Лариса Лещук неоцiненний скарб

(Український духовний спiв у Вiзантiйському обрядi)

ЗМІСТ

Передмова.

Вступ.

І Сакральний спів – шлях до серця людини.

ІІ Дещо про природу церковного співу.

“Інерція” християнського духу в музичне “поле”.

ІІІ Становлення Візантійського обряду.

ІV Візантійський обряд на слов’янському грунті.

• Насіння, що впало у підготовлений грунт.

• Наше чи запозичене

• Церковний спів і єресі

Наші проблеми.

• Грунт

• Розмірковування над власним практичним досвідом.

• Грецька метрика – життєдайне дихання вічності. Сакральність перекладів Св.Кирила і св.Методія.

• З давніх джерел.

• Про гласи.

• Погляд у сучасне.

Передмова

Так вже створена людина ( і це напевно входить у Божі плани), що, пізнаючи світ, хоче його покращити ( змінити, удосконалити, прикрасити, відбудувати). Після фальшованого плитенького духовного світу радянської доби я нарешті віднайшла – дотягнулась і, якщо хочете, вистраждала те, що в інші часи давалось задарма і мабуть тому з часом знецінилось. Після тих невимовних страждань, що їх довелось пережити моєму народові, відчуваючи себе часточкою цього живого, але замученого тіла, я, на відміну від “армії” прекрасних людей, що жили у цьому світі до мене і все шукали сенсу життя, врешті дістала цей дар розуміння. Він, цей дар, як усе в нашому світі, дістався не задарма. Ціна його не числима…

Нині стоїмо як новонароджені. Тому спрагнені хрещення – за ким, куди підемо? За нас уже не одна сотня великих українців сказала: відрікаюсь! Та чи почули ми?..

Як зробити, щоб тебе почули у цьому галасливому ( і т.ін.) світі? Я подумала: буду писати ( вчитись, працювати, роздумувати). Якщо це буде у формі дисертації, то зможу спілкуватись з однодумцями ( в сенсі наукового і громадського зацікавлення). У процесі виникатимуть нові точки зору, інші пласти мислення збагатять, спрямують і т.д.

Не смійтеся. Тепер і я розумію: я дуже смішна. Але ж народна мудрість не даремно гласить: там добре, де нас нема. То нехай там буде добре ( але чи це добро загальне? – “ для загального добра…”?).

Отож минуло вже майже 5 років. Душевні рани затягнулись. А “загальне добро” не дає спокійно спати. Спостерігаю і беру участь у наших змаганнях-намаганнях до світлого будучого. Що непокоїть найбільше? Прірва, що поглиблюється між народом і тими, що підскочили, відштовхнулись і раденькі ( що дурненькі ?). Не стало “загального добра” (за невеликими виїмками). Не модно, як тепер модно казати. І це найгірше. Бо як відомо: людина – істота суспільна. І все ж я хочу і буду достукуватись до тих, у кого є “ в серці те, що не вмирає”, але він його занехаяв, забув за нього, хоч займає у цьому світі місце, з якого можна впливати, діяти.

Нема сьогодні середнього класу, нема… Нема й тих, що рвуться до науки, освіти, щоб допомогти своєму народу – фактично собі в особі своїх нащадків, котрим буде ох як замало рахунку в банку.

Та все так не буде.

Святий Дух, що приходить лише у чисту душу потребує не евроремонту. Душа мусить очиститись від брудних думок і почуттів. Але й такий здавалось би незалежний світ думок кожної людини, в епоху інформацій виходить у зовсім нову свою якість – і людина шукає порятунку в чуттєво-почуттєвій площині ( наркоманія).

Душа сучасної людини перебуває у шаленому тиску негативу, облудних цінностей. Вона інстиктивно та інтуїтивно шукає дороги до правди і світла, котрою є Христос.

Це поле діяльності найперше – почуттєве, адже Любов – це не інформація, а почуття. У Домі Господньому спрагла потребуюча душа повинна відчути багато чого: і Велич і Всемогутність Бога – захисника, і своє синівство до Творця, і милосердя свого Небесного Батька, і ту велику не співмірну жертву Господнього Сина, і свою потрібність у цьому світі, і ще багато чого – того, що будує і направляє.

