3. Плановий баланс.

Відповідно обґрунтований фінансовий план може бути вико­ристаний не тільки для залучення інвесторів і кредиторів, а й для оцінки результатів діяльності фірми після фактичного започаткування бізнесу. Крім того, фінансовий план часто є основою для опрацювання детального робочого бюджету фірми. Таким чином, фінансовий план має стати керівним документом, що в ньому треба чітко визначити, звідки, коли та як залучатиметься та ви­трачатиметься необхідний капітал.

8.2. Стратегія фінансування

Стратегія фінансування бізнес-проекту передбачає визначення переліку залучених джерел інвестиційних ресурсів, які поділяються на внутрішні та зовнішні. До першої групи належить:

— статутний капітал підприємства;

— нагромаджені резерви (резервний капітал; додатковий ка­пітал, що утворюється внаслідок переоцінки активів; фонди спе­ціального призначення, що формуються в процесі розподілу при­бутку; нерозподілений прибуток);

— амортизаційні відрахування;

— пайові внески власників;

— страхове відшкодування.

Перевагами внутрішніх джерел інвестицій є простота та швид­кість залучення, вища норма прибутку на вкладений капітал (оскі­льки немає витрат фінансування, пов'язаних зі сплатою процентів 'і т. п.), збереження контролю над підприємством у руках власни­ків. Але їм також притаманні такі недоліки, як обмежений обсяг залучення капіталу, брак незалежного контролю за ефективністю його використання.

Зовнішніми джерелами є:

— кредити;

— надходження від продажу емітованих цінних паперів (ак­цій, облігацій);

— державні субсидії;

— безповоротна фінансова допомога.

До переваг зовнішніх джерел належать: значний обсяг залу­чення, незалежний контроль за ефективністю використання капіталу. Паралельно вони мають такі недоліки, як складність та три­валіший період залучення, наявність витрат фінансування, мож­ливість втрати контролю над підприємством (у разі емісії акцій).

Кінцевою метою формування структури джерел інвестицій є її оптимізація за критерієм максимального прибутку від інвести­ційної діяльності та забезпечення фінансової стійкості підприєм­ства. На практиці, як правило, використовується змішане (як вла­сне, так і позичкове) фінансування, оскільки воно є гнучкішим.

Звернення до зовнішніх джерел фінансування зумовлює наяв­ність певної небезпеки для ініціатора проекту. Залучення кредит­них ресурсів пов'язане з виплатою процентів, які згодом підви­щують собівартість продукції і знижують її конкурентоспро­можність. Це саме стосується і продажу облігацій, але в даному разі небезпека посилюється необхідністю здійснювати виплату процентів їхнім власникам у чітко визначені терміни. Якщо в разі залучення банківських кредитів існує можливість їх пролонгації та перенесення термінів виплати процентів, то несвоєчасне здій­снення платежів за облігаціями може призвести до катастрофіч­ного погіршання ділової репутації ініціатора проекту.

Емісія звичайних акцій зумовлює не тільки виплату доходів (у вигляді дивідендів) новим акціонерам, а і зміну структури статутного капіталу. Нові акціонери набувають право участі в управлінні акціонерним товариством, а також право на частку в його майні. Отже, засновники акціонерного товариства можуть утратити контроль за його діяльністю. Ситуація є не менш склад­ною, коли емітуються привілейовані акції, оскільки їхні власники мають право на одержання фіксованих дивідендів, на виплату яких за браком коштів будуть спрямовані ресурси резервного фонду.

Однак орієнтація виключно на внутрішні джерела фінансу­вання інвестицій знижує ефективність господарської діяльності. Це пояснюється наявністю так званого ефекту фінансового ва­желя. Ефект фінансового важеля можна трактувати як збільшен­ня рентабельності власного капіталу, зумовлене використанням позичкового капіталу.

Для того щоб математично проілюструвати дію фінансового важеля, доцільно розглянути деякі показники, що застосовуються в системі фінансового менеджменту, та їхні співвідношення:

1. Нетто-результат експлуатації інвестицій НРЕІ:

НРЕІ = БП + Кр,

де БП — балансовий прибуток до оподаткування;

Кр — проценти за кредит, які входять до складу валових витрат.

2. Економічна рентабельність активів ЕР:

ЕР = НРЕІ / А,

де А — підсумок балансу.

