Організація надання екстреної і невідкладної медичної допомоги в Україні. Початкові дії медичних працівників у випадку невідкладного стану пацієнта.

Служба екстреної (швидкої) медичної допомоги України - структура, що забезпечує населення держави невідкладною та екстреною догоспітальною допомогою при різноманітних ситуаціях, які можуть загрожувати здоров'ю або життю людини. Екстрена медична допомога (ЕМД) є однією із ланок первинної медико-санітарної допомоги. В залежності від кількості населення, що обслуговується, станції (центри) ЕМД поділяються на 5 категорій:

5-а категорія - станції, які обслуговують територію з чисельністю населення до 50 000;

4-а категорія - від 51 000 до 200 000 жителів;

3-а категорія - від 201 000 до 500 000 жителів;

2-а категорія - від 501 000 до 1 млн жителів;

1-а категорія - центри, які обслуговують від 1 до 2 млн жителів.

Організація надання екстреної і невідкладної медичної допомоги в Україні.

Діяльність швидкої медичної допомоги України впродовж усіх, особливо останніх років незалежності, регламентована низкою нормативних державних актів, а саме: постановою Кабінету Міністрів України № 1290 від 5.11.2007 року «Про затвердження Державних програм створення єдиної системи надання екстреної медичної допомоги на період до 2010 року», наказом №24 Міністерства Охорони Здоров'я України від 17.01.2005 року «Про затвердження протоколів з надання медичної допомоги за спеціальністю «Медицина невідкладних станів», наказом №120 МОЗ України від 18.03.2005 «Про організацію навчання медичних і немедичних працівників з надання медичної допомоги в екстрених ситуаціях», наказу № 132 МОЗ України від 2.03.2009 року «Про організацію навчання окремих категорій немедичних працівників навичкам надання першої невідкладної медичної допомоги», наказом №283 МОЗ України від 28.04.2009 року «Про удосконалення підготовки та підвищення кваліфікації медичних працівників з надання екстреної та невідкладної медичної допомоги», наказом №370 МОЗ України від 01.06.2009 року «Про єдину систему надання екстреної медичної допомоги».

У липні 2012 року був прийнятий Закон Про екстрену медичну допомогу, який вступив у дію з 01.01.2013 року.

Після вступу в дію цього Закону служба ШМД України зазнала корінних, можна сміливо сказати, революційних змін. Головним завданням даної реорганізації є наближення якісної невідкладної та екстреної медичної допомоги населенню, а також швидкого доїзду до хворих (потерпілих). На сьогоднішній день згідно основних положень цього закону регламентовано доїзд до хворого в межах міста до 10 хвилин, в населених пунктах сільської місцевості – до 20 хвилин.

У всіх областях були створені Центри екстреної медичної допомоги та медицини катастроф (ЦЕМД та МК). На Івано-Франківщині в силу різних причин такий Центр був зорганізований на теренах України одним із останніх. Згідно організаційної структури, йому підпорядковані всі районні станції, підстанції ШМД, а також аналогічні структури м. Івано-Франківська.

Відповідно до окремих положень цього закону, фінансування даної служби здійснюватиметься з обласного та частково державного бюджетів, адже не секрет, що міські та районні бюджети на сьогоднішній день здатні закривати лише окремі найбільш захищені статті, а саме зарплату, паливо, медикаменти.

Діяльністю Центру передбачені скоординовані дії рятувальних служб 101, 102 та 103 зі створенням системи виклику за єдиним номером 112. Спорідненість їх роботи важлива при ліквідації надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру з великою кількістю постраждалих. Особливо це актуально під час ліквідації дорожньо-транспортних пригод та інших випадків, що стаються на межах територій районів, коли вияснення, з якого саме району мають виїжджати бригади ШМД призводить до втрати дорогоцінного часу. Згідно окремих положень цього Закону з підпорядкування центральних районних лікарень виводяться відділення ШМД зі створенням на їх базі самостійних станцій та підстанцій ШМД. Керівництво всіма підрозділами служби покладається на Територіальний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф області.