Співана Літургія ( найперше, бо вона на нині охоплює найбільше число мирян) дає можливість їй притаманними засобами ввести людину у цей духовний світ. То є величезна відповідальність і, на мою думку, ще не до кінця осмислена тими, від кого залежить рівень чи, вибачте за прозу – якість відтворення.

Душа потребує праці і то чи не більшої, а ніж наше тіло для свого життя.

У своїй праці – дослідженні, роздумах я намагаюсь привернути увагу до такої важливої, на мою думку, теми, як сакральний спів. Так, власне церковний спів має бути сакральним. З його посередництва душа черпатиме ті Господні дари, що розливаються – роздаються в очищені, просвітлені багатими на добро і вдячність почуттями душі.

У цій невеличкій книжечці ви знайдете і фактичний матеріал, роздобутий з різних джерел, і власні розмірковування-спостереження. Можливо, зважаючи на те, що початково робота була замислена для фахівців, науковців, вона не завжди легко читається. По деяких роздумах я вирішила не спрощувати. ( А роздуми такі: не хочу втрачати того душевно-інтелектуального вогню, що супроводив написання роботи і зрештою вважаю принизливим для мого народу вдаватись до таких дій).

Вболіваю, щоб це моє дітище знайшло доброї долі і виконало свою місію.

Дякую Господу за все і

прошу Його благословення.

21.05.2008 р. Лариса Лещук

ВСТУП

Відколи людство вступило у фазу машинного виробництва, а отже стрімкого накопичення капіталу, склалася ілюзія відосібленості (відокремленості), незалежності людського ( матеріального) буття від оточуючого середовища. Ця диференціація в мисленні ( філософії) поступово крок за кроком призвела до утвердження матеріалізму, що став фундаментальною основою марксизму, а відтак – запанував на 1/6 світу як ідеологія ( читай релігія).

Гординя, що є основною мішенню у величній і благородній меті християнської релігії, одягнула личину борця за всіх страждучих і поневолених.

На наш погляд цей процес був ( і чи не в першу чергу) “ відгуком” на “виклик” перетворення церковної ( духовної) влади на владу світську (отже знаряддя примусу): “…клерки” зреклися свого “клерикального” походження і спробували переставити на той час ( близько 500 років тому – Л.Л.) уже достатньо високу будівлю нашої західної цивілізації з релігійних на світські підвалини”¹.

Так от, це виведення законів і закономірностей з матеріальної сфери – дух часу, дух часу поклоніння матеріальному. У своєму дослідженні спробуємо абстрагуватись, віддаючи належне суспільним явищам без домінування їхнього впливу.

Шальки терезів у визначеності вічного питання філософії про первинність сьогодні знову, майже непомітне ( поки-що), але невпинно зміщуються в бік Платонівського світосприйняття. В глобальному масштабі це ще майже не відчутно, але вершина “ айсбергу” – позиція Іоанна Павла ІІ Папи Римського, з’ява мусульманського вівтаря самопожертви в ім’я ідеалів, опорні точки найсучасніших розробок фундаментальних наук, а також менш помітні, але невідворотні явища – все свідчить про поворот людства до наступної фази в своєму розвитку.

Християнська релігія, як незнищенне джерело, дароване нам Творцем, а не “знаряддя утвердження феодалізму"², в суспільстві ( в глобальному значенні), де остаточно запанував Золотий тілець, бо, за категоричним висновком Арнольда Дж.Тойнбі “…саме в ідоловірстві криється одна з найістотніших причин занепаду цивілізацій, що неминуче призводить до їхнього розпаду”³

Тільки вона – християнська релігія, а не доктрина laisser-faire^ може спасти людство від неминучої катастрофи. Адже навіть тисячі поправок до найкращих законів не примусять досконалий Божественний комп’ютер – людський розум думати, а отже і чинити так, а не інакше, ( а страх – не фундамент гідний цивілізації). І лиш совість – категорія, що нині відсувається в розряд архаїзмів, і далеко не з арсеналу надбань матеріального царства, може замінити цю вавилонську вежу на шляху упорядкування земного співжиття міліардів людей в епоху глобалізації.

В третє тисячоліття Україна ввійшла як незалежна держава. Ця зовсім нова якість суспільства потребує нових поглядів на більшість явищ та процесів. В духовному аспекті ситуація ускладнюється мало не столітнім перебуванням в атеїстичному середовищі. На цьому тлі вимальовується серйозна проблема духовного світобачення українців.

