Головне правило організації планової роботи на підприємстві:

Мінімальні витрати на планування – це такі, що забезпечують виживання економічної організації, і будь-які додаткові витрати повинні забезпечувати її розвиток.

Переоцінка інтуїтивного досвіду в процесі управління під­приємством. Розробка та прийняття планових завдань здійснюється через узгодження інтуїтивних та формалізованих методів планування. Формалізоване планування, тобто розробка планових показників че­рез використання традиційних методів аналізу та планування, не зав­жди дозволяє прийняти правильне рішення у зв’язку з невизначеністю ринку, неможливістю кількісно оцінити всі фактори, що впливають на динаміку процесу. У таких випадках професіоналізм спеціалістів фінансово-економічних служб, менеджменту підприємства, їх інтуїція дозволяють правильно визначити напрями розвитку підприємства.

Наявність спеціалістів відповідної кваліфікації та досвіду. Це обмеження пов’язане з тим, що лише маючи відповідну професій­ну підготовку, досвід роботи на певному сегменті ринку фахівець стає висококваліфікованим спеціалістом, кількість яких за умови динаміч­ного розвитку ринку обмежена.

Об’єктами планування діяльності на підприємстві виступають обсяги його діяльності (виробничої, комерційної, фінансової, інвести­ційної, маркетингової, управлінської), ресурсний потенціал, капітал, фінансово-економічні результати діяльності, показники конкуренто­спроможності та ефективності діяльності, фінансової безпеки тощо.

Характер та зміст планової діяльності визначається через прин­ципи планування, до основних належать: принцип єдності, соціальної орієнтації планування, ранжування об’єк­тів планування за їх важливістю, адекватність планових завдань, їх узгодженість з параметрами зовнішнього середовища системи управ­ління, гнучкість та адаптивність планів, безперервність процесу пла­нування, збалансованість планів, економічна обґрунтованість плано­вих завдань.

Принцип єдності передбачає, що планування на підприємс­тві повинно мати всеохоплюючий, системний характер. Системність досягається спадковістю стратегічного та тактичного планування, що передбачає розробку поточних та бізнес-планів на основі прийнятої на підприємстві стратегії.

Принцип соціальної орієнтації планування передбачає ви­рішення поряд з економічними та технічними завданнями проблем забезпечення відповідності міжнародним вимогам екологічності, без­пеки життєдіяльності, ергономічності продукту, що випускається, а також соціального розвитку колективу.

Принцип ранжування об'єктів планування за їх важливіс­тю необхідно реалізовувати з метою раціонального використання на­явного ресурсного потенціалу, визначення пріоритетів розвитку за обсягами та напрямами діяльності, видами продукції, послуг, що на­даються.

Принцип адекватності планових завдань, їх узгодженість з параметрами зовнішнього середовища системи управління реалізу­ється шляхом збільшення при прогнозуванні альтернативних плано­вих показників кількості факторів, що враховуються, зниженням по­милки апроксимації чи підвищенням точності прогнозів, здійсненням постійного моніторингу факторів зовнішнього середовища та рівня їх впливу на планові показники діяльності підприємства.

Принцип гнучкості та адаптивність планів полягає у на­данні планам та процесу планування здатності змінювати свою спря­мованість у зв’язку з виникненням непередбачуваних обставин.

Принцип безперервності процесу планування. Сутність цьо­го принципу полягає у тому, що планування на підприємстві повинно здійснюватись постійно від періоду створення підприємства та вихо­ду його на ринок до реорганізації та ліквідації.

Принцип варіантності передбачає розробку не менше двох або трьох альтернативних варіантів досягнення стратегічної мети та вибір оптимального варіанту тактичного планування.

Принцип збалансованості планів досягається запроваджен­ням системи бюджетування при розробці поточних планів діяльності, яка полягає у балансуванні обсягів надходження та витрачання ресур­сів, функціональної та вартісної моделі об’єкта планування; витрат та доходів за окремими господарськими операціям, напрямами діяльнос­ті, по підрозділах підприємства.

Принцип економічної обґрунтованості планових завдань є одним з найважливіших принципів планування. Остаточний вибір ва­ріанту планових показників повинен здійснюватися лише після про­ведення системного аналізу, прогнозування змін у зовнішньому сере­довищі діяльності, оцінки резервів оптимізації ресурсного потенціалу, розгляду альтернативних варіантів планів.

Технологія планування фінансово-господарської діяльності підприємства складається з ряду стадій та етапів, що вико­нуються послідовно (рис.6.2).

Рис. 6.2. Основні стадії технології планування діяльності підприємства

Процес розробки планів діяльності підприємства включає сім етапів (табл. 6.1).

Таблиця 6.1

Технологія процесу розробки планів діяльності підприємства

Вид планування	Етап	Завдання планування
Стратегічне планування	1 етап	Дослідження зовнішнього середовища діяльності підприємства
	2 етап	Визначення місії підприємства, системи стратегічних цілей діяльності
	3 етап	Проведення стратегічного аналізу, визначення стратегічних альтернатив
	4 етап	Вибір стратегії діяльності підприємства
	5 етап	Розробка стратегічного плану, прийняття управлінських рішень
Тактичне планування	6 етап	Середньострокове планування. Конкретизація стратегії діяльності підприємства
Оперативне планування	7 етап	Розробка внутрішньо фірмових бюджетів, короткострокових календарних планів діяльності

Мінливість ринкового середовища зумовила необхідність засто­сування стратегічного підходу до системи господарювання на під­приємстві.