В законі передбачене чітке розмежування між екстреною на невідкладною медичною допомогою. Так, всі нещасні випадки,травми, гострі захворювання, що призводять до раптового погіршення загального стану пацієнта відносяться до категорії екстрених випадків і забезпечуються наданням медичної допомоги працівниками ЕМД та МК. В сферу діяльності цієї служби входить також здійснення виїздів провідних спеціалістів-медиків в межах області для проведення висококваліфікованої консультативної та оперативної допомоги хворим. Водночас пацієнтам з хронічною патологією догоспітальна медична допомога буде надаватись дільничними та сімейними лікарями і вона називатиметься невідкладною. Доїзд до такої категорії пацієнтів може бути здійснений на протязі години.

Значна увага також приділена матеріально-технічному оснащенню карет ЕМД. Відомо, що не зважаючи на роль так званого людського фактору (професійної підготовки медиків), важко розраховувати на успішне лікування хворих, зокрема, на догоспітальному етапі без належної апаратури, інструментарію, медикаментів. Згідно наказу МОЗ України № 500 від 29.08.2008р. наведений перелік майна та медикаментів необхідних в роботі бригади ЕМД.

Отримання звернень за ЕМД здійснюється за номером телефону «103». Для отримання та обробки викликів в структурі станції (відділення) функціонує диспетчерське відділення (пункт). Основною мобільною функціонально-структурною одиницею станції (відділення) ЕМД є медична бригада, яка направляється на виклик для надання на місці необхідної медичної допомоги в т. ч. проведення реанімаційних заходів, а також термінової госпіталізації хворих і потерпілих при наявності відповідних показів. Така медична допомога називається екстреною.

Розглядаючи єдину систему екстреної медичної допомоги (ЄС ЕМД) держа­ви як єдине ціле, доцільно виділити такі її основні компоненти:

16. Система управління та органи управління ЄС ЕМД, які здійснюють функ­ціональне керівництво шляхом ліцензування й контролю на державному рівні з боку головного закладу ЄС ЕМД державного підпорядкування і на регіональ­ному рівні з боку головного закладу ЄС ЕМД територіального підпорядкування (Автономної Республіки Крим, обласної, міст центрального підпорядкування).

17. Розвинена диспетчерська служба із сучасною системою зв'язку.

18. Бригади швидкої медичної допомоги з наземним, повітряним і водним транспортом.

19. Відділення (палати) невідкладної медичної допомоги при стаціонарних закладах.

20. Центри травми трьох рівнів (15—20 % усіх лікувально-профілактичних закладів держави).

21. Інформаційно-консультативні токсикологічні центри (один центр на 5— 7 млн мешканців).

22. Служба медицини катастроф (з утворенням мобільних формувань пос­тійної готовності різного типу).

23. Фахівці системи (лікарі з медицини невідкладних станів, фельдшери, медичні сестри, парамедики).

24. Навчальні заклади.

10. Наукова підтримка (наукова спеціальність «медицина невідкладних станів та медицина катастроф»).

11. Розвинена система матеріально-технічного забезпечення за спеціаль­ними програмами (державними та регіональними).

В Україні екстрена медична допомога була побудована за моделлю М.О. Семашка. Основу догоспітальної ЕМД на дому і в місцях загального користуван­ня становили станції швидкої та невідкладної медичної допомоги (ШМД, НМД), структурними одиницями яких слугували виїзні бригади ШМД і НМД. Бригади НМД з часом вийшли зі складу станцій ШМД і почали функціонувати на базі поліклінічної та амбулаторної мережі закладів.

Діючі ланки системи ЕМД України в основному побудовані на мережі за­кладів державної та комунальної форм власності, причому переважна біль­шість їх належить до закладів комунальної форми власності. Фінансування витрат на ЕМД передбачається в місцевих бюджетах і Державному бюджеті України.

ОСНОВНІ ЗАДАЧІ ШВИДКОЇ ДОПОМОГИ

25. Надання екстреної медичної допомоги (у т.ч. спеціалізованої) потерпілим і хворим у найкоротший термін на місці і при транспортуванні.

26. Максимально швидке транспортування хворих і потерпілих, породіль, недоношених дітей (у т.ч. за заявками лікувально-профілактичних установ).

3. Вивчення причин, що викликають необхідність надання швидкої медичної допомоги, і розробка заходів для їхнього усунення.

Задачі спеціалізованих бригад розширюються за рахунок:

4. Здійснення методичного керівництва виїзних бригад амбулаторних ЛПУ по відповідним напрямках.

27. Надання консультативної допомоги.

Удосконалювання методів експрес-діагностики і надання невідкладної допомоги на догоспітальному етапі.