Джерела та література

¹ Козаренко О. Феномен української національної музики і мови. НТШ. Львів, 2000. С.31. Козаренко О. Українська національна музична мова: генеза та сучасні тенденції розвитку. Автореферат на здобуття наукового ступеня докт.мист-ва – К. 2001. Р.ІІ.

2² Вовк Хв. Антропологічні особливості українського народу// Студії з української етнографії та антропологіїїї. Київ: Мистецтво, 1995, с.38.

3³ Архиєпископ Лука Войно-Ясенецкий. Дух, душа, тело. – Изд. Жизнь с Богом. 1988. С.31.

4⁴ Архиєпископ Лука Войно-Ясенецкий. Дух, душа, тело. – Изд. Жизнь с Богом. 1988. С.46.

6⁶ Архиєпископ Лука Войно-Ясенецкий. Дух, душа, тело. – Изд. Жизнь с Богом. 1988. С.55.

7⁷ Онацький Є. Українська емоційність // Укр.-а душа. С.39.

8⁸ Янів В. Релігійність українця з етно-психологічного погляду // Релігія в житті українського народу. С.188-189.

9⁹ Гнатенко П.І. Український національний характер. К., 1997. С.85.

10¹⁰ Гнатенко П.І. Український національний характер. К., 1997. С.85.

11¹¹ Гнатенко П.І. Український національний характер. К., 1997. С.144.

12¹² Гнатенко П.І. Український національний характер. К., 1997. С.86.

13¹³ Тойнбі Арнольд Дж. Дослідження історії. Т.2. Київ: Основи, 1995. С.179.

14¹⁴ Мірчук І. Історія української філософії. – Мюнхен-Нью-Йорк, ЕУ/1, 1949. С.719-720.

15¹⁵ Костомаров М. Дві руські народності. – Лейпциг б.д. С.88.

16¹⁶ Фурман А. Психокультура української ментальності. Тернопіль: Економічна думка. 2002. С.132.

17¹⁷ Чижевський Дм. Нариси з історії філософії на Україні. Прага: Український видавничий фонд. 1931. С.20.

18¹⁸ Юркевич П.Д. Серце та його значення у духовному житті людини згідно з ученням Слова Божого // Вибране. – Київ: Абрис, 1993. С.93.

19¹⁹ Юркевич П.Д. Серце та його значення у духовному житті людини згідно з ученням Слова Божого // Вибране. – Київ: Абрис, 1993. С.95.

21²¹ Юркевич П.Д. Серце та його значення у духовному житті людини згідно з ученням Слова Божого // Вибране. – Київ: Абрис, 1993. С.88-89.

22²² Юркевич П.Д. Серце та його значення у духовному житті людини згідно з ученням Слова Божого // Вибране. – Київ: Абрис, 1993. С.95.

23²³ Веккер Л.М. О пространственно-временной геометрии психического изображения // Восприятие пространства и времени. – Л. 1969. С.105.

24²⁴ Арановский М.Г. О психологических предпосылках пространственных слуховых представлений // Сб.ст. Проблемы музыкального мышления. М.: Музыка. 1974. С.262-263.

25²⁵ Арановский М.Г. О психологических предпосылках пространственных слуховых представлений // Сб.ст. Проблемы музыкального мышления. М.: Музыка. 1974. С.263.

26²⁶ Арановский М.Г. О психологических предпосылках пространственных слуховых представлений // Сб.ст. Проблемы музыкального мышления. М.: Музыка. 1974. С.264.

27²⁷ Дмитро Котко та його хори / Ред.- упор.Стельмащук С./ Дрогобич: «Выдродження». 2000. С.64-65.

Дещо про природу церковного співу

Якщо “поглянемо” на кожну з релігій аж до найменшого племенного вірування, то, з огляду на засіб щодо справляння ритуалу, ми знайдемо використання можливостей людського голосу в різноманітних але не традиційно-побутових аспектах задіяння. Це як: розспівна декламація у християнському обряді, використання специфіки високочастотного фальцетного звучання голосу в обряді ісламу, а також найширший спектр звукоутворень в обрядах релігій, як от: буддизм, махаяна, індуїзм, мітраїзм, культ Ізиди і ін. – аж до дійств шаманів.

У всьому розмаїтті релігійних вірувань спільним щодо “методології” є застосування голосового апарату в не традиційно розмовному інформативному ракурсі, а в площині психо-енергетичного впливу. Така стабільність у звертанні до задіяння можливостей людського голосу у створенні певного містичного настрою в релігійних обрядах у минулому, коли вірування посідало чільне місце в житті людини, цілком залежної від зовнішнього як природного, так і суспільного середовища, перекидає арку в нинішній час тотального наступу laisser-faire з її переміщеними у світську сферу “духовними” цінностями, що дістали найбільше своє вираження в т. зв. масовій культурі з її стержневим спрямуванням – пісні.

