го фізичного зношення елементів основного фонду і максимально можливого відновлення його первісних техніко-експлуатаційних па­раметрів. За масштабом капітальний ремонт значніший від поточно­го, потребує більших витрат часу і коштів. Перед початком капіталь­ного ремонту завжди існує альтернатива: здійснювати капітальний ремонт або придбати нову одиницю основного фонду. Остаточне рішення приймають на основі економічних обґрунтувань.

Відновний ремонт – особливий вид ремонту основних фондів, що породжується їх зруйнуванням внаслідок стихійних лих, тривалої бездіяльності.

На практиці розмежувати ремонтні роботи за економічними ознаками досить важко, оскільки неможливо знайти чітку межу між самим ремонтом і відтворенням, затратами на збереження і затратами на відновлення. Тому в основу поділу ремонтів на види кладуть організаційно-технічні ознаки: складність, періодичність, обсяг робіт, місце прове­дення ремонту тощо.

За цими ознаками ремонти поділяються на:

• капітальний (повна розбірність агрегатів, заміна пев­них вузлів, проводиться у спеціалізованих цехах, часто су­проводжується модернізацією);

• середній (проміжний між капітальним і малим, розбір­ність основних фондів сягає близько третини, проводиться частіше, ніж капітальний);

• малий (часткова розбірність, виконується на місці ос­новними робітниками, або робітниками ремонтних служб, заміні підлягають не більше 15% деталей, найменший за обсягом і складністю).

Загальна вартість ремонтів (В_рем) певного виду облад­нання за рік обчислюється за формулою:

В_рем = В_{зам.елем} + В_{зар.плат} , (грн.)

де В_{зам.елем} - вартість замінюваних елементів на проведення ремонтів, грн./рік;

В_{зар.плат} - витрати на заробітню плату при проведенні ре­монтів, грн./рік;

В_{зам.елем} = В_1елем , (грн./рік)

де В_1елем - вартість одного замінюваного елемента (серед­ньозважена величина), грн.;

К_рем - кількість ремонтів протягом року;

Y - коефіцієнт одночасного виходу з ладу основних фондів.

К_рем =

де Ф’_Д - дійсний фонд часу роботи обладнання протягом року при однозмінній роботі, год.;

t_напр - час напрацювання на відмову (час від однієї від­мови до наступної), год.

t_напр =

де І - середня частота відмов у рік.

В_{зар.плат} = t_рем , (грн./рік)

де t_рем – витрати часу на один ремонт, год.;

С_{год.рем} – середнього динна тарифна ставка робітника-ремонтника, грн./год.;

ПСЗ – процент відрахувань на соціальні заходи.

Витрати на проведення різних видів ремонтів по-різно­му відносяться на витрати виробництва.

Витрати на поточний ремонт є постійними і віднос­но рівномірними протягом всього періоду експлуатації ос­новних фондів. їх відносять до поточних витрат і включа­ють у собівартість продукції.

Витрати на капітальний ремонт є значно більшими і одноразовими. Вони визначаються заздалегідь і відносяться на собівартість продукції рівномірно протягом ремонтного циклу, тобто періоду між двома послідовними капітальни­ми ремонтами. Витрати на капітальний ремонт, які забезпе­чують поліпшення стану основних фондів (продовжують термін служби, підвищують продуктивність), збільшують балансову вартість основних фондів.

Витрати на відновний ремонт фінансуються за раху­нок державного резервного фонду і за характером та обся­гом робіт його відносять до капітального будівництва.

Просте відтворення основних фондів забезпечується амортизаційними відрахуваннями, а розширене - шля­хом здійснення технічного переоснащення, реконструкції та розширення діючого підприємства і нового будівни­цтва, що передбачає збільшення обсягів виробництва і відбувається так:

Технічне переоснащення (технічне переозброєння) передбачає здійснення захо­дів щодо впровадження нової техніки і технології на окре­мих дільницях, механізації і автоматизації виробництва, модернізації та заміни застарілого обладнання, які здійснюються згідно з планом технічного розвитку підприємства без розширення виробничих площ.

