Залежно від моменту проведення оцінки вартість основ­них фондів визначається як:

1. Первісна вартість - це фактична вартість основ­них фондів на момент їх придбання і взяття на баланс.

Первісна балансова вартість об'єкта основних фондів (С_перв) може бути в загальному вигляді представлена формулою:

С_перв = С_придб + С_дост + С_монт + С_інш

де С_придб - вартість придбання основних фондів, грн.;

С_дост - вартість доставки основних фондів;

С_монт – вартість установки, монтажу та доведення до необхідного стану ОФ, грн.;

С_інш – інші витрати, пов’язані з придбанням ОФ (збори мита, непрямі податки, витрати на страхування ризиків та ін.) грн.,

Якщо вартість основних засобів значно (на 10 % і більше) відрізняється від їх реальної вартості на дату балансу, то підприємство має їх переоцінити. При цьому виникає поняття відновної вар­тості.

2. Відновна вартість (переоцінена) - це вартість відтворення основ­них фондів у сучасних умовах виробництва. Відновну вартість визначають на основі генеральної інвентаризації. З метою визначення відновної вартості основних фондів застосовують розра­хункові методи, зокрема індексацію. Відновну вартість визначають за формулою:

С_відн = С_перв і або С_{відн =}

де і — індекс переоцінки, який визначають діленням справедливої вартості об'єкта, що переоцінюється, на його залишкову вартість.

Пп - середньорічний процент приросту продуктивності праці в країні за час використання основних фондів;

t - кількість років експлуатації основних фондів до мо­менту визначення відновної вартості.

Залежно від стану основних фондів вони оцінюються за:

1. Повною вартістю (первісною або відновною балан­совою вартістю).

2. Залишковою вартістю, яка визначається як різниця між вартістю, за якою об'єкт основних фондів був взятий на баланс підприємства, повною вартістю та сумою зно­шення.

Залишкову вартість основних фондів можна представи­ти формулами:

С_зал = С_перв - С_зн

або

С_зал = С_перв - t А

або

С_зал = С_відн - t А

де С_зн — вартість зношення (амортизаційні відрахування).

С_перв та С_відн - відповідно, початкова первісна і відновна варто­сті, грн.

t - кількість років експлуатації основних фондів до мо­менту визначення відновної вартості.

Залишкова вартість основних фондів на час їх вибуття з експлуатації, спричиненого зношенням, називається лікві­даційною вартістю. За цією вартістю підприємства можуть реалізувати основні фонди, списати, передати на баланс іншому підприємству.

Оскільки введення в дію та вибуття основних фондів відбувають­ся нерівномірно протягом року, то для обчислення деяких (насампе­ред планових) показників розраховують середньорічну вартість основних фондів підприємства:

С_сер = С_поч + k — (12 - k₁)

де С_поч — вартість основних фондів на початок звітного року;

к, к₁ — кількість місяців, протягом яких відповідні групи основних фондів експлуатувалися у звітному році;

С_введ — вартість основних фондів, що вводяться протягом року;

С_вив — вартість основних фондів, виведених з експлуатації у звітному році.

Наявність і рух основних фондів у бухгалтерському обліку відоб­ражаються щомісяця. Вартість основних фондів на кінець розрахун­кового періоду визначається так:

С_кін = С_поч + С_введ — С_вив

Основні фонди, що беруть участь у процесі виробництва, поступово втрачають первісні характеристики через зношення. Під зно­шенням основних фондів розуміється втрата їх вартості. Розрізняють два види зношення: фізичне та моральне. Фізичне зношення настає під впливом навколишнього середовища і експлуатаційних наванта­жень. Деформуються вузли і деталі устаткування, піддається корозії метал тощо.

Ступінь фізичного зношення одиниці основ­них фондів характеризується коефіцієнтом фізичного зношення. Визначається коефіцієнт фізичного зношення одним з двох методів:

за терміном експлуатації:

К_фіз = %

де Т_ф, Т_н – час роботи одиниці основних фондів відповідно фак­тичний і нормативний;

за даними обстеження технічного стану відносного економічного зношення

К_фіз = %

де А_зн — сума амортизаційних відрахувань від початку експлуатації одиниці основних фондів;

С_поч — початкова вартість одиниці основ­них фондів.

Моральне зношення — це знецінення діючих основних фондів до настання повного фізичного зношення. Найчастіше моральне зно­шення основних фондів відбувається під впливом НТП або внаслідок здешевлення їх виробництва в сучасних умовах. Ступінь морально­го зношення задається відповідним коефіцієнтом і визначається за формулою:

К_мор = або К_мор = 1 -

де С_н, С_д — повна вартість основного фонду відповідно нового і дію­чого;

П_н, П_д — продуктивність основного фонду відповідно нового і діючого.

Загальний коефіцієнт зношення є комбінацією двох попередніх ко­ефіцієнтів:

К_заг = 1- (1 - К_фіз)(1 - К_мор).

