Функції

Підтримка конкуренції

Підтримка пропорційності

Соціальний захист

Рис. 3.1. Побудова ринку

Таке групування дозволяє підприємству найбільш ефективно будувати свою ринкову діяльність.

Серед принципів поведінки суб’єктів господарювання на ринку основними вважаються принцип свободи підприємництва та принцип соціального партнерства.

Принцип свободи підприємства – цей принцип забезпечуються певними правами підприємства, а саме: (можливість самостійної діяльності, самостійної організації виробництва, самостійності у прийнятті господарських рішень, реальним правом розпорядження майном і прибутком підприємства).

Принцип соціального партнерства – підприємство зобов’язане постійно опікуватися питаннями соціального розвитку не тільки свого трудового колективу, а й місцевого населення.

У процесі своєї діяльності кожне підприємство перебуває у певних організаційно-економічних умовах, до основних з яких слід віднести: економічну самостійність, додержання законодавчих та нормативних актів органів влади, самоокупність, рентабельність, самофінансування, матеріальну зацікавленість та повну відповідальність за результати господарювання (рис. 3.2.).

Е кономічна самостійність
Суверенітет підприємства як виробника	Суверенітет підприємства як споживача

Рис. 3.2. Схема умов функціонування підприємства в ринковому

Середовищі

Економічна самостійність підприємства означає його право без обмежень одноосібно і незалежно обирати види та сфери діяльності, визначати перспективи цієї діяльності, приймати рішення і обирати засоби їх реалізації, формувати виробничі програми, залучати матері­ально-технічні, фінансові та інші ресурси, встановлювати канали і ме­тоди збуту продукції і послуг та їх ціни, вільно розпоряджатися при­бутком, що залишається у підприємства після сплати податків, здійс­нювати зовнішньоекономічну діяльність і використання на свій роз­суд належної йому частки валютної виручки.

Ця самостійність проявляється через економічний суверенітет підприємства як виробника - через право вибору і прийняття рішень: що саме, скільки, коли виробляти, за якою ціною і у яких обсягах продавати продукцію (послуги). Економічний суверенітет підприємс­тва, як споживача, гарантує його право вибору і прийняття рішень як і де, скільки, за якою ціною й іншими умовами закуповувати необхідні для господарювання ресурси, звичайно в межах наявних коштів.

Процес господарювання здійснюється підприємством через ви­користання обмежених ресурсів - матеріальних (речових), нематеріа­льних (інформація, послуги ), трудових, фінансових, які у процесі ви­робництва продукції стають витратами, таким чином, щоб після реа­лізації продукції забезпечити повне відшкодування таких витрат. Це означає необхідність дотримання такої важливої умови господарю­вання як самоокупність.

Важливою умовою здійснення підприємством своєї господарсь­кої діяльності є обов’язкове дотримання ним законів України, норма­тивно-правових актів Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актів інших органів державної влади та місцевого самоврядування. Державою через них задаються певні рамки і умови функціонування підприємств і гарантуються необхідні соціальні компоненти. Саме таким чином забезпечуються свобода підприємницької діяльності, рівний захист державою всіх суб’єктів господарювання, соціальне спрямування економіки, підтримка добро­совісної конкуренції, екологічний захист населення, захист прав спо­живачів та безпека суспільства і держави.

Для успішного здійснення своєї діяльності підприємство повинно забезпечити матеріальну зацікавленість своїх працівників у результа­тах праці, що є могутнім рушійним фактором підприємництва. Активне залучення усіх працюючих до управління виробництвом, розробки і впровадження новацій неможливе без підвищення їх реальних дохо­дів, гуманізації праці. Сьогодні найважливіший капітал підприємства – це інтелектуальна власність, винаходи, інновації і ноу-хау, нові бізнес-ідеї і технологічні розробки. Підвищується цінність знань, людей, які здатні генерувати новітні ідеї. Звідси і підвищення ролі мотивації і заохочення.

Нарешті, важливою умовою функціонування підприємства є по­стійний господарчий ризик і необхідність повністю відповідати за ре­зультати своєї діяльності.

Характер функціонування підприємства в умовах ринку визна­чається вільним підприємництвом господарюючих суб’єктів, з одного боку, і об’єктивними обмеженнями, що існують у будь-якій економіч­ній системі, з другого.

До чинників, що обмежують діяльність підприємства, належать:

1. Обмеження, що обумовлені попитом на продукцію та послу­ги: підприємство може реалізувати продукцію, яка або дорівнює обся­гу попиту на неї, або менше нього, тобто задовольняється нерівність.

Обсяг реалізації продукції ≤ Попит споживачів послуг

2. Обмеження, що обумовлені ресурсами підприємства: ресурси, які потрібні для діяльності підприємства, мають дорівнювати тим, що у нього є, або бути меншими.

Ресурси витрачені ≤ Ресурси наявні

3. фінансові обмеження:

Грошові витрати ≤ Грошові кошти, які є у підприємства в наявності

4. обмеження часом, через інфляцію.

Дійсно, якщо підприємство виробило продукцію, яка не відпові­дає вимогам споживача, або за обсягом перевищує попит на неї, вона не може бути реалізована, а підприємство не відшкодує свої витрати на неї.