Церква прийняла покладені на неї функції духовного провідника, але складність завдання, покладеного на неї, вимагає підключення різноманітних світських інституцій.

Дана праця покликана з позицій сьогоднішнього дня висвітлити, оцінити, розставити акценти, по-можливості теоретично обгрунтувати шляхи розвитку такої важливої ділянки духовного життя, як сакральна музика у її практичному втіленні – церковному співі.

Підтвердженням незаперечної цінності духовного надбання стало стихійне звертання великої кількості, як представників духового сану, так і світського наукового потенціалу до нього з перших днів після знищення табу на дану тематику. Це Н.Костюк, Л.Кияновська, Л.Серганюк, О.Яцків, Ю.Ясиновський, С.Стельмащук, І.Таран, О.Цалай-Якименко, В.Іванов, М.Федорів, Г.Васильченко-Михно, Л.Яросевич, М.Антонович, О.Шевчук та ін.

Місцю сакральної музики в творенні особи-християнина присвячено перший розділ дослідження. Простежуємо шлях долучення до християнської цивілізації слов’ян (нинішніх українців) через Богом дану чуттєвість, що нею віра була “влита” в душу народу співаним Словом, і через Нього, в свою чергу, ця чуттєвість зазнала трансформації і вплинула на формування національних рис українця – як шляхетність, стремління до досконалості шляхом пізнання (схильність до наук), відчуття себе, як індивідуума, споглядальність в характері та ін.

Віддаючи належну увагу даному факту і проводячи паралель в часі до сьогоднішнього дня, спостерігаємо розмиваня чітких моральних устоїв, що були привнесені християнством, тим самим шляхом – почуттєвого сприйняття. Новизна підходу до раніше відомих фактів: під іншим кутом розглядаємо форми привнесення релігійного обряду. Музика, як складова, що трактувалася як підсилювач Слова, розглядається в історичному процесі становлення суспільства, як іманентно залежна в обряді. Разом з тим, активно реагуючи на “дух часу”, вона “вела” всю релійгійно-обрядну систему крізь століття.

Акцентується увага на факті “спускання” християнської релігії “зверху” і “підтягання” основної маси народу. Цей процес зміг відбутися лише завдяки музичному сприянню. Простежується обернено-пропорційна залежність ( в методологічному ракурсі) ситуації сьогодення, коли “духовність” – мораль спускається? правлячій верхівці від низового естетико-культурного середовища шляхом нав’язування музичних еталонів.

Ставиться питання свідомого підходу до даного явища. Акцентуація на виховній ролі сакральної музики в системі освіти всієї еліти суспільства.

Предметом дослідження в даній праці являється церковний, як сакральний спів. Візантійський обряд, як основа, його адаптація шляхом “музичного запліднення” на місцевих теренах, входження його в свідомість східних слов’ян аж до участі у витворенні сьогоднішнього українця з усім його світобачення, як, і (в результаті), тією суспільною ситуацією, що в ній знаходимось сьогодні.

Отже, сакральний спів, як чинник, як знаряддя, котре при певних обставинах займає місце рушійної сили – “двигуна внутрішнього згоряння” українця, а також акумулятора суспільних ідей, що випереджуючи події, керуючись таким не матеріальним чинником, як “дух часу”, опосередковано готує чи справляє вплив на розгортання суспільно-політичних подій.

В ракурсі опрацьованої теми мало вивченим, якщо не казати зовсім не розробленим, є питання впливу музики на світогляд людини, а отже, в даному аспекті, і на перебіг суспільних процесів.

Сакральний спів – як безпосередній учасник, а отже і творець найбільшої в історії людства ідеології – релігії християнства в даній праці виступає предметом дослідження.

Величезний простір людського духу і ідей, звільнений від штучної ідеології марксизму-ленінізму, вимагає заповнення. І де ж, як не в тисячолітній ідеології – християнстві, що органічно вросла в ментальність українця, черпати ту духовну енергію.

Сакральна музика ( церковний спів)– вияв кращих духовних надбань, поданий в найбільш сприйнятному для людини жанрі мистецтва (музиці), що витворює форми, адекватні інтуїтивному сприйняттю суспільством своєї енергетичної місії на кожному конкретному етапі історичного “виклику”, в кожному певному часовому проміжку, заслуговує на детальне і зацікавлене вивчення та надання серйозної ваги її розвитку на теренах України.