Стратегія – це генеральна комплексна програма дій, що визначає пріоритетні для підприємства проблеми, його місію, основ­ні цілі й розподіл ресурсів для їх досягнення. За змістом стратегія є довготерміновим плановим документом, результатом стратегічного планування.

Найчастіше стратегія ототожнюється з позицією підприємства на ринку, із заходами, що дають змогу зміцнити конкурентну позицію та збільшити частку на ринку, вести боротьбу за завоювання нових ринків та ін.

Звичайно стратегічне планування може бути розрахованим на довгостроковий період, хоча у багатьох підприємствах стратегія базу­ється на середньостроковому плануванні, що пов’язане в першу чергу з особливостями українського ринку, який характеризується суттєвою невизначеністю.

Стратегічне планування формулює тільки глобальні цілі та стратегії відповідно до періоду часу. Воно служить для оцінки можливостей довгострокового чи середньострокового розвитку на ос­нові орієнтовних прогнозних тенденцій розвитку ринків збуту продук­ції, сировинних ринків, технологій та інновацій. У цьому виді планів можуть бути намічені приблизні напрями розширення обсягів вироб­ництва тільки за окремими групами продукції.

Довгострокове планування конкретизує стратегічні прогнози випуску продукції, інвестиційні плани підприємства, що забезпечу­ють можливості такого випуску, та охоплюють, як правило, відрізок часу до 5 років. Термін часу розробки довгострокових планів зале­жить насамперед від тривалості періоду, необхідного для розробки та впровадження у виробництво нових моделей та видів продукції.

Стратегічне планування здійснюється поетапно. До основних на­лежать такі етапи:

1. Визначення місії підприємства.

2. Формування стратегічних цілей.

3. Аналіз зовнішнього середовища, оцінка актуальності й реальнос­ті місії та цілей.

4. Аналіз потенціалу підприємства, перспектив його розвитку, оцін­ка адекватності потенціалу місії і цілям.

5. Вибір генеральної стратегії.

6. Аналіз стратегічних альтернатив.

7. Розробка функціональних і ресурсних субстратегій.

8. Запровадження, контроль і оцінка результатів.

Складання середньо- та короткострокові планів належить до тактичного планування діяльності підприємства. Тактичне плану­вання відрізняється від розробки й практичного здійснення страте­гічного плану за сферою впливу, часом дії наслідків, ступенем дифе­ренціації показників. Середньострокові плани розробляються на кілька років (п’ять-сім) для конкретизації завдань довготермінового стратегічного плану. Період, що становить один рік, є найприйнятнішим для розробки тактичних короткотермінових планів (їх ще на­зивають поточними). Середньо- і короткострокові плани взаємо­пов'язані, складаються за єдиною методологією й мають однакову структуру.

Тактичні плани складаються з таких розділів:

• маркетингова діяльність – плани маркетингу для основних ви­робів і загальний план для всієї продукції підприємства;

• виробнича діяльність – випуск продукції в натурі й за вартістю, обґрунтування виробничої програми підприємства;

• науково-дослідні, конструкторсько-технологічні та експеримен­тальні роботи – освоєння нових технологій і виробів;

• праця, кадри, соціальний розвиток колективу – персонал, фонд за­робітної плати, продуктивність праці, умови праці та побуту;

• капітальні вкладення та капітальне будівництво – інвестиції, буді­вельно-монтажні роботи, введення в дію нових основних фондів;

• матеріально-технічне забезпечення – потреба в матеріальних ре­сурсах і джерела її задоволення;

• організація виробництва, праці та управління – удосконалення форм і методів організації, структурна перебудова;

• природоохоронна діяльність – заходи охорони й раціонального використання природних ресурсів;

• зовнішньоекономічна діяльність – показники зовнішньоекономіч­ної діяльності, результати експортно-імпортних операцій;

• витрати, прибуток, рентабельність – собівартість виробів і су­купного обсягу випущеної продукції, прибуток, рентабельність;

• фінансова діяльність – баланс доходів і витрат, відносини з бюд­жетом та кредитні.

Оперативне планування – це завершальна ланка в системі плану­вання діяльності підприємства, а також засіб виконання всіх попе­редніх планів. У процесі оперативного планування здійснюють деталь­ну розробку планів підприємства і його підрозділів на короткі про­міжки часу (місяць, декаду, добу і зміну). Розробка планів поєднується з питаннями організації їх виконання.

Оперативне планування по­єднує два напрями роботи: календарне планування і диспетчеризацію (оперативний облік, контроль і регулювання виконання плану).

Групування планів на довго-, середньо- та короткострокові пев­ною мірою умовне. Вони різняться лише терміном одержання кінце­вого результату. Поряд з цим кожний вид планування має характерні відмінності.

Приклади трансформування показників планування в різнотермінових планах наведені в табл. 6.2.

Таблиця 6.2