3.2. Спілкування як сприймання людьми один одного

Поняття соціальної перцепції

Складовою спілкування є процес сприймання люди­ни людиною, який позначають терміном «соціальна пер­цепція» (від лат. сприймання, пізнавання). У соціальній психології тер­мін «соціальна перцепція» набув значення сприймання так званих соціальних об'єктів, до яких належать осо­бистості, групи, інші ширші соціальні спільноти.

Як слушно зазначає О.О.Бодальов, від того, як люди відображають та інтерпретують зовнішність і поведінку, оцінюють можливості один одного, багато в чому зале­жить характер їхніх взаємодій і результати, до яких вони приходять у спільній діяльності. Це означає, що со­ціальна перцепція виступає в ролі регулятора спілку­вання насамперед тому, що вона є носієм своєрідної перцептивно-діагностичної функції. Вибір людиною тієї чи іншої лінії поведінки в кожній конкретній ситуації передбачає сприймання та оцінку головних її елементів: партнера, самого себе і ситуації контексту загалом. Таке діагностування наявної ситуації через оцінку стану її го­ловних елементів утворює найсуттєвіший результат со­ціальної перцепції.

У поняття «соціальна перцепція» психологи вклю­чають не тільки власне сприймання, а й практично всі інші пізнавальні процеси. Крім того, невід'ємною части­ною будь-якого соціально-перцептивного процесу є емоційно-мотиваційний та поведінковий аспекти життє­діяльності особистості.

У зміст поняття «соціальна перцепція» включають сприймання не тільки фізичних властивостей соціального суб'єкта, а і його внутрішніх характеристик: намірів, думок, здібностей, емоцій, установок, формування уявлення про ті відносини, які пов'язують суб'єкта з об'єктом сприймання. Отже, він включає й інтерпретацію та оцінку на цій підставі вчинків іншої людини, тобто розуміння її як особистості.

Оскільки спілкування завжди є процесом взаємодії двох або більше суб'єктів, то йдеться про взаєморозумін­ня та взаємопізнання людей.

Механізми взаєморозуміння

Ставлення до іншої людини залежить від того, які почуття вона викликає у інших, яка думка про неї фор­мується. Перше враження про іншу людину ґрунтується на сприйманні її зовнішнього вигляду, зовнішніх ознак і зумовлює весь характер взаємовідносин.. Проте, фор­муючись на підставі зовнішніх характеристик (обличчя, зріст, манера говорити, поводитися тощо), сприймання цим не обмежується. Як показує досвід, перше вражен­ня може частково чи повністю не збігатися з подальши­ми уявленнями. Бо враження, яке викликає певна особа у різних людей, залежить від багатьох чинників: досвіду спілкування, віку, статі, належності до різних соціальних груп, внутрішніх станів тощо. Крім того, повнота і адекватність оцінки головних ха­рактеристик зовнішнього вигляду — фіксація відтінків, елементів, нюансів — залежить від рівня сформованості самої особистості, її етичних та естетичних уявлень.

Процес розуміння іншої людини — складне явище, у кому виокремлюють два рівні. На першому рівні відбу­вається усвідомлення цілей, мотивів, установок іншої людини. Другий рівень характеризується здатністю при­йняти цілі, мотиви, установки іншої людини як свої власні. Цей рівень, як правило, відсутній у дітей і є ре­зультатом пізнішого онтогенетичного розвитку, хоча не всі дорослі люди здатні розуміти іншу людину саме на цьому рівні.

Спричиняє це механізм егоцентризму. Егоцентризм (від лат. я та центр кола) — це зосе­редженість індивіда тільки на власних інтересах та пере­живаннях і, як наслідок, нездатність розуміти іншу лю­дину як суб'єкта і особистість, відмінну від нього. Найповніше егоцентризм виявляється у дитячому і старечому віці. У конкретних дослідженнях виокрем­люють такі різновиди егоцентризму: пізнавальний — ви­являється у процесах сприймання і мислення; моральний — характеризує нездатність до розуміння причин вчин­ків інших людей; комунікативний — свідчить про непо­вагу до смислових понять партнерів по спілкуванню. Подолання егоцентризму відбувається поступово, як розвиток здатності до децентрації, тобто якості, проти­лежної егоцентризмові.

Другий рівень взаєморозуміння передбачає, що кожен із партнерів по взаємодії враховує не тільки свої власні потреби, мотиви, цінності, а й відповідні запити іншого. Це відбувається за допомогою таких механізмів взаєморозуміння, як ідентифікація та рефлексія.