3. Комерційна маржа КМ:

КМ=НРЕІ / ВР,

де ВР — виторг від реалізації.

Комерційна маржа характеризує рентабельність реалізованої , продукції.

4. Коефіцієнт трансформації КТ:

КТ=ВР/А.

Коефіцієнт трансформації характеризує оборотність сукупних і активів.

5. Рентабельність власного капіталу РВК:

РВК = (НРЕІ - Кр - П) / А = (БП - П) / А = ЧП / А,

де П — податок на прибуток.

Якщо ставка податку на прибуток становить 30 %, а фірма використовує для фінансування проекту виключно власний капі­тал, то:

РВК = (БП - 0,3 БП) / А = 0,7 БП / А = 0,7 ЕР.

Якщо ставка податку на прибуток становить 30 %, а фірма ви­користовує для фінансування проекту і власний, і позичковий ка­пітал, то:

РВК = 0,7 ЕР + ЕФВ,

де ЕФВ — ефект фінансового важеля.

6. Середньозважена вартість капіталу, який використову­ється для фінансування проекту, СВК:

,

де СВ_і – середні фінансові витрати пов’язані із залученням фінансових ресурсів з і-го джерела; Ч_і – питома вага фінан­сових ресурсів, залучених з і-го джерела у загальному обсязі фінансування; п – загальна кількість джерел фінансових ре­сурсів.

Якщо зовнішнє фінансування залучається у вигляді банківсь­кого кредиту, СВ, являє собою середню розрахункову ставку процента (СРСП) і розраховується за формулою

,

де Пр_і – процент, сплачуваний за користування і-м кредитом; Ч_і – питома вага і-го кредиту в загальному обсязі залучених кредитів; п – загальна кількість кредитів, одержаних протягом відповідного періоду.

Якщо зовнішнє фінансування залучається через продаж зви­чайних акцій, СВ_і розраховується за формулою

СВ_і = Дза / (Мза + НП),

де Дза – сума дивідендів, сплачуваних за звичайними акціями; Мза – сума грошових коштів, мобілізованих через додаткову емісію звичайних акцій; НП – нерозподілений прибуток.

Якщо зовнішнє фінансування залучається через продаж приві­лейованих акцій, СВ_і розраховується за формулою

СВ_і = Дпа / Мпа,

де Дпа – сума дивідендів, сплачуваних за привілейованими акці­ями; Мпа – сума грошових коштів, мобілізованих через додатко­ву емісію привілейованих акцій.

7. Диференціал Диф:

Диф = 0,7 (ЕР – СВК),

Диференціал — це різниця між економічною рентабельністю активів та середньозваженою вартістю капіталу, скоригована на суму податку на прибуток.

8. Плече фінансового важеля ПФВ:

ПФВ = ПК / ВК,

де ПК – позичковий капітал, використовуваний для фінансуван­ня проекту.

9. Ефект фінансового важеля ЕФВ:

ЕФВ = Диф • ПФВ = 0,7 (ЕР – СВК) • ПК/ВК = (1 – Сп)( ЕР – СВК) • ПК/ВК,

де Сп — ставка податку на прибуток.

Якщо СВК = ЕР, ефекту фінансового важеля нема і необхідно змінити структуру джерел фінансування інвестицій. Даному зна­ченню СВК відповідає так зване критичне значення НРЕІ (НРЕІ_крит).

Трансформація формули дає:

НРЕІкрит = ЕР • А == ЕР (ВК+ГВД ).

3 наведених формул розрахунку ефекту фінансового важеля випливають такі висновки:

• використання порівняно дешевих зовнішніх фінансових ре­сурсів, відносна величина витрат на обслуговування яких є мен­шою ніж економічна рентабельність, зумовлює збільшення дифе­ренціалу і поліпшує структуру капіталу;

• нарощування плеча фінансового важеля можливе лише в ра­зі його забезпечення власним капіталом;

• надмірне нарощування плеча фінансового важеля збільшує .фінансовий ризик, пов’язаний з даною фірмою;

• надмірне нарощування плеча фінансового важеля фірми зменшує впевненість кредиторів у стійкості її фінансового стану, і це зумовлює підвищення вартості позичкового капіталу і змен­шення диференціалу.