2. Функції спілкування.

Спілкування виконує в житті людини безліч функцій, але, на думку Б. Ломова, їх можна звести до трьох:

• інформаційно-комунікативної (охоплює процеси прийому-передачі інформації);

• регуляторно-комунікативної (пов’язана із взаємним коректуванням дій при здійсненні спільної діяльності);

• афективно-комунікативної (стосується емоційної сфери та відповідає потребам у зміні свого емоційного стану).

Виділяються також такі функції спілкування:

1) як основну, робочу — інстру­ментальну функцію спілкування, необхідну для обміну інформацією в процесі керування та спільної праці;

2) синдикативну функцію, що виражається в поєднанні груп — малих і великих;

3) трансляційну функцію, необхідну для навчання, передачі знань, способів діяльності, оцінних критеріїв;

4) функцію само­вираження, орієнтовану на пошук та досягнення взаємного ро­зуміння (особливо характерну для творчих особистостей).

За критерієм мети спілкування виділяють вісім функцій спіл­кування:

1) контактна, мета якої — встановлення контакту як стану обопільної готовності до приймання і передачі повідом­лень та до підтримки взаємозв'язку у вигляді постійної взаємоорієнтованості;

2) інформаційна, мета якої — обмін пові­домленнями (приймання-передача даних у відповідь на запит), а також обмін думками, задумами, рішеннями і т. д.;

3) спо­нукальна, мета якої — стимуляція активності партнера задля спрямування його до виконання певних дій;

4) координаційна, мета якої — взаємне орієнтування й узгодження дій при орга­нізації спільної діяльності;

5) функція розуміння, мета якої — не тільки адекватне сприйняття і розуміння змісту повідомлен­ня, але і взаємне розуміння — намірів, установок, переживань, станів і т. д.;

6) емотивна, мета якої — збудження в партнері потрібних емоційних переживань (обмін емоціями), а також зміна з його допомогою своїх переживань і станів;

7) функція встановлення відносин, мета якої — усвідомлення і фіксація свого місця в системі рольових, статусних, ділових, міжособистісних та інших зв'язків співтовариства, у якому діє індивід;

8) функція надання впливу, мета якої — зміна стану, поведін­ки, індивідуально-смислових утворень партнера, у тому числі його намірів, установок, думок, рішень, уявлень, потреб, дій, активності.

3. Структура спілкування: комунікативний, інтерактивний, перцептивний аспекти спілкування.

Спілкування - це взаємодія двох чи більше людей, що поля­гає в обміні між ними інформацією пізнавального чи афективно-оцінного характеру, обмін діями і / та взаєморозуміння.

У структурі спілкування, на думку Г. Андреєвої, можна виділити три аспекти:

1) комунікативний (обмін інформацією);

2) інтерактивний (обмін діями й організація взаємодії партнерів);

3) перцептивний (взаємне сприйняття партнерів зі спілкування і встановлення на цій основі взаєморозуміння).

Комунікативна сторона спілкування пов'язана з виявленням специфіки інформаційного процесу між людьми як активними суб'єктами з урахуванням відносин між партнерами, їхніх уста­новок, цілей та намірів. Усе це приводить не просто до передачі інформації, але й до уточнення і збагачення знань, відомостей та думок, якими обмінюються люди. Засобами комунікатив­ного процесу є різні знакові системи: 1) насамперед, мова; 2) оптико-кінетична система знаків — жести, міміка, пантомі­міка; 3) системи паралінгвістична й екстралінгвістична — інто­нація, немовні вкраплення в мову (наприклад, паузи); 4) систе­ма організації простору і часу комунікації; 5) нарешті, система «контакту очима».

Важлива характеристика комунікативного процесу — намір його учасників вплинути один на одного, впливати на поведінку іншого, забезпечити свою ідеальну представленість в іншому (пер­соналізацію); необхідні умови для цього — не тільки викори­стання єдиної мови, але й однакове розуміння ситуації спіл­кування.

Інтерактивна сторона спілкування являє собою побудову за­гальної стратегії взаємодії. Розрізняють декілька типів взаємодії між людьми, насамперед кооперацію і конкуренцію. Проте аб­страктна оцінка цих типів як просто згоди або конфлікту приз­водить до формального опису взаємодій. Хоча на цьому шляху і досягнуто певних результатів — наприклад, при розрахунку і прогнозі стратегій поведінки партнера із застосуванням еле­ментів математичної теорії ігор,— формальний характер опису досліджуваних стратегій і та обставина, що аналізується взаємо­дія тільки двох, перешкоджають застосуванню отриманих даних при аналізі взаємодії людей у реальному житті. Для соціальної психології повинен бути нормативне змістовний розгляд різних типів взаємодії, що випливає з розуміння його як певного спо­собу поєднання індивідуальних зусиль у конкретних формах спільної діяльності.

Перцептивна сторона спілкування містить у собі процес фор­мування образу іншої людини, що досягається «прочитанням» за фізичними характеристиками партнера його психологічних вла­стивостей та особливостей поведінки. Основні механізми пізнан­ня іншої людини — ідентифікація (уподібнення) та рефлексія.