Поняття ідентифікації (від лат. ототож­нювати) означає розуміння іншої люди­ни шляхом уподібнення себе до неї. У реальних ситуаціях взає­модії люди користуються цим прийомом, коли припу­щення про внутрішній стан партнера по спілкуванню будується на підставі спроби поставити себе на його місце. Тоді ідентифікація виступає одним із механізмів пі­знання і розуміння іншої людини.

Під ідентифікацією розуміють механізм міжособистісної регуляції поведінки індивідів у процесі спілкування. Уподібнення до іншого, ототожнення себе з ним, запозичення важливих його характеристик, згода на контроль з його боку — все це ніщо інше, як способи взаєморозуміння партнерів по спілкуванню, спрямовані на кращу організацію спільної діяльності.

Ідентифікація тісно пов'язана з іншим близьким за змістом явищем – емпатією.

Емпатія (від грец. співпереживання) — особливий спосіб розуміння іншої людини, коли домінує не раціональне, а радше емоційне сприйняття її внут­рішнього світу. Емоційна природа емпатії саме і вияв­ляється в тому, що ситуація іншої людини, партнера по спілкуванню, не стільки «продумується», скільки «відчу­вається». Емпатичні переживання можуть бути адекватними і неадекватними переживанням об'єкта емпатії.

Найтиповішими формами емпатії є співпереживання і співчуття. Співпереживання передбачає переживання ін­дивідом тих самих почуттів, які відчуває інший, але це переживання звернене на себе. Індивід переживає або те, що може статися з ним у майбутньому, або те, що він пережив у минулому. Співчуття — це переживання негараздів іншого безвідносно до власного стану.

Механізм емпатії в певних рисах подібний до меха­нізму ідентифікації: вміння поставити себе на місце ін­шого, поглянути на речі його очима. Проте «поглянути на речі чиїмись очима» не обов'язково означає ототож­нити себе з цією людиною. Якщо людина ототожнює себе з кимось, це означає, що вона будує свою поведін­ку так, як будує її цей інший. Коли ж людина виявляє до нього емпатію, вона просто бере до уваги лінію його поведінки (наприклад, ставиться до нього із співчуттям), але свою власну поведінку може будувати зовсім інакше.

До процесу розуміння людьми один одного включається ме­ханізм рефлексії. У соціальній психології під рефлексією (від лат. відображення, звернення назад) розуміють усвідом­лення діючим індивідом того, як він сприймається парт­нером по спілкуванню. Це вже не просте знання або ро­зуміння іншого, а знання того, як інший розуміє свого партнера, своєрідний подвоєний процес дзеркального відображення один одного, глибоке, послідовне взаємо-відображення, змістом якого є відтворення внутрішнього світу партнера по взаємодії, причому в цьому внутріш­ньому світі у свою чергу відображається внутрішній світ першого (І.С.Кон).

У повсякденному житті люди не завжди знають справжні причини поведінки іншої людини або знають їх недостатньо. Тому за умов дефіциту інформації вони починають приписувати один одному як причини пове­дінки, так і самі зразки поведінки чи якісь більш загаль­ні характеристики. Це здійснюється або на підставі по­дібності поведінки суб'єкта до певного зразка, який мав місце у попередньому досвіді суб'єкта сприймання, або на підставі аналізу власних мотивів, які могли б мати місце в аналогічній ситуації. Цей феномен у соціальній психології має назву «каузальна атрибуція» (від лат. причина та наділяти, приписувати).

Одним з перших звернувся до ідеї приписування Ф.Хайдер, який вважав, що людям взагалі властиво мір­кувати таким чином: «погана людина має погані риси, добра .людина має добрі риси». Тому і приписування причин поведінки і рис характеру здійснюється за такою схемою: «поганим» людям завжди приписуються «пога­ні» вчинки, а «добрим» — «добрі».

Таким чином, каузальна атрибуція — це своєрідна ін­терпретація та оцінка людиною причин і мотивів пове­дінки інших на ґрунті буденного, житейського досвіду. Вона може стосуватися сприймання не тільки окремих людей, а й соціальних груп і самої себе. Одним із виявів атрибуції є явище покладання чи прийняття людиною чи членами групи відповідальності за невдачі чи успіхи у спільній діяльності.

