Змістовий модуль 1 Економічні засади функціонування підприємства в системі ринкових відносин

Тема 1. Підприємство в соціально орієнтовній ринковій економіці

Побудова соціально-орієнтованої економіки спрямована на забезпечення економічної та соціально регульованої взаємодії суб’єктів господарювання, пріоритетність суспільних інтересів, досягнення нормального рівня життя більшості громадян країни на засадах ринкового механізму.

Суб’єкти господарювання – це учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб’єктами господарювання в Україні вважаються:

1) господарські організації – юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Загальними принципами господарювання в Україні є: забезпечення економічного різноманіття та рівного захисту державою усіх суб’єктів господарювання; свобода підприємницької діяльності; вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України; захист національного виробника; обмеження державного регулювання економічних процесів.

Організацію з підприємницьким характером діяльності називають підприємством. Воно є основною господарюючою ланкою економічної системи країни, яка розвивається у напрямку соціально-орієнтованої економіки, також це економічна, технічна, соціально-орієнтована на збереження довкілля господарська одиниця, яка задовольняє попит споживачів на основі самостійних рішень і відповідальності за ризик.

Згідно з Господарським Кодексом України (ст. 62) підприємство – самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Усі суб’єкти господарської діяльності вступають між собою у взаємодію за допомогою ринку. Ринок являє собою сферу товарного обміну і зв’язану з ним сукупність товарно-грошових відносин, що з’являються між виробниками і споживачами в процесі купівлі-продажу товарів. Світовий досвід свідчить, що ринок є найбільш дієвим інструментом саморегуляції суспільного виробництва.

Типовими умовами діяльності підприємства у ринковому середовищі є:

• самостійне здійснення відтворювального процесу;

• повна економічна відповідальність за результати своєї діяльності;

• прибуток, який є головним джерелом коштів для розвитку підприємства;

• підприємство конкурує з іншими підприємствами;

• економічна допомога держави носить локальний, винятковий характер.

Найбільше охоплення ринкових суб’єктів, може бути досягнуте шляхом їхнього групування в залежності від специфічних особливостей на наступні типи: ринок споживачів, ринок виробників, ринок посередників, ринок державних і громадських організацій, міжнародний ринок.

Серед принципів поведінки суб’єктів господарювання на ринку основними вважаються принцип свободи підприємництва та принцип соціального партнерства.

1. Принцип свободи підприємства – цей принцип забезпечуються певними правами підприємства, а саме: (можливість самостійної діяльності, самостійної організації виробництва, самостійності у прийнятті господарських рішень, реальним правом розпорядження майном і прибутком підприємства).

2. Принцип соціального партнерства – підприємство зобов’язане постійно опікуватися питаннями соціального розвитку не тільки свого трудового колективу, а й місцевого населення.

Важливою умовою здійснення підприємством своєї господарсь­кої діяльності є обов’язкове дотримання ним законів України, норма­тивно-правових актів Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актів інших органів державної влади та місцевого самоврядування. Державою через них задаються певні рамки і умови функціонування підприємств і гарантуються необхідні соціальні компоненти. Саме таким чином забезпечуються свобода підприємницької діяльності, рівний захист державою всіх суб’єктів господарювання, соціальне спрямування економіки, підтримка добро­совісної конкуренції, екологічний захист населення, захист прав спо­живачів та безпека суспільства і держави.

Характер функціонування підприємства в умовах ринку визна­чається вільним підприємництвом господарюючих суб’єктів, з одного боку, і об’єктивними обмеженнями, що існують у будь-якій економіч­ній системі, з другого.

До чинників, що обмежують діяльність підприємства, належать:

1. Обмеження, що обумовлені попитом на продукцію та послу­ги: підприємство може реалізувати продукцію, яка або дорівнює обся­гу попиту на неї, або менше нього, тобто задовольняється нерівність.

Обсяг реалізації продукції ≤ Попит споживачів послуг

2. Обмеження, що обумовлені ресурсами підприємства: ресурси, які потрібні для діяльності підприємства, мають дорівнювати тим, що у нього є, або бути меншими.

Ресурси витрачені ≤ Ресурси наявні

3. ф

   Грошові витрати ≤ Грошові кошти, які є у підприємства в наявності

   інансові обмеження:

4. обмеження часом, через інфляцію.

Внутрішнє середовище підприємства складається з людей, які працюють на цьому підприємстві, засобів виробництва, наявних коштів підприємства, а також інформації, що живить і об'єднує підприєм­ство як складну систему.

Процес перетворення ресурсів, які має підприємство, їх аналіз та планування, задача досягнення визначених цілей – є механізм управління внутрішнім середовищем підприємства. Останнє, таким чином, можна визначити, як сукупність факторів (ресурси виробництва, організація, технологія), які перебувають під безпосереднім впливом і контролем структур управління підприємством.

Зовнішнє середовище господарювання – це сукупність господарських суб’єктів, економічних, суспільних і природних умов, національних, міждержавних інституціональних структур, що впливають на внутрішню структуру підприємства, визначають характер управлінських рішень, при­йнятих ним.

Залежно від характеру впливу зовнішнє середовище підприємства поділяється на мікросередовище та макросередовище.

Мікросередовище – це середовище прямого впливу на діяльність підприєм­ства, яке утворюють споживачі, конкуренти, постачальники, посередники, фінансово-кредитні установи, дер­жавні органи влади тощо.

Макросередовище охоплює фактори і умови непрямого впливу на діяльність, але визначають стратегічно важливі рішення, що приймає підприємство. Вони пов’язані з при­родними, економічними, політичними, правовими, екологічними та іншими компонентами зовнішнього макросередовища.

Для забезпечення ефективної діяльності в сучасних умовах, кваліфікованого управління підприємствами важливою є повна класифікація підприємств за певними ознаками.