Для усунення зношення застосовують різні форми відтворення ос­новних фондів: ремонт, модернізацію тощо. Розрізняють три види ре­монтів — поточний і капітальний, відновний.

Загальна вартість ремонтів (В_рем) певного виду облад­нання за рік обчислюється за формулою:

В_рем = В_{зам.елем} + В_{зар.плат} , (грн.)

де В_{зам.елем} - вартість замінюваних елементів на проведення ремонтів, грн./рік;

В_{зар.плат} - витрати на заробітню плату при проведенні ре­монтів, грн./рік;

В_{зам.елем} = В_1елем , (грн./рік)

де В_1елем - вартість одного замінюваного елемента (серед­ньозважена величина), грн.;

К_рем - кількість ремонтів протягом року;

Y - коефіцієнт одночасного виходу з ладу основних фондів.

К_рем =

де Ф’_Д - дійсний фонд часу роботи обладнання протягом року при однозмінній роботі, год.;

t_напр - час напрацювання на відмову (час від однієї від­мови до наступної), год.

t_напр =

де І - середня частота відмов у рік.

В_{зар.плат} = t_рем , (грн./рік)

де t_рем – витрати часу на один ремонт, год.;

С_{год.рем} – середнього динна тарифна ставка робітника-ремонтника, грн./год.;

ПСЗ – процент відрахувань на соціальні заходи.

Просте відтворення основних фондів забезпечується амортизаційними відрахуваннями, а розширене - шля­хом здійснення технічного переоснащення, реконструкції та розширення діючого підприємства і нового будівни­цтва, що передбачає збільшення обсягів виробництва і відбувається так:

Амортизація — це процес перенесення вартості основних фондів на вартість готової продукції частинами з метою її повного відшко­дування. Згідно з Положенням про порядок визначення амортизації та віднесення амортизаційних відрахувань на витрати підприємства амортизації підлягають витрати, пов'язані з придбанням і введенням в експлуатацію основних фондів; самостійним виготовленням основ­них фондів; реконструкцією; модернізацією основних фондів; прове­денням капітальних ремонтів (у сумі, що перевищує 5 % сукупної ба­лансової вартості груп основних фондів).

Отже, повна сума амортизаційних відрахувань за нормативний , термін їх використання складається із суми первісної вартості та вит­рат на підтримку їх у робочому стані:

А = С_перв + С_к.р. + С_мод

де С_к.р. , С_мод — вартість відповідно капітальних ремонтів і модерні­зації основних фондів.

Балансова вартість основних фондів на момент введення їх в експлуатацію містить повну суму амортизаційних відрахувань.

Нарахування амортизації здійснюється протягом терміну корис­ної експлуатації основного фонду і призупиняється на період його ре­конструкції, модернізації, добудови або консервації. Термін корис­ного використання об'єкта основних засобів переглядається в разі зміни очікуваних економічних вигод від його експлуатації.

Щорічна сума амортизаційних відрахувань визначається ділен­ням повної суми амортизаційних відрахувань на нормативний термін служби основних фондів:

А_р =

Суми амортизаційних відрахувань на підприємстві визначаються за допомогою річних норм амортизації. Річна норма амортизації— це відношення річної суми амортизації (без ліквідаційної вартості) до балансової вартості основних фондів, виражене у відсотках:

п_а =

де С_бал — балансова вартість основних фондів.

На підприємствах обчислюють значну кількість показників вико­ристання основних фондів. Усі вони поділяються на дві групи: уза­гальнені й часткові.

Узагальненими називають показники, які використовують на всіх рівнях економіки, галузі, підприємства. Розглянемо основні з них.

1. Фондовіддача основних фондів — це відношення обсягу вироб­леної продукції підприємства (Q) до середньорічної вартості основних фондів (С_сер), що показує, який обсяг виробленої продукції припадає на 1 грн. вартості основних фондів, тобто

Ф_в =

2. Фондомісткість основних фондів — це показник, обернений до фондовіддачі. Він показує, яка вартість основних фондів припадає на 1 грн. виробленої продукції, тобто

Ф_м = , або Ф_м = ,

3. Фондоозброєність праці – обчислюється за формулою:

Ф_о = ,

де Ч – середньооблікова чисельність промислово-виробничого персоналу, чол.

4. Рентабельність основних фондів — це відношення прибутку, отриманого підприємством за певний період, до середньорічної вар­тості основних фондів підприємства.

Часткові показники застосовують на підприємствах та в цехах і поділяють на показники інтенсивного використання (характеризу­ють вихід продукції за одиницю часу) і екстенсивного (характеризу­ють використання основних фондів протягом певного періоду). Роз­глянемо основні з них.

1. Коефіцієнт змінності роботи устаткування — це відношення загальної кількості відпрацьованих машино-змін за добу до кількості одиниць устаткування:

К_зм = , або К_зм =

де Ф_Д – дійсний фонд часу роботи всього обладнання, год.;

Ф_Д1 – дійсний фонд часу роботи всього обладнання при однозмінній роботі, год.