Реконструкція - це повне або часткове суттєве технічне вдосконалення і оновлення основних фондів, перевлаштування виробництва; здійснюється за єдиним проектом раз у 5-10 років.

Розширення підприємства - це спорудження других і , наступних черг, додаткових виробничих комплексів, цехів, комунікацій, допоміжних і обслуговуючих виробництв на території підприємства.

Нове будівництво - будівництво підприємства, цеху, корпусу на нових будівельних майданчиках за окремим за­твердженим проектом; передбачає розширення виробничих площ, значне збільшення потужності.

Просте відтворення основних фондів забезпечується амортиза­ційними відрахуваннями.

Амортизація — це процес перенесення вартості основних фондів на вартість готової продукції частинами з метою її повного відшко­дування. Згідно з Положенням про порядок визначення амортизації та віднесення амортизаційних відрахувань на витрати підприємства амортизації підлягають витрати, пов'язані з придбанням і введенням в експлуатацію основних фондів; самостійним виготовленням основ­них фондів; реконструкцією; модернізацією основних фондів; прове­денням капітальних ремонтів (у сумі, що перевищує 5 % сукупної ба­лансової вартості груп основних фондів).

Отже, повна сума амортизаційних відрахувань за нормативний , термін їх використання складається із суми первісної вартості та вит­рат на підтримку їх у робочому стані:

А = С_перв + С_к.р. + С_мод

де С_к.р. , С_мод — вартість відповідно капітальних ремонтів і модерні­зації основних фондів.

Балансова вартість основних фондів на момент введення їх в експлуатацію містить повну суму амортизаційних відрахувань.

Нарахування амортизації здійснюється протягом терміну корис­ної експлуатації основного фонду і призупиняється на період його ре­конструкції, модернізації, добудови або консервації. Термін корис­ного використання об'єкта основних засобів переглядається в разі зміни очікуваних економічних вигод від його експлуатації.

Щорічна сума амортизаційних відрахувань визначається ділен­ням повної суми амортизаційних відрахувань на нормативний термін служби основних фондів:

А_р =

Суми амортизаційних відрахувань на підприємстві визначаються за допомогою річних норм амортизації. Річна норма амортизації— це відношення річної суми амортизації (без ліквідаційної вартості) до балансової вартості основних фондів, виражене у відсотках:

п_а =

де С_бал — балансова вартість основних фондів.

За бухгалтерським обліком нарахування амортизації здійснюєть­ся щомісяця. Місячну суму амортизації визначають діленням річної суми амортизації на 12. Підприємства із сезонним характером вироб­ництва річну суму амортизації нараховують протягом періоду робо­ти підприємства у звітному році.

В Україні механізм нарахування амортизації для потреб податко­вого обліку визначається розділом III Податкового кодексу України. Згідно з цим об'єкти основних фондів, поділяються на 16 груп із веденням пооб’єктного обліку (див. п. 146.1 ПКУ), а також установленні для кожної групи мінімально допустимі строки корисного використання (амортизації) об'єктів (залежно від групи основних засобів — від 2 до 20 років). Такий строк визначається платником податку самостійно з урахуванням дати введення об'єктів основних засобів в експлуатацію.

Класифікацію груп основних засобів, а також мінімально допустимі строки їх корисного використання, установлені п. 145.1 ПКУ наведено в табл. 8.4.

Згідно з цим законом амортизація основних засобів у податковому обліку нараховується з використанням тих самих методів, які застосовуються до об'єктів основних засобів у бухгалтерському обліку та які при цьому застережені в наказі про облікову політику підприємства з метою складання фінансової звітності (пп. 145.1.5, 145.1.9 ПКУ).

Причому податкова амортизація, як і бухоблікова, нараховується щомісячно (починаючи з місяця, наступного за місяцем введення об'єкта в експлуатацію), а квартальна сума податкової амортизації (за кожним об'єктом) — визначається як сума нарахованих амортвідрахувань за об'єктом за 3 місяці розрахункового кварталу.

Таблиця 8.4