1. Визначення спілкування у сучасній соціальній психології.

Спілкування є необхідною передумовою існування людини та суспільства в цілому. Людина не може жити, працювати, задоволь­няти свої матеріальні та духовні потреби, не спілкуючись з іншими людьми. Без спілкування була б неможливою трудова діяльність, що сприяла формуванню людини. Таким чином, спілкування - необхідна умова існування людини у філогенезі, водночас один із основних чинників і найважливіше джерело її психічного розвитку в онтогенезі.

Розвиток спілкування нерозривно пов'язаний з розвитком сві­домості людини і відбувався одночасно з розвитком трудової ді­яльності. Ускладнення ставлення до природи, виникнення нових форм праці, її спеціалізація сприяли розвитку суспільних відно­син, виникненню нових форм взаємодії людей у процесі праці, а це вимагало дедалі більшого вдосконалення спілкування для забез­печення такої взаємодії. Водночас, чим складніше і досконаліше ставали колективна праця та взаємодія людей у процесі трудової діяльності, тим більші вимоги висувалися до кожного учасника ці­єї діяльності, а отже, ускладнювалося психічне життя людини, роз­вивалася її свідомість.

Спілкування – складний, багатоплановий процес уста­новлення та розвитку контактів між людьми, який породжується потребами в спільній діяльності; містить у собі обмін інформа­цією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприйняття та ро­зуміння партнера у спілкуванні.

Спілкування – взаємодія суб'єктів, яка здійснюється знаковими засоба­ми, зумовлена потребами у спільній діяльності та спрямована на значиму зміну в стані, поведінці та особистнісно-смислових утвореннях партнера.

Поняття спілкування близько співвідноситься з поняттям ко­мунікації. Акт спілкування аналізується й оцінюється за наступ­ними компонентами; адресант — суб'єкт спілкування; адресат — до кого спрямоване повідомлення; повідомлення — переданий зміст; код — засоби передачі повідомлення, канал зв'язку; ре­зультат — те, що досягнуте в результаті спілкування.

У вітчиз­няній психології існує кілька підходів до розуміння спілкування. Вважається за краще виходити з принципу нерозривної єдно­сті спілкування і діяльності, а не зводити спілкування до однієї з його сторін — або до обміну інформацією, або до взаємодії (до впливу однієї сторони, що спілкується, на іншу), або до процесу міжособистісної перцепції.

Спілкування спочатку входило в спільну трудову діяльність лю­дей, воно було невіддільне від неї, а потім стало самостійним. У чому ж полягає співвідношення спілкування та діяльності? Спілкування має таку саму структуру, що й будь-яка діяльність (по­требу, мотив, мету, способи здійснення, результат), і це дає підста­ву віднести його до видів діяльності. Однак розгляд спілкування як виду діяльності, який має самостійне значення, не виключає того, що воно є також необхідним компонентом трудової, ігрової, пізна­вальної й інших видів діяльності.

В основі спілкування лежить специфічна потреба - потреба у спілкуванні, складна структура якої визначається поліфункціональністю цього виду діяльності та реалізується через різні мотиви.

Кожний акт спілкування підпорядковується певній меті. Од­ним із способів спілкування є рольова поведінка, а конкретними операціями є мовлення, міміка, жести, пози, за допомогою яких воно здійснюється.

Для спілкування характерна також результативність, що визна­чається мірою збігу результату і накресленої мети. Результатом (продуктом) спілкування є якісно новий стан самопочуття людей. Крім того, результатом спілкування можуть бути такі соціально-психологічні явища, як дружба, створення реальної референтної групи, колективу.

Б. Ананьєв вважав, що результатом спілкування є виробництво соціальних відносин. Усі ці результати - наслідок цілого комплек­су різних видів діяльності (праці, пізнання тощо), і спілкування в цьому випадку є не просто умовою здійснення інших видів діяль­ності, а самостійною діяльністю поряд з іншими.

Деякі психологи відносять спілкування до основних видів ді­яльності. Так, Б. Ананьєв наголошував, що людина - це суб'єкт насамперед таких основних видів діяльності: праці, спілкування, пізнання, за допомогою яких здійснюється як інтеріоризація зо­внішніх дій, так і екстеріоризація внутрішнього життя особистос­ті. Аналогічної точки зору дотримується і І. Кон. К. Платонов до основних видів діяльності відносить працю та спілкування, а всі інші розглядає як похідні від них.