Звичайно в умовах ринку обмеження, пов’язані із ресурсами, насамперед визначаються не обсягом необхідних ресурсів, а цінами на них.

Фінансові обмеження вимагають відповідного рівня ефективнос­ті господарювання, щоб підприємство було платоспроможним, могло виконувати свої партнерські зобов’язання і досягати мети діяльності.

Підприємство функціонує як цілісна, єдина і збалансована система, що орієнтована на стійкий ефективний розвиток. По суті – це осередок активної діяльності певного професійно-організованого колективу людей, здатного за допомогою наявних засобів виробництва і сучасних інформаційних ресурсів здійснювати обрані напрямки діяльності для досягнення цілей підприємства.

На діяльність підприємства впливає стан його внутрішнього та зовнішнього середовища.

Внутрішнє середовище підприємства складається з людей, які пра­цюють на цьому підприємстві, засобів виробництва, наявних коштів підприємства, а також інформації, що живить і об'єднує підприєм­ство як складну систему.

Процес перетворення ресурсів, які має підприємство, їх аналіз та планування, задача досягнення визначених цілей – є механізм управління внутрішнім середовищем підприємства. Останнє, таким чином, можна визначити, як сукупність факторів (ресурси виробництва, організація, технологія), які перебувають під безпосереднім впливом і контролем структур управління підприємством.

Зовнішнє середовище господарювання – це сукупність господарських суб’єктів, економічних, суспільних і природних умов, національних, міждержавних інституціональних структур, що впливають на внутрішню структуру підприємства, визначають характер управлінських рішень, при­йнятих ним. Тому, підприємство, розпочинаючи свою діяльність, повинно встановити свою стратегічну мету і визначитися, як вона сприймати­меться цим середовищем. Відповідно підприємство повинно отриму­вати із зовнішнього середовища необхідну кількість інформації належ­ної якості для врахування усіх найважливіших чинників (індикаторів) свого розвитку.

Зовнішнє середовище характеризується своєю складністю через значну кількість і розмаїття його характеристик, які повинно врахову­вати підприємство при прийнятті рішень.

Воно є мінливим, динамічним і дуже нестійким в останні роки у зв’язку з високою швидкістю технологічного розвитку і нововведень, значною вартістю досліджень і розробок, глобалізацією виробництва, змінами обмежень і перепон торгівлі, суттєвим зростанням (посилен­ням) взаємозалежності між виробництвами.

Результати діяльності підприємства в значній мірі визначаються зовнішніми умовами.

Тому для адаптації і забезпечення своєї стійкості підприємству необхідно: по-перше, здійснювати постійний обмін із зовнішнім сере­довищем в усіх його формах – товарно-матеріальній, грошовій, інфор­маційній тощо, по-друге, створювати резерви забезпечення власної стійкості в разі зміни середовища.

Залежно від характеру впливу зовнішнє середовище підприємства поділяється на мікросередовище та макросередовище.

Мікросередовище – це середовище прямого впливу на діяльність підприєм­ства, яке утворюють споживачі, конкуренти, постачальники, посередники, фінансово-кредитні установи, дер­жавні органи влади тощо. Держава за допомогою законодавчих актів, інструкцій та положень впливає на діяльність підприємств. Державні органи за­безпечують обов'язковість виконання законів, умови свободи під­приємництва, розподіл і перерозподіл обмежених ресурсів шляхом податкових пільг, субсидій, цінової політики тощо.

Конкуренти – це такі суб’єкти підприємницької діяльності, що займа­ються випуском продукції, аналогічної продукції даного підприємства чи спрямованої на задоволення аналогічних потреб.

Макросередовище охоплює фактори і умови непрямого впливу на діяльність, але визначають стратегічно важливі рішення, що приймає підприємство. Вони пов’язані з при­родними, економічними, політичними, правовими, екологічними та іншими компонентами зовнішнього макросередовища.

До основних факторів макросередовища можуть бути віднесені такі інтегровані групи:

• природні фактори – наявність природних ресурсів визначених видів, ступінь їхнього освоєння і використання. Ці фактори визначають рівень забезпеченості національного виробництва власними природними ресур­сами. Наприклад, Україна в даний момент часу є енергозалежною державою стосовно постачання нафти і природного газу;

• демографічні фактори – чисельність, статевий та віковий склад, його територіальний розподіл і частка активного населення. Визначають мож­ливості забезпечення виробництва персоналом необхідного віку і статі;

• науково-технічні фактори – науково-технічна політика держави і міра її прогресивного впливу на інтенсивність інноваційних процесів, що про­тікають на підприємстві;

• економічні фактори – рівень державного втручання в економіку, про­фесійний рівень органів законодавчої і виконавчої влади. Діюча система оподатковування впливає на підприємства - або оплачувати економічно доцільні величиною податки, що стимулюють розвиток ділової активності, або піти в тіньовий сектор економіки. Це також політика держави в об­ласті оплати праці (мінімальна заробітна плата, система дотацій і ін.);

• політичні фактори – політична стабільність у суспільстві, взаємодія законодавчої і виконавчої влади, професійний рівень політиків і ін.;

• міжнародні фактори – рівень підготовки кадрів, геополітична ситуація, участь України в різних міжнародних організаціях і співтовариствах. Наприклад, у Міжнародній організації праці, стандартів і сертифікації й ін.