
- •8.1. Значення, зміст і технологія розробки фінансового плану
- •3. Плановий баланс.
- •8.2. Стратегія фінансування
- •8.3. План доходів і видатків
- •8.4. Аналіз критичних точок бізнес-проекту
- •8.5. План грошових надходжень і виплат
- •8.6. Плановий баланс
- •8.7. Очікувані фінансові коефіцієнти
- •Нормативні значення окремих фінансових коефіцієнтів, %
- •8.8. Оцінка ефективності інвестицій
- •Характеристика методів оцінки ефективності реальних інвестицій
- •Розрахунок чистої теперішньої вартості
- •Розрахунок внутрішньої норми рентабельності
3. Плановий баланс.
Відповідно обґрунтований фінансовий план може бути використаний не тільки для залучення інвесторів і кредиторів, а й для оцінки результатів діяльності фірми після фактичного започаткування бізнесу. Крім того, фінансовий план часто є основою для опрацювання детального робочого бюджету фірми. Таким чином, фінансовий план має стати керівним документом, що в ньому треба чітко визначити, звідки, коли та як залучатиметься та витрачатиметься необхідний капітал.
8.2. Стратегія фінансування
Стратегія фінансування бізнес-проекту передбачає визначення переліку залучених джерел інвестиційних ресурсів, які поділяються на внутрішні та зовнішні. До першої групи належить:
— статутний капітал підприємства;
— нагромаджені резерви (резервний капітал; додатковий капітал, що утворюється внаслідок переоцінки активів; фонди спеціального призначення, що формуються в процесі розподілу прибутку; нерозподілений прибуток);
— амортизаційні відрахування;
— пайові внески власників;
— страхове відшкодування.
Перевагами внутрішніх джерел інвестицій є простота та швидкість залучення, вища норма прибутку на вкладений капітал (оскільки немає витрат фінансування, пов'язаних зі сплатою процентів 'і т. п.), збереження контролю над підприємством у руках власників. Але їм також притаманні такі недоліки, як обмежений обсяг залучення капіталу, брак незалежного контролю за ефективністю його використання.
Зовнішніми джерелами є:
— кредити;
— надходження від продажу емітованих цінних паперів (акцій, облігацій);
— державні субсидії;
— безповоротна фінансова допомога.
До переваг зовнішніх джерел належать: значний обсяг залучення, незалежний контроль за ефективністю використання капіталу. Паралельно вони мають такі недоліки, як складність та триваліший період залучення, наявність витрат фінансування, можливість втрати контролю над підприємством (у разі емісії акцій).
Кінцевою метою формування структури джерел інвестицій є її оптимізація за критерієм максимального прибутку від інвестиційної діяльності та забезпечення фінансової стійкості підприємства. На практиці, як правило, використовується змішане (як власне, так і позичкове) фінансування, оскільки воно є гнучкішим.
Звернення до зовнішніх джерел фінансування зумовлює наявність певної небезпеки для ініціатора проекту. Залучення кредитних ресурсів пов'язане з виплатою процентів, які згодом підвищують собівартість продукції і знижують її конкурентоспроможність. Це саме стосується і продажу облігацій, але в даному разі небезпека посилюється необхідністю здійснювати виплату процентів їхнім власникам у чітко визначені терміни. Якщо в разі залучення банківських кредитів існує можливість їх пролонгації та перенесення термінів виплати процентів, то несвоєчасне здійснення платежів за облігаціями може призвести до катастрофічного погіршання ділової репутації ініціатора проекту.
Емісія звичайних акцій зумовлює не тільки виплату доходів (у вигляді дивідендів) новим акціонерам, а і зміну структури статутного капіталу. Нові акціонери набувають право участі в управлінні акціонерним товариством, а також право на частку в його майні. Отже, засновники акціонерного товариства можуть утратити контроль за його діяльністю. Ситуація є не менш складною, коли емітуються привілейовані акції, оскільки їхні власники мають право на одержання фіксованих дивідендів, на виплату яких за браком коштів будуть спрямовані ресурси резервного фонду.
Однак орієнтація виключно на внутрішні джерела фінансування інвестицій знижує ефективність господарської діяльності. Це пояснюється наявністю так званого ефекту фінансового важеля. Ефект фінансового важеля можна трактувати як збільшення рентабельності власного капіталу, зумовлене використанням позичкового капіталу.