Людський голос задіяний у співі як носій психо-енергетичного заряду, як засіб у перспективі релігійного опанування певним людським середовищем в царині церковного співу, зазнавши тотального шліфувального впливу християнсько-догматичної перцепції, став чинником вищого порядку в осягненні вершин духовних надбань християнського віросповідування.

Цьому передувала, як ми розглядали вище, велика самовіддана і натхненна праця Св. Отців – Учителів церкви /Постанови Соборів, в т. ч. Лаодикейського Собору, відбір типів мелодичних конструкцій за Гласовою природою, постійна опіка видатних Отців Церкви справами, пов’язаними з церковним співом/ .

Християнство – релігія, що виникла “по слідах” її засновника Ісуса Христа, котрий наріжним каменем своєї релігії поставив Любов? від самого початку “несе в собі своєрідний пізнавальний аналіз, багата також елементом почуття”... , а також є “безперервний, доведений до художньої висоти обов’язок /і в цьому розумінні входить до складу волі/”.¹ Отже, богословська чеснота Любов – як мета і як засіб досягнення цієї мети – підготовка такого світосприйняття доводами в царині розумової діяльності. Це з одного боку.

З іншого: для кращого засвоєння догматики віровчення, що розвивалась впродовж декількох століть, необхідною умовою явився чуттєвий – почуттєвий шлях²

Таким чином, церковний спів, як засіб у досягненні потрібного рівня у чуттєвому сприйнятті релігійних постулатів, є одночасно іманентно присутній відбиток виразу у власне чуттєвій природі богословської чесноти – Любові як конечної цілі всього віровчення. Така двоїстість природи церковного співу накладає і ті певні параметри його функціонування, шо їх упродовж всього Існування християнської Церкви впроваджували і підтримували Вчителі Церкви.

“Інерція” християнського духу в музичне “поле”

Основою церковного співу у християнському обряді являється сакральна музика. Музиці, як мистецькій категорії притаманне “образне відображення дійсності” /в певному сенсі/. Кінець ХVІІІ, ХІХ , ХХ ст. ст. стали тим періодом в історії західно-европейської цивілізації, коли людина відчула себе “вінцем природи”. Бажання все зрозуміти, пізнати, осмислити, віднайти гносеологічне коріння тотально заволоділо всіма ділянками людської діяльності. В царині музики це також відбилося у пошуках змісту: від заперечення ідейно-емоційного змісту Гансліком /"Про музично прекрасне"/, що стало “евангелієм” всіх музичних формалістів³, гегелівської теорії надання музиці лише чисто слухової цінності /заперечення можливості музикою виражати ідеї і почуття, породжені цими ідеями, виходячи з того, що мова музики протилежна поняттю, котре являється інтелектуальним і точним по своїй природі / до намагання надати музиці права на вираз філософських ідей /Р.Роллан в романі “Жан Крістоф”, А. Н. Серов в російському музикознавстві, Б.В. Асаф’єв – “Музична форма як процес”, “Філософія музики” Бок’є /1866/, Лало /1908/, Поул /1924/, книги Фінкелстайна “Як музика виражає ідеї” і Портного “Філософ і музикант”. /

Не вдаючись до конкретного висвітлення кожної з багаточисленних теорій і просто поглядів, застановимось на власне виникненні даного явища, а саме – потреби у дошукуванні природи явища.

Поступовий відхід сфери функціонування музики з релігійної у світську площину з детальнішим привалюванням “неконкретної” інструментальної музики, а особливо привнесення суб’єктивного елементу /в особі творця-композитора/ на зміну об’єктивному, узагальненому, що являв собою церковний спів – синтез і підсумок творчої потуги великої кількості високоталановитих і, що важливо, високодуховних співців-творців /отже самобутній дар голосу/ з надзвичайним відчуттям Слова /недаремно має місце характеристика декотрих з них як поетів/,⁴ робить музичну стихію доступною власне у даній площині для дослідження. Разом з тим вона /музика/ несе в собі ті властивості вічного, що їх можна назвати перцепцією християнського духу, котрий ввібрав в себе все попереднє надбання християнського духу і є іманентно присутній у духовно-світоглядній платформі композиторів, незалежно від усвідомлення ними даного явища. Таким чином стає зрозумілою ситуація, коли конкретний зміст конкретних творів являється “більш багатим, правдивим і менш обмеженим, ніж теоретичне кредо їх авторів"⁵ /П.І.Чайковський, Р. Вагнер, О. Скрябін/.