Велику роль у сприйманні людини людиною відіграє установка, особливо при формуванні першого враження про незнайому людину. Добре відомі експерименти О.О.Бодальова, в яких досліджувалась роль установки у сприйманні людини. В одному з експериментів двом гру­пам студентів показали фотографію однієї і тієї самої лю­дини. Але попередньо першій групі було повідомлено, що ця людина є злочинцем, а другій — видатним ученим.

Після цього кожній групі запропонували скласти сло­весний портрет людини. У першому випадку були одер­жані такі характеристики: глибоко посаджені очі свід­чили про злобу, вип'ячене підборіддя — про рішучість йти до кінця в злочині. Відповідно, за оцінками учасни­ків другої групи, ті ж глибоко посаджені очі свідчили про глибину думки, а підборіддя — про силу волі у по­доланні труднощів на шляху пізнання.

Усі ці факти можна розглядати як вияви особливого процесу, який супроводжує сприймання людини люди­ною, а саме явища стереотипізації.

Стереотип — це стійкий і спрощений образ певного явища або людини, яким користуються як відомим «ско­роченням» при взаємодії з цим явищем або людиною. Стереотипи спілкування, які виникають при пізнанні людьми один одного, мають специфічне походження і специфічний смисл. Як правило, вони з'являються через досить обмежений попередній досвід, внаслідок праг­нення зробити висновок на підставі обмеженої інфор­мації. Дуже часто стереотип стосується групової при­належності людини, зокрема певної професії (наприк­лад, вчителі люблять читати нотації, бухгалтери — пе­данти тощо).

Стереотипізація може призвести до двох різних на­слідків: спрощення процесу пізнання іншої людини або упереджень у її сприйманні. У першому випадку стерео­тип не обов'язково має оцінне навантаження: у спри­йманні іншої людини не відбуваються зрушення в її емоційному прийнятті чи неприйнятті. У другому випадку, якщо судження будується лише на ґрунті мину­лого обмеженого досвіду, а цей досвід був негативним, будь-яке нове сприймання представника тієї ж групи забарвлюється негативізмом. Особливо поширеними є етнічні стереотипи, коли на підставі обмеженої інфор­мації про окремих представників певних етнічних груп робляться висновки стосовно всієї групи.

На ґрунті стереотипів формуються ефекти міжособистісного сприймання, які відображають певну тен­денцію, а саме: сприймати соціальні об'єкти максималь­но однорідними і несуперечливими. Найвідомішими є ефекти ореолу, первинності та новизни.

Суть ефекту ореолу виявляється в тому, що загальне сприятливе враження веде до позитивної оцінки всіх ін­ших якостей людини. І, навпаки, загальне несприятливе враження сприяє формуванню негативних оцінок. Об­раз, що існував раніше, відіграє роль ореола, який зава­жає бачити дійсні риси і прояви об'єкта сприймання. Ефект ореолу найяскравіше виявляється тоді, коли лю­дина має обмежену інформацію про об'єкт сприймання, а також коли судження стосуються моральних якостей. Тенденція перебільшувати одні характеристики і недо­оцінювати інші свідчить про певну оцінну (позитивну чи негативну) упередженість людини у міжособистісному сприйманні.

Тісно пов'язані з попереднім і ефекти новизни та первинності. Обидва вони стосуються значущості по­рядку подання інформації про людину для формування уявлення про неї. Ефект первинності виявляється в тих випадках, коли сприймається незнайома людина і під час її оцінки роль установки відіграє інформація, подана раніше. У ситуації сприймання знайомої людини діє ефект новизни, який полягає в тому, що остання, новіша Інформація про людину стає найбільш значущою.

Отже, стереотипи і ефекти міжособистісного спілку­вання відображають схематизм, емоційну забарвленість, спрощеність людського сприймання. Вони виникають за умов дефіциту інформації, обмеженого індивідуального досвіду, упереджених уявлень, які є у суспільстві чи со­ціальній групі.

Стереотипи та ефекти відіграють подвійну роль у люд­ському спілкуванні. З одного боку, вони скорочують час ознайомлення з іншими людьми, дають змогу вступати у контакти з людьми різного віку, статі, різної професійної і соціальної приналежності. З іншого — стереотипи стандар­тизують процес людського спілкування, можуть сприяти формуванню хибних знань про людей, що негативно впливає на весь процес спілкування. У зв'язку з цим точність і адекватність сприймання людини людиною є необхідною умовою ефективності спільної діяльності.