Для того щоб математично проілюструвати дію фінансового важеля, доцільно розглянути деякі показники, що застосовуються в системі фінансового менеджменту, та їхні співвідношення:
1. Нетто-результат експлуатації інвестицій НРЕІ:
НРЕІ = БП + Кр,
де БП — балансовий прибуток до оподаткування;
Кр — проценти за кредит, які входять до складу валових витрат.
2. Економічна рентабельність активів ЕР:
ЕР = НРЕІ / А,
де А — підсумок балансу.
3. Комерційна маржа КМ:
КМ=НРЕІ / ВР,
де ВР — виторг від реалізації.
Комерційна маржа характеризує рентабельність реалізованої , продукції.
4. Коефіцієнт трансформації КТ:
КТ=ВР/А.
Коефіцієнт трансформації характеризує оборотність сукупних і активів.
5. Рентабельність власного капіталу РВК:
РВК = (НРЕІ - Кр - П) / А = (БП - П) / А = ЧП / А,
де П — податок на прибуток.
Якщо ставка податку на прибуток становить 30 %, а фірма використовує для фінансування проекту виключно власний капітал, то:
РВК = (БП - 0,3 БП) / А = 0,7 БП / А = 0,7 ЕР.
Якщо ставка податку на прибуток становить 30 %, а фірма використовує для фінансування проекту і власний, і позичковий капітал, то:
РВК = 0,7 ЕР + ЕФВ,
де ЕФВ — ефект фінансового важеля.
6. Середньозважена вартість капіталу, який використовується для фінансування проекту, СВК:
,
де СВі – середні фінансові витрати пов’язані із залученням фінансових ресурсів з і-го джерела; Чі – питома вага фінансових ресурсів, залучених з і-го джерела у загальному обсязі фінансування; п – загальна кількість джерел фінансових ресурсів.
Якщо зовнішнє фінансування залучається у вигляді банківського кредиту, СВ, являє собою середню розрахункову ставку процента (СРСП) і розраховується за формулою
,
де Прі – процент, сплачуваний за користування і-м кредитом; Чі – питома вага і-го кредиту в загальному обсязі залучених кредитів; п – загальна кількість кредитів, одержаних протягом відповідного періоду.
Якщо зовнішнє фінансування залучається через продаж звичайних акцій, СВі розраховується за формулою
СВі = Дза / (Мза + НП),
де Дза – сума дивідендів, сплачуваних за звичайними акціями; Мза – сума грошових коштів, мобілізованих через додаткову емісію звичайних акцій; НП – нерозподілений прибуток.
Якщо зовнішнє фінансування залучається через продаж привілейованих акцій, СВі розраховується за формулою
СВі = Дпа / Мпа,
де Дпа – сума дивідендів, сплачуваних за привілейованими акціями; Мпа – сума грошових коштів, мобілізованих через додаткову емісію привілейованих акцій.
7. Диференціал Диф:
Диф = 0,7 (ЕР – СВК),
Диференціал — це різниця між економічною рентабельністю активів та середньозваженою вартістю капіталу, скоригована на суму податку на прибуток.
8. Плече фінансового важеля ПФВ:
ПФВ = ПК / ВК,
де ПК – позичковий капітал, використовуваний для фінансування проекту.
9. Ефект фінансового важеля ЕФВ:
ЕФВ = Диф • ПФВ = 0,7 (ЕР – СВК) • ПК/ВК = (1 – Сп)( ЕР – СВК) • ПК/ВК,
де Сп — ставка податку на прибуток.
Якщо СВК = ЕР, ефекту фінансового важеля нема і необхідно змінити структуру джерел фінансування інвестицій. Даному значенню СВК відповідає так зване критичне значення НРЕІ (НРЕІкрит).
Трансформація формули дає:
НРЕІкрит = ЕР • А == ЕР (ВК+ГВД ).
3 наведених формул розрахунку ефекту фінансового важеля випливають такі висновки:
• використання порівняно дешевих зовнішніх фінансових ресурсів, відносна величина витрат на обслуговування яких є меншою ніж економічна рентабельність, зумовлює збільшення диференціалу і поліпшує структуру капіталу;
• нарощування плеча фінансового важеля можливе лише в разі його забезпечення власним капіталом;
• надмірне нарощування плеча фінансового важеля збільшує .фінансовий ризик, пов’язаний з даною фірмою;
• надмірне нарощування плеча фінансового важеля фірми зменшує впевненість кредиторів у стійкості її фінансового стану, і це зумовлює підвищення вартості позичкового капіталу і зменшення диференціалу.